Дата розстрілу не встановлена…

Дата розстрілу не встановлена…

Хто він, Самійло Підгірський, який знав Лесю Українку, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандеру, Олену Телігу, був депутатом… польського Сейму та 100 літ тому заснував «Волинську газету»?

Погано, що Волинь не знає, а тому й не шанує справжніх борців за Українську державність. Саме тому вирішив детально розповісти про одного з них.
Самійло Підгірський народився 20 вересня 1888 р. у с. Любитів тодішнього Ковельського повіту Волинської губернії царської Росії. Там прадід Василь, старий ковельський міщанин, на позику купив великий наділ землі. 
За царату релігійна служба (як і нині московська церква) та освіта проводили русифікацію. На противагу їм у Любитові постав український осередок, який неодноразово збирався в оселі родини Підгірських, що зналася із родиною Косачів, які проживали за півтора  кілометра у сусідньому с. Колодяжне. Є згадки, що Косачі, зокрема й Леся, часто бували в Любитові.
Родина Підгірських була заможна, тож батько спромігся відправити Самійла до Санкт-Петербурга, де у 1914 р. він закінчив університет за правничою спеціальністю. Одночасно прослухав курси порівняльного мовознавства професора Шахматова і російської історії професора Платонова. 
Після закінчення університету повернувся у родинний маєток. У зв’язку  з бойовими діями Першої світової війни населення Ковельського повіту евакуювали. Самійло Підгірський опиняється в м. Києві, де працює адвокатом, одночасно  організовує Товариство українських адвокатів. 
Революційні події 1917 р. застають його в м. Житомирі і кидають у вир суспільно-політичного життя. Він стає активним діячем українського національного руху та одним з перших діячів партії соціалістів-федералістів. 7 квітня 1917 р. молодого Самійла обирають членом 2-го, а згодом – і третього скликання Української Центральної Ради від Волинської губернії. 15 січня 1918 р. обраний Комітетом Української Центральної Ради суддею Київського апеляційного суду УНР.  
21 квітня 1917 р. Волинська Українська Рада організувала віче, на якому виступали з промовами представники різних напрямків української політичної думки. Одним із наслідків зібрання стало заснування друкованого органу – часопису «Громадянин». У першому номері від 5 травня 1917 р. у вступній статті визначено політичний напрямок як редакційного колективу, так і засновників: 
«Воля Українського народу повинна виявлятися в Українському Сеймові (Думі), вибраному з усієї людності України на підставах вселюдного, рівного, потаємного й просто голосування… Отже вимагаємо повної національно-територіальної автономії України…» 



У подальшому він був редактором часописів «Волинська газета» (Луцьк,1918-1919 рр.), «Громада» (Луцьк,1920 р.) та «Наше Життя». 
У травні 1917 р. Волинська Українська рада скликала з’їзд всіх українських організацій губернії.  Його відкрив привітальним словом голова Української Волинської ради Самійло Підгірський, який головував упродовж усієї роботи з’їзду. У виступі він наголошував на боротьбі Українського народу за свою державність часів Речі Посполитої та Російської імперії і «закликав до гуртування і будування щастя і волі народної». 
З 1921 р., за польської влади, Самійло Підгірський знову в Ковелі. Адвокат стає першою людиною в повіті. У 1922-30 рр. під час виборів до польського Сейму 2-ї Речі Посполитої він проявив неабияку активність і був обраний депутатом. До парламенту проходив тричі (всі рази за списком Блоку Національних Меншин Польської Республіки від Волинського воєводства). Перший раз від м. Луцька (Луцької громади). Виграв також треті парламентські вибори 13 липня 1930 р. – від м. Кременець.
На політичному ґрунті заприятелював з Миколою Голубцем у Львові, де і знайомиться з його дружиною Лесею (1894-1943 рр.). Волею долі і наполегливості Самійла вона кидає свого чоловіка і виходить заміж за статечного адвоката, і з донькою, яку у сім’ї люб’язно називали Наною, переїжджають до м. Ковеля. Олександра (Леся) – з родини Бачинських, рідна сестра Марія була дружиною Дмитра Донцова.
Подружжя Підгірських стає біля витоків «Просвіти». Саме завдяки їхній активній позиції, незважаючи на заборони, на Ковельщині діяли українська початкова школа, читальня, книгарня.
У сеймі очолював «Українську Репрезентацію Парламентарну», так званий Український клуб, який належав до блоку НМПР, справляючи значний вплив на формування її позиції від імені якої підписав «Декларацію Українського народу на Волині, Холмщині, Підляшші і Поліссі». Був членом центрального комітету БНМ. 23 січня 1923 р. в Сеймі посол Підгірський виголосив спільну заяву УПР, де акцентувалося, що «змаганням українського народу є відродження самостійної української держави», «повний і свобідний розвиток національного життя». 
Проте Сейм ігнорував вимоги українців й один за одним ухвалював закони, що обмежували права національних меншин. У травні 1923 р. Український клуб остаточно перейшов в опозицію. Постійні виступи Самійла Підгірського з критикою на адресу влади не дуже подобалися польській адміністрації, яка вживала репресивних заходів, усе робила для того, щоб правдиві слова українця не доходили до народу. Поліція з наказу свого начальства почала забороняти  віча і розганяти людей, які збиралися послухати Самійла Підгірського та вкласти до його рук свої скарги. 
Та він виходив і на міжнародний рівень. Наприклад, поляки прийняли рішення про будівництво костелу на місці захоронення французьких вояків, що загинули у 1812 р. Депутат польського Сейму від Волині пише листа французькому уряду про ганебну акцію. Делегація Франції запізнилась, і кладовище було вже зруйноване. Компромісом тієї політичної ситуації було те, що поляки взяли обов’язок побудувати пам’ятний знак, що й було зроблено. Знак стояв приблизно у східному кутку нинішнього стадіону в м. Ковелі.
Самійло Підгірський став одним із засновників і головою Української партії національної роботи (УПНР, 1924 р.), а її секретарем та головним ідеологом був Дмитро Донцов. Основними засадами програми цієї партії були такі: «Україна – для українців»; розбудова національного життя – власними силами; безкомпромісно негативне ставлення до Польщі і до СССР та комунізму. 
У листопаді 1927 р., після закінчення першої депутатської каденції, Самійла Підгірського арештовують за звинуваченням у переховуванні пропагандистських матеріалів. У Варшаві, в готельному номері, що надавався йому як члену Сейму, була знайдена валіза з комуністичними листівками. Сам Самійло заперечував свою причетність до листівок. Проте в 1930-му він був засуджений до 2 років ув’язнення. Було подано апеляцію 30 квітня1931 р., і апеляційний суд Варшави виправдав Самійла Максимовича та визнав невинним.



