Екстримали

Екстримали

Підкорила дві вершини і стала українською альпіністкою

 Коли мало повітря в місті

Коли перестає вистачати повітря в місті, я їду в гори для перезавантаження. У кожного колись виникає така потреба...

Самотою у гори не підеш, то з ким? На виручку приходить Фейсбук: Кропивницький альпіністський центр організовує експедицію в Карпати (подяка Андрію Романчуку!). Зв’язуюся з Кропивницьким. Мене беруть до команди. Ще трохи вагаюся, бо ж радіо передає про лавинонебезпечний період у Карпатських горах. Але гірське бажання та природній ризик перемогли. І вже збираю рюкзак, сідаю на потяг і – в Карпати. Приїхавши до станції Лазищина, йду до Козьмєнщика, рюкзак тяжкий, але чисте повітря, гори, сонце додають наснаги.

Нагірському пошуково-рятувальному відділенні с.Лазещина черговий акуратно записує всі мої дані, адже ця територія належить доКарпатського національного природного парку.Туристична група, яка їхала на Уазику, підкинула до місця дислокації. Знайомлюся з організаторами – альпіністською групою з Кропивницького, адже ми побачитися вперше, чудові люди, закохані та відданні альпінізму. А вже на завтра – у нас сходження на Говерлу.

 Говерла

На найвищу гору Карпат цьогоріч іду вперше, а взагалі – вжевдесяте, чи й всоте. Давно збилася з ліку. Але кожен раз ця найвища вершина України зустрічає своїх гостей по-особливому. На цей раз була сонячна, не морозна і безвітряна. Втім,мала багато цікавих сніжних обвітряних кучугур! Люблю тебе, наша найвища духовна МЕККО УКРАЇНИ!!!

Туристична програма перебування у Карпатах була насиченою та цікавою. Це тренування, переправи через стрімкі карпатські річки по улогвинах, пробні виходи на вершини.

 Петрос

…Ще до світанку наша група готова до сходження на другу за висотою вершину Петрос (2020 м). Висота цієї вершини на 41 метр нижче Говерли, але набагато стрімкіша. Я побоювалася цього сходження, гнітили душу сумніви. Але перемагаю свої внутрішні страхи і разом з усіма прямую на Петрос. Ось вже розвидняється. Ми сопемо, але темпу ходьби не змінюємо, йдемо швидко та впевнено. Дорога слизька і кропивницькі інструктори Тетяна та Ігор Кернеси дають команду взутися в «кішки», це один з обов’язкових елементів у подоланні цієї вершини. Відтак йдуть у хід льодоруби та лижні палки. У мене нічого з цих атрибутів не було, тому довелося просити у інших.

Ми долаємо шлях у густому вранішньому тумані, підходячи до високогірних дерев’яних колиб, де кожен має вирішити – йти далі чи повернутися на туристичну базу.

І знову вперед і вверх, а там виходить Сонце, роздивляюся – а ми вже над хмарами!!!! Ми зверху, а хмари – знизу, буває ж таке чудо. Саме так загадково зустрічав нас Петрос!!! Попереду ще крутий підйом у 2,7 кілометра! Але я не здаюся і крок за кроком йду вверх, насолоджуючись гірськими пейзажами та загораючи на зимовому Сонці. І ось вже думаю, все –  вершина, але учасниця нашої експедиції Аня, у якої був навігатор, повідомляє, що до вершини ще 670 метрів!!! О БОГИ!!! Як це важко у горах, де кожен крок – це неймовірні зусилля. Ще трохи часу, старань, пересилення своєї ліні і я на Петросі!

