Обкомівська «Круча»

Обкомівська «Круча» Де під охороною тільки Джесіка і Мурка.

Ех, мабуть, попогрішили у стінах обкомівської дачі червоні партійні боси… Чи не за ці гріхи «Круча» приречена на митарства? Бо дивна доля судилася обкомівським апартаментам: спочатку вони висіли між небом і землею, не маючи узаконеного власника, потім були предметом судових спорів, згодом, подейкували, будуть мало не луцькою «Феофанією», врешті стали «тягарем», якого якнайшвидше треба позбутися. Отак із того «поспіху» хтось і прикупить віллу над Стиром. І привиди комунізму, які бродять коридорами колись розкішних спалень та більярдних, не стануть тому на заваді. Поки там «за старшу» собака Джесіка, яка не тільки хватку має «обкомівську», а й …будку.

Якщо про те, як народ завзято будував монументальне приміщення Волинського обкому (де тепер університет), браво звітували у радянських газетах, віншували орденами зодчих і навіть вивішували їх портрети на дошку пошани, то цей об’єкт, можливо, й будувався тими ж руками, але шито-крито. Досі його називають по-різному: то обкомівською дачею, то оздоровчим комплексом, то взагалі гуртожитком, а в реаліях то був такий собі тіньовий готельчик (на нинішній лад – радше мотельчик), де приймали іноземних гостей. А позаяк дружніх делегацій із 1980-го було не так і багато, то хто і як ночував у тих стінах розказати можуть… хіба самі стіни. Якщо б уміли говорити…

Історія «Кручі» стала «достоянієм» народу лише тоді, коли через цей об’єкт побили горщики Луцький міський голова Богдан Шиба та тодішній голова облради Анатолій Грицюк. До того на обкомівську дачу звертали увагу хіба мешканці окраїн Дубнівського масиву, співробітники водоканалу чи діти-інтернатівці… Бо «пліч-о-пліч» на вулиці, що колись гордо носила ім’я 50 років СРСР, розташувалися сиротинець та обкомівська обитель. Обидвоє функціонували коштом держави: тільки одні за ці гроші могли собі дозволити скупе інтернатівське дитинство, інші – розкішне дозвілля.

За дивною іронією долі, «Кручу» здавали в експлуатацію попід Новий рік – 29 грудня 1980-го. Здавали тихо, без урочистостей, перерізання стрічок чи фанфар… Того ж дня, тільки 2008-го, мав відбутися аукціон, на якому луцька влада прагнула продати підпільний готель. Думаю, він теж би відбувся тихо. Але – не судилося.

Тут живе Джесіка...


Укотре згадати про «Кручу» змусила давня публікація газети «Правда України» від 8 травня 1989-го власкора Андрія Бондарчука (а згодом і народного депутата України), що випадково попала в руки автору. Журналіст відкриває моторошні подробиці: на обкомівській будові у 1978-1980-ті працювали діти з інтернату. На ту пору в освітньому закладі навчалися сироти та напівсироти… Саме вихованці звернулися до журналіста: добивалися, аби приміщення віддали на потреби інтернату. Категорично заперечувала таку можливість санстанція: буквально за парканом була хлораторна водоканалу. Дивно тільки, що та сама хлораторна не відлякувала партійних босів…

Привідкрити таємницю зведення об’єкта вдається із судових матеріалів (зокрема постанови Вищого господарського суду України № 06/51-11 (03/38-11) від 25 травня 2010 р. Об’єкт, який розташовано у Луцьку за адресою: вул. Дубнівська, 26а (колись вул. 50 років СРСР), побудований згідно з рішеннями Волинського обкому та облвиконкому як будинок для прийому і розташування делегацій. Архітектурно-планувальне завдання затвердив головний архітектор краю 11 серпня 1978-го. Техноробочий проект розроблено того ж року філією «Діпроміст». У 1979 р. на його зведення виділяють 100 тис. крб державних капіталовкладень. Є у матеріалах суду й відомості про існування листа від 27 січня 1979 р., підписаного секретарем обкому КПУ та головою облвиконкому Палажченком (???) , до голови Ради Міністрів УРСР. Перші особи краю клопоталися про виділення коштів із резервного фонду на фінансування будівництва. Завершили роботи лише 1980-го. І під кінець року комісія прийняла в експлуатацію так званий будинок для приїжджих. 29 грудня споруду офіційно, рішенням Луцького міськвиконкому, передали на баланс міському об’єднанню готельного господарства. Біля воріт комплексу виставили сувору охорону (кажуть, тоді його охороняла міліція).

Охорона обкомівського готелю.


