Дати людям віру та показати перспективу!

Дати людям віру та показати перспективу!

Таку високу та благородну мету поставив голова Боратинської об’єднаної територіальної громади Луцького району Сергій Яручик. І – впевнено на чолі громади йде до її досягнення.

31 травня ц. р. «Волинська газета» вперше познайомила читачів з цим унікальним органом самоврядування Волині. Сьогодні подаємо чергову розповідь про життя цієї неординарної громади, яка рівняється на європейські стандарти. Про це не тільки в інтерв’ю з Сергієм Яручиком, у якого на все власний погляд,  своя думка та державницький підхід до багатьох поточних проблем, а й в інших, не менш цікавих публікаціях.

– Сергію Олександровичу, ваша громада сформована остаточно чи цей процес довготривалий у часі?
– Ми поки що об’єднали три громади. П’ять нових теж виявили бажання долучитися. Як буде в майбутньому, покаже час. Та перш, ніж поєднувати свої долі, ми зробили розрахунки, і тепер очікуємо на добрі результати. Хочемо, щоб жителі сільських рад, які примкнули до нас, нам повірили та побачили перспективи розвитку.

– Велика родина – це добре, гуртом набагато більше можна зробити і з меншими затратами часу та ресурсів. Але в крупніше об’єднання потрібно вкладати і більше коштів. Вони, я так розумію, будуть знаходитися в одних руках, тобто в центрі об’єднання?
– Було б дуже неправильно, якби ми всі гроші акумулювали лише в Боратині. Їх в обов’язковому порядку потрібно віддавати на місця. В іншому випадку знову прийдемо до узурпації влади, хоча і в меншому масштабі. Завдання голови й сільських депутатів та старост – сприяти розвитку усіх територій громади. Проблем накопичилося чимало. Десь не все гаразд з освітленням, в іншому населеному пункті у вкрай занедбаному стані дороги, в якомусь назріла гостра  необхідність ремонтувати клуб чи ФАП. Тож, напевно, треба знайти  «золоту серединку», визначити конкретні завдання для кожної території і над ними продуктивно працювати.
Ми розробили перспективний план, до якого внесли чимало поправок, оскільки від початку об’єднання часу минуло не так багато. Накопичили деякі кошти. Та, окрім власних, думаємо залучити і додаткові. Хочемо, аби до кожної нашої гривні додалася ще одна ззовні. Тоді зможемо замість одного об’єкта полагодити два або три. На дріб’язкові проекти розпилятися не хочемо. Прагнемо займатися більш потужними, щоб люди відчували покращення. Можливо, таких проектів буде менше – 3-4, але вони будуть вагоміші в соціальному аспекті і коштуватимуть мільйони. Це дасть можливість, скажімо, повністю освітити якусь вулицю чи капітально відремонтувати в якомусь населеному пункті будинок культури або фельдшерсько-акушерський пункт. Саме в такому ключі ми намагатимемося працювати. Адже інфраструктура сіл різниться одна від одної. Відомо, що однаково усі думати не можуть. Один може перейматися вибитою шибкою у вікні, іншого хвилюватиме сучасна література для місцевої бібліотеки. Тут також є питання. У світі існують речі матеріальні і духовні. Важко сказати, що й коли може переважити. Одну й іншу я б відніс до філософсько-психологічного характеру. Оцінка залежить від уподобань конкретного індивідуума. 

– Переведемо розмову в конкретну площину...
– Робимо це досить просто. Скажімо, сьогодні ми закрили  якесь питання стосовно освіти (а це дуже важливо), то на порядок денний вийшла  проблема медицини. Мене, як сільського голову, реформа у цій галузі лякає. То що говорити про пересічних громадян. Спрогнозувати, що воно буде, не тільки важко, а й, напевно, неможливо. Адже не в кожному віддаленому селі є кваліфікований лікар, із яким можна укладати угоду на обслуговування усієї сім’ї. Подібна проблема є не менш гострою і для жителів райцентрів та міст обласного підпорядкування. Найбільш парадоксальним у цьому плані вважаю той факт, що кваліфіковані хірурги не мають права бути сімейними лікарями. Це незрозумілий парадокс у так званій медичній реформі.
Багато сіл нашої громади знаходиться поблизу м. Луцька. Зрозуміло, ми не можемо знати, хто з наших людей якого сімейного лікаря обере для себе. Згідно із законодавством, кожен вправі вирішувати це самостійно. Відношу це до позитиву. 

