Двічі народжений

Двічі народжений

Уперше Петро Старушик народився 5 січня, перед Різдвом, 1944 р. у с. Замшани, що на Ратнівщині. А вдруге – через кілька місяців на березі невідомої річки. Йшла війна. Вже ближче до літа перед лицем смертельної небезпеки довелося рятуватися втечею із села, тож батьки повантажили на віз дітей, нехитре домашнє начиння та й подалися до лісу.

– На шляху стрілася глибоченька річка, довелося увесь скарб переносити на плечах убрід, – розповідає Петро Пилипович. – Мене поклали на бережку, а коли все перенесли і кинулись шукати, не знайшли. Я був малесенький, як пташа, до того ж, мабуть, ще й міцно спав, а тут – висока трава, ситники і смертельна небезпека наступала на п’яти… Мусили втікати без мене.

Та не буває лиха без добра. Того ж дня через цей же брід рятувалася втечею од війни інша сім’я – і почула крик малюка.


– Власне, тоді й народився удруге. Пізніше розповіли, що я вже був добряче покусаний комариками, запух, а ще – один Бог знає, скільки пробув без маминої цицьки, тож співав над річкою, перекрикуючи навіть пташок і жаб, – жартує тепер чоловік. – Із тих пір я найспівучіший у сімействі.

А родина у Старушиків була чималеньке. Мама Уляна Акатіївна і батько Пилип Омелянович надбали аж дев’ятеро синів і дочок. Жодного з дідів Петро Пилипович не пам'ятає, бо один – по матері – загинув 1914-го на Першій світовій війні (передали рідним тільки дідову солдатську ложку,) другий – по батькові – помер 1937-го, коли його синові було лише чотирнадцять років. Виховували майбутнього композитора мамина баба Прозина (Зіна) та батькова – Явдошка. І досі Петро Пилипович згадує, як вони, співаючи і плачучи, господарювали, пололи, жали серпами, льон намочували в озері Любань та прачами вибивали, а в неділю, взявши дітей, йшли до старовинної Замшанської сільської церкви, що носить ім'я архістратига Михаїла.


– Першою людиною, котра захопила мене музикою, був сільський самородок-скрипаль дядько Адам. Жодне весілля в окрузі не обходилося без його участі. Ще хлопчиком я ходив слухати його гру на весіллях. А пізніше і сам почав грати з ним, – ділиться спогадами маестро. – Мої брати Андрій і Василь грали на баяні, я ж опанував ще й гру на гармонії та скрипці.

Петро Пилипович став професійним музикою. Після семирічки влаштувався на роботу, а невдовзі вступив на музичне відділення Луцького педагогічного училища. Потрапив, як каже, в добрі руки – до відомих педагогів Марії Тесунової, Миколи Самохваленка  та Георгія Мірецького, од котрих пройнявся  любов’ю до композиторства. Та цей талант хлопця приспав життєвий вир. У 1965 р. молодий освітянин отримав направлення в Горохівську середню школу ім.. Івана Франка, заочно продовжив навчання на музично-педагогічному факультеті Рівненського педінституту. Невдовзі здібного педагога запросили у Горохівську дитячу музичну школу. Від викладача по класу баяна доріс до директора. Двадцять п'ять років очолював цей мистецький заклад.


– Це був найплідніший творчий період у житті композитора, – розповідає про Петра Старушика начальник відділу культури райдержадміністрації Діна Колесник. – Він написав чимало музики на тексти відомих поетів та місцевих авторів, керував кількома  аматорськими  колективами, часто виступав на районній і обласній сценах, дружив із композитором-аматором Степаном Кривеньким.

Найбільшою творчою удачею Петро Старушик вважає камерний хор «Дзвони», який створив при районному Народному домі «Просвіта» і солістами якого були Віталій Бобицький, Володимир Циганюк, Мирослава Михалевич, Тамара Мельник, Валерій Окис та інші. Записано три програми творів, які транслювалися Волинським державним телебаченням. Хор виконує повністю «Божественну літургію» на музику Петра Старушика, твори М. Лисенка, А. Веделя, О. Архангельського, А. Лотті, К. Стеценка, О. Кошиця, І. Воробкевича, М. Стефанишина, Є. Козака та інших відомих композиторів, обробки народних пісень.