Бондарчук, імовірно, був єдиним журналістом, котрий бачив обкомівський готель зсередини, який неофіційно назвали «Кручею», бо розташований він на крутому березі Стиру. Хазяювала на той час у будинку старша покоївка Г. І. Шаровська: «Дом рассчитан на …четыре номера. Излишне, думаю, перечислять всю начинку, описывать роскошные апартаменты. Скажу лишь, что в каждом номере – непохожие гарнитуры, в том числе из карельской березы, есть роскошные бильярдная, кинозал. (…) Балансовая стоимость дома 234.500 рублей, оборудование и имущество оценивается в 60.900 рублей. Полезная площадь гостиницы 795 квадратных метров. Столовая – 99, холл – 63, бильярдная – 103, кроме того – две террасы по 103 квадратных метра. Ежегодно на зарплату персоналу, на отопление, амортизацию уходит 18.600 рублей. Пустой дворец денно и нощно стерегут посменно шесть дюжих молодцев, за что получают соответствующую зарплату. Службу несет и овчарка, у которой имеется домик стоимостью 175 рублей (на таку будку покоївці, напевне, довелося би два місяці працювати, – О. Л.). Есть и свой работник зеленого хазяйства…»

Посилаючись на слова покоївки, автор каже, що гості бувають у готелі вкрай рідко. «Позвонят, привезут, обслужу…» – каже та.

Під охороною тут тільки Мурка та Джесіка...


Коли і як «Кручу» залишив останній працівник – невідомо. У вересні 1991-го голова виконкому Волинської облради видає розпорядження передати уже «гуртожиток обкому Компартії України» на баланс загального відділу облвиконкому. Власне, про цей факт дізналися під час судових розбірок у 2008-2010 рр., коли між Луцькою міськрадою та облрадою затіявся спір: кому ж належить горезвісна дача.

Готельне господарство передало «Кручу» облводоканалу. Коли цю структуру реформували, вона перейшла на баланс «Луцькводоканалу» і вважалася оздоровчим комплексом (хоча ніхто там насправді з водоканалівців не оздоровлювався). 2003-го міськрада оформила право власності на цей об’єкт. А 22 жовтня 2008-го міські обранці прийняли рішення продати його з аукціону. Публічні торги мали бути проведені 29 грудня цього ж року. Однак прокурор області повважав ці рішення незаконними і звернувся з позовною заявою до суду в інтересах громади краю та Волинської обласної ради. Баталії тривали два роки. Зрештою, крапку поставила колегія суддів Вищого господарського суду України: позаяк обкомівський готель документально передано загальному відділу облвиконкому, то (враховуючи Указ Президії ВРУ від 30 серпня 1991 р. про те, що майно партійних комітетів КПУ, кошти, папери та права, де би вони не були, обертаються на загальнореспубліканську власність або ж власність відповідно адміністративно-територіальних одиниць) право на «Кручу» має облрада, точніше – громада Волині.

Інтерєр колись елітного закладу.


У червні 2010-го облрада прийняла рішення про прийняття готелю на баланс «Управління будинком Волинської облради». Що робити з «Кручею», достеменно не знав ніхто… Можливо, у тодішнього голови облради Анатолія Грицюка були свої ідеї, однак після виборів він поступився посадою Володимирові Войтовичу. Облрада нової каденції знову взялася за «Кручу»… Які тільки проекти не обговорювалися! І віддати під навчальні приміщення медколеджу (а такий намір мали попередники). І розмістити там… шкірвендиспансер. Зрештою, 2011-го депутати облради прийняли рішення, враховуючи клопотання управління охорони здоров’я облдержадміністрації, передати будинок для приїжджих на баланс обласного центру здоров’я, що функціонує при зазначеному управлінні.

Мовляв, саме під «Кручу» в управлінні підготували проект у рамках українсько-польської транскордонної співпраці, який передбачав залучення 2 млн євро на облаштування тут реабілітаційного центру для кардіохворих, а також лікарської амбулаторії, яка обслуговувала би мешканців Дубнівського масиву. Єдиним застереженням до втілення грандіозних планів із відкриття мало не луцької «Феофанії» було сусідство з хлораторною водоканалу та водозабором, котрий, якщо раптом вийдуть із ладу свердловини Луцького р-ну, має забезпечити водою обласний центр. Із часом водоканал для очищення води почав використовувати сучасніші технології і відмовився від хлорування. Однак із гучних планів вийшов «пшик»… Грант не виграли.

Що далі? Як з’ясувала «Волинська газета», торік майнова комісія облради розглядала ймовірність продажу об’єкта з аукціону. Однак питання члени комісія поки «зарубали». З ініціативою продати обкомівську дачу виступило все те ж управління охорони здоров’я. І це підтвердив нам його начальник Ігор Ващенюк: «Ініціювали й будемо ініціювати знову, – сказав Ігор Степанович. – Перспективи використання його у медичній галузі області я не бачу». Хто претендує на «Кручу»? Ігор Ващенюк стверджує: йому невідомі імені людей, котрі мають бажання купити обкомівську обитель на аукціоні. Мало того, він взагалі сумнівається, що це вдасться…

Краєвиди, яких ніхто не бачить.