– Але може бути і зворотня сторона медалі. Де гарантія, що людина, коли в неї трапиться якийсь негаразд, не прийде до керівництва громади з претензією, мовляв, ви на що дивилися? Могли ж підказати, щось порадити, від чогось застерегти. 
– Життя – взагалі річ непередбачувана. Пригадаймо народну мудрість: «Якби знав, де впадеш, то соломки б підстелив». З цього приводу ось що скажу. У Боратині є своя сучасна амбулаторія і свої лікарі, про що ваша вже газета писала, коли розповідали про наше співтовариство. Ми сьогодні спроможні надавати в достатньому обсязі медичну допомогу, а якщо візьмемо ще одного лікаря, то й забезпечити послугами усе населення ОТГ. Працюємо над тим, аби ФАП у с. Промінь, яке дещо віддалене від Боратина, реорганізувати у відділення амбулаторії.
Якщо брати баївський напрямок, де проживає до тисячі людей і працює 3 ФАПи, то розмірковуємо над питанням і розробляємо проект щодо відкриття нової амбулаторії, де буде посада сімейного лікаря. Це, знову-таки, наближення послуг до людини. Для чого їй їхати за якийсь десяток кілометрів, коли є змога отримати кваліфіковану консультацію та першу меддопомогу на місці?! Інша річ, коли є необхідність пролікуватися у стаціонарі. Тут виникає резонне запитання: а чим ми гірші від районного чи обласного центру? Вирішити цю проблему без державної підтримки ми, звичайно, сьогодні не спроможні. Але коли така думка постійно свердлитиме мозок, то згодом така проблема зникне. До всього треба підходити з міркою відповідальності і почуттям високого обов’язку перед тими, хто тобі довірив пост очільника громади. Тільки в такому випадку наше співтовариство може стати самостійним та самодостатнім. Для кожної території необхідно мати конкретні плани, у яких передбачити покроковий розвиток.

– Більш, ніж упевнені, що не єдиною освітою чи медициною переймається керівництво громади. Проблем, які назбиралися за роки нашої незалежності, тьма-тьмуща. Що ще найбільше турбує?
– У колі найважливіших питань – створення комунальної служби. Ніхто не скаже, що до благоустрою йому байдуже. Хочемо не тільки підібрати відповідні кадри, а й придбати необхідну техніку. Сьогодні однією лопатою чи мітлою не обійдешся. Порядок у населених пунктах – це досить важливий аспект нашої діяльності. Зараз беремо ще один трактор, до якого треба буде придбати обладнання. Найближчим часом, думаю, матимемо новий сміттєвоз.



– Принагідно постане проблема сміттєзвалища, яка поставила у ступор не одного міського голову. Що можете сказати з цього приводу?
– Сьогодні ми все сміття вивозимо на власну територію. Його обсяги, безперечно, зростатимуть. Тому плануємо укласти угоди і вивозити за територію ОТГ. Сміття вирішили сортувати. Цей процес, у першу чергу, торкнеться бюджетних установ: садочків, шкіл, медустанов та закладів культури. За ними підуть магазини, інші торговельні організації. На другому етапі до цієї важливої справи залучимо населення. Згодом цей процес налагодиться, коли організуємо самовивіз. Отже, маємо закупити смітники. Та було б набагато простіше, якби кожен господар виставляв своє сміття біля садиби в пакетах. Ми, у свою чергу, розробимо графіки вивезення, які доведемо до відома усіх жителів.
Можливо, пакети закупимо централізовано та їх вартість включимо у вартість вивезення сміття? Це ще проговоримо і з депутатами, і з активом. Коли вдасться добре відлагодити процес і збору, і сортування побутових відходів, то вартість оплати можна зменшити на 50%. А коли біля магазину стоятиме кілька контейнерів (для скла, пет-пляшок та картону), то це ще один позитив. У такому форматі думаємо працювати далі. На перших порах буде нелегко, звичайно. Не так просто переламати усталені звички та психологію людей… Нове завжди приживається важко. Аля переконаний, що поставлене завдання буде виконане успішно.

– Під час одного з відряджень до Горохова ми порозмовляли з тамтешніми комунальниками, які похвалилися, що за рахунок сортування сміття минулого року зібрали 10 тонн макулатури, продали її переробникам і поповнили бюджет підприємства...
– Однозначно, що справа варта уваги. Коли людина бачитиме, що є якась економічна вигода, то вона про неї дбатиме. Навіть витрачену гривню захоче повернути, аби купити дитині якусь цукерку чи морозиво. Матеріальний стимул – це дуже вагомий чинник у перебудові мислення.

– Сергію Олександровичу, яка кількість сіл у вашій об’єднаній громаді?
– 12 населених пунктів. Можу дати характеристику кожному з них, знаю, наприклад, що найперше треба робити у Промені, а що в Баєві. Почав знайомство з того, що просто почав об’їжджати села, дивитися, що, де і як. Говорив зі старостами, депутатами, іншими жителями. Необхідно було вивчити ситуацію. Не буду стверджувати, що за короткий період знав її на 100%, але певна картина вималювалася. Щось, звичайно, випало з поля зору, не всі проблеми ще знаю, та ті, які потрібно вирішувати першочергово, відомі. Головне зберегти ті соціальні об’єкти, які споруджено раніше. Маємо лише привести їх до належного стану. Не плануємо закриття шкіл. Навпаки, їх треба зберегти і вони мають працювати. Село без закладу освіти стає мертве. Не стане школи, не буде молоді. Тоді яка ж перспектива, у такого населеного пункту? Діти повинні навчатися за місцем свого проживання. Саме це гарантуватиме розвиток села.