Після звільнення колишній депутат переїжджає до Ковеля, де в 1928 р. відкриває свою приватну адвокатську канцелярію, яка існувала до 1939 р., але від громадсько-політичної роботи Самійло Підгірський не відходить. Він був давнім і добре законспірованим членом «Української військової організації» Євгена Коновальця, а згодом і ОУН. 
Багатолітнім секретарем у Самійла Підгірського був Павло Вітрик, за діяльність в ОУН арештований і ув’язнений п’ять разів, але це не зупиняло його, й агент «Вітер» у лютому 1935 р. доповідає до проводу ОУН: «Націоналістична праця в Ковелі групується навколо особи адвоката Підгірського, а також його секретаря Вітрика Павла». 
Врешті постійні переслідування польською поліцією змусили виїхати Самійла Максимовича за кордон.
Не раз ім’я Підгірського трапляється й на сторінках документів польської влади, присвячених «підривному рухові ОУН». У звіті про стан безпеки у Волинському воєводстві за травень 1934 р. міститься така інформація: 6 травня 1934 р. в приміщенні Союзу Українок у с. Шайно відбулися збори членів ОУН за участі Євгена Шума, Василя Полака, Арсена Полака, Омеляна Лавренюка та Марка Лавренюка, який сказав, що 24 квітня 1934 р. був в адвоката Підгірського в Ковелі, від якого отримав наказ поширити український націоналізм серед суспільства і влаштувати похід на «Козацькі Могили», насипані 1929 р.
За звітами польської поліції від 25 листопада 1935 р. та 1 липня 1936 р., до складу повітової екзекутиви ОУН у Ковелі входив і адвокат Самійло Підгірський, також Олександр Калюжний, Василь Капелюшний, Тиміш Колот та Павло Вітрик на чолі з повітовим провідником ОУН Володимиром Маркевичем. 
Польський шовінізм відвойовував плацдарм за плацдармом, але й українці не сиділи, склавши руки… І церква діяла, і молодіжна спортивна патріотична організація «Сокіл» скрізь організовувала своїх симпатиків. Ідеї «Сокола» на Волині поширював і Самійло Підгірський.
Серед яскравих сторінок його правничої діяльності була участь у політичних судових процесах як оборонця обвинувачених у належності до ОУН та УНАКОР. Так, наприклад, зі звіту про стан безпеки на терені Волинського воєводства за квітень 1937 р. випливає, що 27-28 та 30 квітня 1937 р. у Луцькому окружному суді відбувся процес проти 44 обвинувачених у приналежності до УНАКОРу (Український Народний Козачий Рух) та ОУН, і одним із оборонців на цьому процесі був Самійло Підгірський. Відомий український адвокат Степан Шухевич згадував, що той був адвокатом на Луцькому процесі «42-х». Самійло Підгірський був оборонцем членів ОУН і на Рівненському процесі 22–26 травня 1939 р., коли до різних термінів ув’язнення засудили майже весь провідний актив ОУН на Волині. 
В с. Заліси, що на Ратнівщині, у будинку свого товариша Олега, сина місцевого священика Данила Штуля, влітку 1937 р. відпочивала славетна націоналістка Олена Теліга, розстріляна гітлерівцями в Бабиному яру. Туди їздили відвідати пані Олену і Підгірські, дочку Лесі Підгірської Нонну, у її студентські роки, та приголубила Олена Теліга до себе у Варшаві. Олег Штуль був в ОУН Андрія Мельника, з ним і контактував Самійло Підгірський  як член проводу на Ковельському терені.
Згодом Підгірського обирають головою управи Ковельської «Просвіти», яка в цей час була однією з найпотужніших у Волинському воєводстві, де нараховувалось 3 тис. членів. Після призначення воєводою Генріха Юзевськіо= її діяльність було заборонено.
З розповідей старожилів я чув, що Самійло Підгірський мав контакти з місцевими націоналістами в Ратному, де і зустрічався з Тарасом Бульбою-Боровцем. 
