В Афганістані допомогли вижити ікона і хрестик…

В Афганістані допомогли вижити ікона і хрестик…

Лучанин Геннадій Воляник, старший сержант ВДВ, був одних із тих 20-річних бійців, які 15 лютого 1989 р. прикривали відхід основних сил «Обмеженого контингенту радянських військ в ДРА» через прикордонну річку Амудар’я на територію СССР (нині – Узбекистану).  


Сьогодні, з нагоди 30-річчя закінчення неоголошеної війни в Афганістані, внаслідок якої понад 15 тис. солдатів, прапорщиків та офіцерів було вбито (з них – понад 100 волинян), а десятки тисяч скалічено, пригадується далека зустріч із бравим спецпризначенцем, батько якого згодом став… батюшкою!

«Два роки, коли наш син Геннадій служив в Афганістані, були справжнім кошмаром, – 15 років тому на вечорі, присвяченому черговій річниці виведення військ із ДРА, згадував батько колишнього «афганця», священик із Луцька отець Олександр Воляник.

Колеги з газети «Волинь-нова» побували на урочистому вечорі та зафіксували для історії й таке одкровення батюшки, який служив у храмі Всіх святих Землі Волинської:

«Адже ми, батьки, не знали, що принесе листоноша: лист від сина, який служив в окремому розвідбаті в Шиндаді, чи звістку про його загибель, як приносили багатьом батькам?.. Я послав синові хрестик й ікону, і хоча часи були атеїстичні, їх пропустили, а син повернувся живим».

Взагалі, родина Воляників у цьому сенсі – унікальна. До початку Перебудови Олександр Воляник був… парторгом на одному з луцьких підприємств. А потім Господь його сподобив стати на шлях служіння Йому, тож отець Олександр став одним із перших, хто взявся до спорудження на 33-ому кварталі м. Луцька нового храму Всіх святих Землі Волинської. На жаль, згодом поширилася сумна звістка, що він відійшов у Вічність…

А познайомилися ми з Олександром Воляником через… його сина Геннадія. Бравий сержант-десантник був одним із тих, хто прикривав відхід військ 40-ої Армії СССР генерала Бориса Громова з території Афганістану. Тому для молодого журналіста з молодіжної газети розповісти про молодого героя було справою честі. Ми й зустрілися, поговорили про правду війни в ДРА, а потім на сторінках видання було надруковано основні фрагменти цієї розмови.

Наразі збереглося лише фото 30-річної давності, яке зробив фотокор Василь Кузьмін. На ньому – старший сержант запасу Геннадій Воляник, який щойно повернувся додому.

Як склалася подальша доля Геннадія Олександровича, наразі невідомо. В усякому випадку, його прізвище було серед тих, кого Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук 22 грудня 1991 р. «за активну    роботу    по     військово-патріотичному     та  інтернаціональному   вихованню,  підготовці  молоді  до  служби  у  Збройних Силах СРСР» нагородив Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Геннадій Воляник на той час був курсантом Київського вищого
загальновійськового училища імені М.В. Фрунзе…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Василя КУЗЬМІНА: Геннадій Воляник, 1989 р.

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (603) - 86.3%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%