– Ваша думка аж ніяк не збігається з позицією київських чиновників, які готові закрити сотні сільських шкіл в Україні, у тому числі ріжуть по живому і на нашій Волині. Але такий новаторський підхід додатковим тягарем ляже на бюджет Боратинської ОТГ...
– Для цього і є сільська рада, аби визначати пріоритети. Що цінніше: гроші чи освітній рівень дітей? Важливо, аби вони неодмінно навчалися в своєму рідному селі. Педагоги зобов’язані забезпечити дітям якісну освіту скрізь. Це той критерій, за яким потрібно визначати проблему – бути школі чи ні. Якщо дітки беруть участь в олімпіадах, гарно вчаться, показують високі результати, то для чого закривати освітній заклад? Він має повноцінно функціонувати, а сільська рада – докладати максимум зусиль, щоб його зберегти. Учитель має роботу, йому не треба десь їздити, щоб заробити на прожиття, і учнів відпадає потреба довозити в сусідні села. Школа – це своєрідний культурний центр. Вона і батьків згуртовує.
Це моя така думка. Школи, які мають 80-90 діток, ми утримуємо. До тієї субвенції, яка надійшла на освіту з обласного бюджету, ми додали ще 6 млн грн власних коштів. Вважаю, це нормально для нашого бюджету.
Звичайно, коли батьки, які сьогодні дуже свідомі, побачать, що в сусідньому селі діти отримують кращі знання, вони самі забажають возити туди своїх чад. Тож кожен педагог має бути зацікавлений у високій успішності своїх вихованців. Хоча ще раз кажу, що я прихильник того, аби кожне село мало школу. Маємо можливість утримувати їх і поки що це робимо.

– До складу Боратинської територіальної громади увійшло 12 населених пунктів. Яка загальна кількість жителів у них проживає?
– Майже 9 тисяч людей. За чисельністю мешканців села значно відрізняються між собою.

– Що можна сказати про матеріально-технічну базу закладів культури і в якому вони стані?
– Як не прикро це визнавати, але є окремі села, в яких заклади культури відсутні. Сьогодні вирішується питання з Городищем, на відповідний об’єкт повністю розроблена проектно-кошторисна документація. Будинок культури тут не функціонує, нам необхідно відновити його діяльність. Окрім приміщення, треба підшукати і професіоналів культосвітньої роботи. У клубному закладі будь-якого типу мають працювати  вокальний та танцювальний гуртки, хтось повинен грати на музичних інструментах. У нас, приміром, є хор, створили духовий оркестр. Та все залежить від людини, яка працює на цій ниві. Коли вона «приписана» лише до зарплати, великої віддачі очікувати не варто. Ми даємо шанс та створюємо відповідні умови, а молоді люди хай уже думають, як реалізувати себе та творчий потенціал. Хочуть займатися футболом, будь ласка. Легка атлетика також  користується популярністю. Відтак, місцева влада повинна подбати лише про умови, а вже тоді щось вимагати від тієї чи іншої особи.
Ми хочемо, аби у нас працювала максимальна кількість гуртків. Це забезпечує умови для всестороннього розвитку особистості та підвищує рівень громадянської активності. У Боратині молодь дуже захоплюється спортом, є серед жителів навіть чемпіони України. Коли працювати регулярно й наполегливо, результати будуть. Під лежачий камінь, як мудро сказано, вода не тече. Зараз на території нашої громади – 5 футбольних груп різних вікових категорій. У Боратині маємо танцювальний колектив. Керівником місцевого Будинку культури запросили на роботу випускника з Луцького педколеджу. До роботи почали його залучати ще з 4 курсу. Родом він з Рівненщини, але встиг у нас обжитися та успішно працює. 
Це стосується кожної сфери: медичної, освітньої, спортивної і т. д. Гроші грошима, але велике значення відіграє вміння та організаторський хист.

– Ваш стадіон не поступається спорудам такого рівня навіть в обласних центрах. Він споруджувався за Вашої каденції чи раніше?
– І стадіон, і адміністративне приміщення сільської ради в Боратині, і школа у селі Рованці – гордість нашої громади. За спортивну арену та приміщення самоврядного органу маємо відзнаки Євросоюзу. А в 2012 р. Боратин став кращим спортивним селом України. Тоді змагання, в яких ми брали участь та перемогли, проходили на Закарпатті, у Ворохті. Лишили позаду усіх, у тому числі Донецьку, Дніпропетровську, Львівську та інші обл. Це були перші Всеукраїнські змагання такого рівня.

– Які види спорту там культивувалися?
– В основному – легка атлетика. Хоча наші спортсмени грали в шахи та шашки, перетягували канат, плавали. Словом, традиційні види спорту. 

– За рахунок чого сьогодні формується бюджет об’єднаної територіальної громади?
– За рахунок підприємств і підприємців, які працюють на території нашої громади. Радує, що в останні роком бізнес у нас розвивається непогано. Ми подбали про інвестиційну привабливість. І це зацікавило підприємців різних рівнів. 

– Щиро дякую Вам, Сергію Олександровичу, за цікаву та змістовну розмову і бажаю успіху.

Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: очільник Боратинської ОТГ Сергій Яручик.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 14.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (212) - 46.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (124) - 27%