Краса неймовірна – Сонце, яке світить над хмарами, що пливуть під нами, різноманітні снігові фігури, які зробив вітер. Так і хочеться кричати: «КАРПАТИ, Я ВАС ЛЮБЛЮ». Радості чи то від сходження на вершину, чи від насолоди від неймовірної зимової краси, де сніг виблискує різноманітними барвами, чи від наповненості гірським повітрям немає меж!!! Важко передати позитивні емоції, які аж зашкалюють. Побродивши по вершині, зробивши селфі (було таке Сонце, що в об’єктиві нічого не побачиш), вирушаємо у зворотній путь. Вниз йти хоч і круто, але все ж не так, як вгору. І наша група потихеньку спускається з Петроса.

 Перед богом Говерлянином

У нашій колибі, де ми розмістилися на час відпочинку «Серце Карпат», нас чекала святкова посвята в альпіністи, адже згідно правил, люди, які здійснили сходження на Говерлу та Петрос, брали участь у тренуванні, отримують посвідчення і значок за програмою початкової підготовки на звання АЛЬПІНІСТ УКРАЇНИ. Але, щоб його отримати, потрібно пройти певний ритуал та покаятися в гріхах перед богом Говерлянином. І ми кожен по черзі заходили до темної кімнати, цілувати обмазаний кетчупом льодоруб, а далі зачитували гріхи кожного, хто пройшов всі складнощі. Мене звинувати в тому, що я жебракувала спорядження (льодоруб, «кішки», лижні палки), ще когось, що голою стрибала у гірську річку після бані, дуже тонко все підмітили спостережливі інструктори. Ми всі стали на коліна і просили у Говерлянина прощення за гріхи...

І настає мить прощання, адже за ці п’ять днів ми потоваришували, зблизилися, зріднилися, стали, як одна сім’я, адже зібралися групи з Києва, Кропивницького, села Велика Виска (Кіровоградської обл.) і я з Луцька. Ми обмінюємося контактами та плануємо подальші подорожі і в Татри, і на Кавказ, і, звичайно по-Україні!

 Дорожні пригоди

З Козьмєнщика уазиком добралися до станції Ясиня. Звідки на дизелі планували доїхати до Івано-Франківська. Але чергова повідомила, що дизель на два дні відмінили…

Їду пасажирським поїздом до Коломиї разом із нашою київською групою в одному вагоні. На залізничному вокзалі касир повідомляє, що через годину вирушає поїзд до Львова. Купую квиток… Вже перед прибуттям поїзда додивилася, що квиток то не на 7, а на 17 число. Біжу до каси, обмінюю. Їду. О 21.19 я вже у Львові… о, а поїзд до Луцька о 2.20, ще чекати аж п’ять годин.... Звичайно, у мене такого терпіння не має і я приймаю рішення їхати автостопом. Виїжджаю на львівську трасу до Луцька, куди мене підвіз один мужчина, пригостивши кавою. Далі зупинилася легкова машина до Кам’янки-Бузької, заводимо розмову, і тут водій Василь повідомляє, що підвезе мене до Радехова. А це додаткові 25 кілометрів. Є ще у нас справжні чоловіки!

На заправці ОККО виясняється, що ще один студент із Польщі добирається до Луцька. Як би добре було б, аби після 21.00 зі Львова їхали маршрутки… Але їх нема. І тут під’їжджає на заправку бус, як виявилося, їде до Луцька на розтаможку. Молодий водій радо погоджується нас підвезти. Розмовляємо про життя-буття, майбутні вибори і т. д. Вже на під’їзді до рідного Луцька наздоганяє чергова машина поліції. Зупиняє, звинувачуючи водія у тому, що не горить одна маленька фара, яка підсвічує номер. Починаються «розбірки», що так і не так, що треба, що ні.

…Лиш далеко за північ потрапляю додому. Незважаючи на втому, почуваюся щасливою. Ще б пак… Після стількох сходжень на Говерлу я нарешті стала повноправним членом альпіністів України. Повністю перезавантажившись та наповнившись новими враженнями, емоціями, зарядившись гірським позитивом!!!

Руслана МЕЛЬНИК,

голова Творчого туристичного клубу «МИ».

Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (603) - 86.3%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%