Солодкі дні Миколи Величка

Солодкі дні Миколи Величка І все-таки, новітнє обладнання – це навіть не половина  справи, а лише маленька її частинка. Бо головну роль відіграють люди! Адже завдяки їхній виснажливій праці, мужності духу, а інколи й професійній впертості, хворі піднімаються на ноги, переборюючи свою недугу.


Звичайно, для лікаря найкращою подякою залишається здоров’я його пацієнта, але приємно, коли й держава оцінює твою роботу на найвищому рівні.

Тож 7 березня у Луцькому військовому госпіталі відбулися урочистості з нагоди вручення державних відзнак.

Так, Василя Лазаря та Олександра Хоменка нагородили подяками Міністерства оборони України «За самовідданість і стійкість, проявлені під час проходження військової служби, зразкове виконання службового обов’язку та з нагоди 30-річчя з дня виведення військ з Афганістана» за підписом Міністра оборони Степана Полторака, а Миколі Величку вручили медаль «За 10 років сумлінної служби».

За щасливим збігом обставин, офіцер Микола Величко ще й став переможцем редакційної лотереї «Волинської газети». Тож користуючись моментом, вирішила більше дізнатися про нашого героя.

Лучанином, та й волинянином, співрозмовник став зовсім недавно, лише у 2017 р., коли перевівся у Луцький військовий госпіталь на посаду начальника аптеки. А до того географія його життя була широкомасштабною. Микола Валерійович народився у с. Кривоносівка Сумської обл. Навчався на фельдшера, закінчив медичне училище у м. Шостка на Сумщині.

А у 18-річному віці був призваний в армію на строкову службу. Потім підписав контракт та був зарахований до складу військової частини в м. Яворів Львівської обл. Заочно закінчив Вінницький медичний університет. Працював начальником аптеки, а після реформування – начальником відділення медичного постачання. Пройшов курси підготовки офіцерів запасу, і в 2016-му отримав офіцерське звання, а вже в наступному році його запросили продовжити службу в Луцькому військовому госпіталі. Так доля і привела його на Волинь.

Цікавлюся, чи завжди мріяв стати військовим медиком?

«Чесно кажучи, до 18 років, поки мене не призвали на строкову службу, я не пов’язував себе з армією. Але потім якось затягнуло», – сміється.

Про те, що став переможцем і виграв приз від «Волинської газети», дізнався від інших людей. Зізнається, що навіть не очікував.

«Не сказати, щоб мені дуже щастило, я – не улюбленець Фортуни, але й нещасливим себе назвати не можу», – ділиться враженнями Микола Величко.

Своєї сім’ї у нашого героя ще немає, а батьки та троє старших братів живуть далеко. Щодо друзів, то більшість із них залишилося у Яворові, де відслужив понад 10 років, тому наше місто ще не зовсім стало для нього домівкою. Але вони приглядаються одне до одного, вивчають та «притираються».

«Луцьк – дуже цікаве місто. У порівнянні з іншими містами, воно спокійне, але тут є на що подивитися. Вперше я сюди приїхав, коли погодився на проходження служби», – пригадує Микола Валерійович.

Колеги Миколу жартома називають героєм дня, бо ж і приз від газети отримав (мішок цукру, яким поділився з колегами!), і медаль «За 10 років сумлінної служби» вручили. Бувають ж такі дні! По-справжньому солодкі…

Ольга КОНОНЧУК.

Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 14%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (225) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (145) - 28.9%