Петра Старушика називають «батьком» і чоловічого вокального квартету РНД «Просвіта». Народний аматорський камерний хор «Дзвони», чоловічий вокальний квартет, церковний хор (а ще був хор при райсільгосптехніці) стали мистецькою окрасою не лише козацького Горохівського краю, але й усієї землі Волинської. З концертними програмами виступають до свят Різдва Христового, Великодня, днів народження Лесі Українки і Тараса Шевченка.

Родинне захоплення музикою передалося й на дітей Петра Старушка. Старший син Віктор закінчив дитячу музичну школу по класу скрипки, Луцьке музичне училище. Мав хист до музики й син Степан, також випускник Горохівської ДМШ по класу флейти. На жаль, у двадцять вісім він загинув в автокатастрофі. Ця непоправна втрата дуже боляче вдарила по батькові. То була така трагедія, що Петро Пилипович мов іншими очима подивився на світ. Душа плакала, смуток виливався у пісні. Правду кажуть, що український народ свої болі обертає в пісню, як і птах. Усім серцем звернувся до Бога, написав музику до літургії, багатьох духовних творів і пісень. 2003-го видав збірку «Я Богу дякую за все», а 2007-го –  «Тобі, Україно, молитва душі». Недавно побачила світ третя авторська збірка – «Обіймись, Україно!».

– Творам Петра Старушика властиво мистецьке розмаїття, творча фантазія, яка завжди базується на народній основі й збагачена власною інтерпретацією кожної композиції, – твердить заслужений діяч мистецтв України, композитор, професор Мирослав Стефанишин. – Партитури відзначаються музичною винахідливістю, цікавим технічним викладом, контрастністю частин, які в той же час наповнені широкою фактурою гармонії, збагаченої різними модуляційними нюансами. Автор досягає ефектності також і за рахунок досконалого знання природних і технічних можливостей кожного інструмента.

Окрім захоплення музикою, хоровим співом і композиторською працеюЮ маестро любить… доглядати за бджолами. У с. Скобелка поблизу Горохова, де мешкає, викопав ставочок, посадив сад та мальовничий лісочок. Там при лужку, як співається у родинній пісні, гомонять поліські берізки і сосни. Помітив, що на столику його оселі – Біблія і Тарасів «Кобзар», поміж яких на бандурі виграє кобзар.

Нещодавно у Горохівському Народному домі «Просвіта» відбувся ювілейний вечір Петра Старушика. Привітати ювіляра прийшли настоятель Свято-Миколаївської церкви с. Скобелка отець Василій та декан Горохівського деканату УПЦ КП отець Андрій, завідувач сектору обласного науково-методичного центру культури Ігор Баранюк, голова обкому профспілки працівників культури Ярослав Корнелюк, голови Горохівської райдержадміністрації Жанна Савчук та райради Леонід Андрійчук, начальники відділів культури Горохівської райдержадміністрації Діна Колесник та Ратнівської Валентина Бєлік, представник народного депутата Сергія Мартиняка Олександр Пиза, директори Горохівської та Сенкевичівської ДМШ Оксана Цехош та Катерина Андрощук, колишній односельчанин, а тепер житель Дніпропетровщини Анатолій Михалевич, депутат райради Леонід Кравчук, рідні, друзі. Ювіляр нагороджений Почесною грамотою й іменним годинником від обласної ради. У виконанні хору «Дзвони», народної аматорської капели бандуристів, народної аматорської чоловічої хорової капели, ансамблю народної музики Горохівського РНД «Просвіта», дуету випускників Горохівської ДМШ у складі Наталі і Тетяни Черняків, колективу викладачів Сенкевичівської ДМШ, співаків Ратнівського РБК звучали музичні шедеври Петра Старушика… Родичі, друзі, знайомі, численні шанувальники частувалися його пісенним медово-гірким взятком.

– Виряджаючи мене на цю зустріч, – мовив односелець Анатолій Михалевич, – односельчани просили переказати, що за тих 600 років, відколи існують Замшани, талановитішої людини у нас не було.

Ювіляр вважає себе двічі народженим, тож і працює за два життя – задля України та його щирого народу.

Сергій ЦЮРИЦЬ.


 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (226) - 44.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (150) - 29.5%