Про те, що утримувати дачу, – неабиякий тягар, заявляє й керівник обласного центру здоров’я Сергій Новосад. Охорона (а для цього центр найняв приватну фірму) обходиться у понад 94 тис. грн на рік. А от перший заступник Луцького міського голови, а разом із тим депутат облради та голова майнової комісії Святослав Кравчук вважає, що там є сенс розташувати амбулаторію. Мовляв, із відповідним листом міська рада має намір звернутися до облради.

«Ну-у… Якщо Луцька міська рада має такі ресурси, то – нехай…» – не без іронії відреагував на це начальник управління охорони здоров’я.

…Йду до «Кручі», отримавши добро від тимчасових господарів. Хатину не видно з дороги, тому й не дивно, що про її існування мало хто знає. Ховається готель поміж приміщеннями водоканалу та школи-інтернату. Попід ворота веде асфальтована дорога. На прохідній – радянська табличка «Без перепустки вхід заборонено». На ходу зодягаючись, вибігає з прохідної чоловік: «Помалу-помалу! Собака!». «Ого! Це ще та, обкомівська буда? – запитую, помітивши малу архітектурну споруду і згадавши опис Бондарчука. «Ні, не та, – зі знанням справи відповідає охоронець. – Тут була розвалюха зі старого стільця, а я зробив нову. Дно подвійне, дах утеплений, стіни з дубових дощок. Там (киває на «Кручу», – О. Л.) узяв»…

Підпільний готель вражає. Особливо, коли згадати, що в ньому тільки чотири номери. Сліди комуністичної слави ще – очевидні: ліхтарі, альтанки, алеї, клумби, балкони, тераси, гараж, вихід до Стиру… Тихо риплять привідчинені вхідні двері із сірого металу. За склом видніються вітражі на протилежній стіні. Трохи моторошно… Стіни колись підступної хлораторної виглядають з-під бетонного паркану водоканалу. Поміж гілками височезних ялин скачуть білочки. Коли нема поруч несподіваних гостей, вони частуються хлібом із годівнички біля прохідної.

Охоронець радо запрошує до прохідної. Каже: робота – спокійна, працює не один. Сторонні тут бувають рідко. Частими гостями є дітлахи із сусідньої школи. Прибігають за яблуками восени та влітку: «А ми їх за пакетами назад відправляємо. Чого по одному носити, хай на всіх беруть. Вистачить!» – щиро зізнається колишній військовий. Це ж треба: усередині обкомом і не пахне. Навпаки – дух протесту. Старий телевізор передає останні новини Євромайдану устами «5-го каналу». На стіні – календар із Тимошенко, навпроти – іконки та перелік релігійних свят. На столі – книга про українських гетьманів та молитовник… І – Мурка (ще одна жителька «Кручі») примостилася на підвіконнику.

Улітку попід «Кручею» – справжній рай. Ідеальний куточок не для чергової вілли, готелю, елітного борделю чи чогось подібного, а для оздоровлення та відпочинку.

Чи таке вже й нікому не потрібне обкомівське майно?.. Здається, поки нас усіх у цьому завзято хочуть переконати. Як обмовився один із керівників, з якими розмовляли під час підготовки публікації, чим більше про «Кручу» пишуть, тим більше відбивають охоту її купити. Кому, мовляв, треба об’єкт «з душком»?.. Так то воно так, але зі слів екс-мера Луцька Богдана Шиби, 2008-го купити «Кручу» на аукціоні дуже хотіла одна столична готельна фірма і готова була викласти за неї 9 млн грн, тоді як початкова ціна становила 7 млн 753 тис. 373 грн. Що цікаво: станом на 01.04. 2011-го вартість комплексу будівель (а це двоповерхове приміщення площею 846 кв. м та прохідна площею 6,4 кв. м) сягнула лише 255844, 58 грн. Зараз, очевидно, ще менше…

«Шкода буде, коли дочекаються, доки все це коштуватиме копійки, тоді продадуть якомусь олігархові, він сяде отут, жируватиме на народному майні й крутитиме на всіх нас, простолюдинів, пальцями біля мізків… Тоді не те, що громаді ніц не дістанеться, а й навіть яблука дітям із обкомівського садка», – пророче робить висновки охоронець, прикриваючи собою сердиту Джесіку в буді.

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора та Світлани ГОЛОВАЧУК.

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 13%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (38) - 49.4%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (17) - 22.1%
Мене це не стосується. (9) - 11.7%