Подібну роль серед жінок відіграє і дружина Підгірського, Леся (Олександра) – голова Союзу Українок, її сестра Марія – дружина ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова, вказують на те, що саме до контори Самійла Підгірського, після повернення з польської в’язниці у м. Бресті до м. Львова, в першій половині вересня 1939 р. навідувався і Степан Бандера, як до єдиного націоналістичного надійного осередку… Бо Самійло Підгірський розумів, що тільки в єднанні націоналістичних сил можливо збудувати Українську державу, тому він вміло і легко контактував з бандерівцями, мельниківцями, бульбівцями (бульбаші).
Після приєднання західноукраїнських земель до СССР  та встановлення радянської влади Самійло Підгірський переходить на нелегальне становище і припиняє адвокатську діяльність. Учителює у польській гімназії. Як юрист за освітою, у березні 1940 р. він був прийнятий в радянську адвокатуру, звідки його вигнали як неблагонадійного.
Уже в жовтні 1939 р. в Ковелі його заарештовують органи НКВД. Але на клопотання депутатів Народних зборів Західної України Олександра Луцкевича й Івана Тишика, які засвідчили, що Самійло Підгірський у міжвоєнний період 1918-1939 рр. ніякої антинародної та антирадянської діяльності не проводив, а навпаки, систематично виступав оборонцем на політичних процесах, його звільнили. Згодом він виїжджає з м. Ковеля і опиняється у с. Заланові Рогатинського р-ну на Станіславщині, де працює сільським учителем. І в той же час Самійло Підгірський 1940 р. був заступником провідника Волинської обласної екзекутиви ОУН в окремій мережі, підпорядкованій безпосередньо Андрієві Мельникові (перед тим – Євгенові Коновальцеві).
На початку німецької окупації стало відновлюватись українське життя, були спроби встановлення Української адміністрації. Самійло Максимович повертається до м. Ковеля. Стає головою Ковельської окружної (районної) управи, входить до складу Української Ради Довіри. Дружина Леся стала головою Допомогового комітету, який допомагав у звільненні військовополонених українців, також працювала перекладачкою в гебітскомісаріаті. Відновилась діяльність Союзу Українок. У вересні 1941 р. німці розпочали утверджувати свою владу, Самійла та Лесю Підгірських було арештовано та ув’язнено в Краківській тюрмі Монтелюпих. За якийсь час стараннями друзів Підгірських було відпущено з в’язниці. З серпня 1942 р. по липень 1943 р. Самійло Підгірський працював суддею в Маціївському р-ні (нині смт Луків Турійського р-ну). У липні 1943 р. за зв’язки з УПА гебітскомісар Каснер розстріляв Лесю Підгірську, а в січні 1944 р. вбили і дочку Нонну, яких закопали на кладовищі, де зараз ковельський міськгаз. Після вбивства дружини Самійло Підгірський виїхав до Любитова, де працював у господарстві батька до приходу Червоної Армії.
2 (15) квітня 1944 р. він був заарештований ковельським НКВД, за місяць був етапований до Києва, за різними даними, до 1-ї в’язниці. Точна дата смерті невідома. Подаємо запити для її встановлення.
З розповідей Юлії Цешинської, внучатої племінниці Самійла Підгірського, його адвокатська контора була розташована на розі вул. Міцкевича та Грушевського. Це дерев’яний будинок, обшитий фальш-брусом (чекає в наступному році на капремонт). Також дізнався, що в конторі був коридор, де в очікуванні прийому сиділи люди, а на стінах були якісь документи, грамоти, як зараз вивішують різні подяки за благодійність. Той коридор залишився, а от вхід до контори перебудували після руйнування споруди під час бойових дій 1944 р. 
Тож у 130-ту річницю з дня народження Самійла Підгірського я у своїй приватній оселі відкрив музей-квартиру Самійла Підгірського.
Все його життя промайнуло, мов яскраве полум’я боротьби за український суспільний лад в своїй Богом даній самостійній державі. То ж не дивно, що я вирішив створити музей українському патріоту, як данину порядній чесній людині – Українцю.

Підготував Геннадій САРАПІН.

На фото з архіву та газети «Вісті Ковельщини»:  родина патріотів у довоєнний час у м. Ковелі; Самійло Підгірський; Леся Підгірська.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (208) - 45.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (122) - 26.9%