Перший виграш у житті

Перший виграш у житті

У число цьогорічних лауреатів редакційної передплати потрапила і горохівчанка Ольга Дацюк. На її квитанцію, яка серед багатьох побувала у руках директора обласного академічного лялькового театру Дмитра Поштарука, випав… мішок цукру.

Пригадую розмову з Ольгою Микитівною на Дні передплатника у м. Горохові. Вона коротко оповіла про себе, про те, як нелегко нині виживати пенсіонерам із мізерними пенсіями, а ще бідкалася, що ніколи в своєму житті нічого не виграла. Бог почув нарікання жінки! 
Рука Заслуженого діяча мистецтв Данила Поштарука витягнула заповітну квитанцію, а невдовзі ми доставили подарунок від газети до обійстя нашої читачки. Тепер чай пані Ольги та її чоловіка стане ще солодшим! Чи не найбільша заслуга у цьому – керівника ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислава Новосада, який спонсорував солодку продукцію для наших передплатників.
«Хто питає, той не блудить» – гласить народна мудрість. Дотримуючись її, просимо керівника муніципальної варти Горохівської міської ради Олександра Звірка детально пояснити, як проїхати до обійстя нашої героїні. Познайомив із ним очільник місцевої громади Віктор Годик. 
В Олександра Анатолійовича, до речі, теж виявилася цікава життєва доля, насичена багатьма ризиками під час служби в органах внутрішніх справ. 
– Для чого розказувати? – каже очільник варти. – Давайте я вас проведу, аби ви зайве не петляли і не намотували кілометрів... Їдьте за моєю машиною. 
Наш гід допоміг ще й вивантажити мішок з багажника автомобіля і покласти його на тачку, яку з двору до машини завбачливо доставив глава сімейства Василь Ілліч. Воістину, добра душа у людини!
Великими світлими вікнами зорить у білий світ добротна цегляна хата Дацюків, що притулилася на одній із тихих вулиць на околиці м. Горохова. Колись вона повнилася дзвінким дитячим сміхом сина Леоніда та дочки Оксани. Та вже дорослими здійнялися з рідного батьківського гнізда і звели свої власні. Тепер вряди-годи навідуються до тата та мами, частіше гостюють онуки. П’ятеро їх у Ольги Микитівни та Василя Ілліча: Богдана, Владислав, Денис, Юра й Коля. Коли приїжджають – радість для дідуся та бабусі невимовна. А то все самі й самі… Не в змозі й давати лад усьому госпрдарству.  
За чашкою запашної кави говоримо з Ольгою Микитівною. Кімната, куди запросила господиня, нагадує міні-оранжерею, де  радують зеленню вазони різного виду. 



Першопочаток трудового шляху почався в неї з кооперації. Щоправда, він був нетривалий. Забаглося чогось живішого, що можна творити безпосередньо своїм розумом та руками.  Вирішила йти на місцевий маслозавод, де працювала змінним майстром. Тоді молочну продукцію на підприємство привозили усі господарства району. Робили не тільки масло, а й сири. Якість не порівняти з тією, яку нині купуємо в супермаркетах чи навіть на базарах. 
– Товару – море, а вибрати нема з чого, – зауважує моя співрозмовниця. – Я ж добре знаю і смак масла, і смак сиру. Тоді халтури не гнали. Усі контролюючі організації чітко виконували свої професійні обов’язки. Якщо хтось допустив брак, його, окрім морального покарання, наказували фінансово.  За доброякісну роботу, навпаки, заохочували. 
І це – свята правда.
– Ви знаєте, сьогоднішнє життя не порівняти з тим, що мали колись – далі розмірковує Ольга Микитівна. – Я не плачу за минулим, але й не гуджу його. Щоби хто не казав, але кожна людина у той час була соціально захищена. Ти не переймався ціною ліків чи вартістю операції, коли доводилося лягати в лікарню. Нині ж туди без тисяч навіть не потикайся. Знаю з власного досвіду. Не так давно вийшов зі стін онкодиспансеру чоловік. Дороговартісним виявилося його лікування, але, слава Богу, хоч поставили на ноги. Про ціни та все інше я вже мовчу, ви й самі це добре знаєте... 
Майже 40 років відпрацювала Ольга Микитівна на місцевому маслозаводі старшим майстром сирцеху. І дотепер добре знає технологію виготовлення твердих сирів. Їх якість була бездоганною. Окрім молока, ніяких сторонніх речовин не додавали. 
– Це нині напридумували різної хімії, аби мати більший зиск, – скрушно мовить співрозмовниця. – Зрештою, іншого виходу і нема, бо де ж того молока набратися, коли поголів’я корів з кожним роком зменшується?
На закінчення розмови щиро дякує за подарунок. Він досить доречний, оскільки дасть можливість зекономити трохи дефіцитних гривень на солодкій продукції. 
А «Волинська газета»  їй подобається, тож уже продовжила передплату і на наступне півріччя, хоча з грошима таки дуже сутужно після лікування чоловіка.
Але справжні друзі на півдороги не розлучаються, правда ж?

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Сергія ЦЮРИЦЯ та Віктора РАЙОВА:Ольга Дацюк з чоловіком,керівником муніципальної варти Горохова Олександром Звірком та заступником головного редактора видання Віктором Райовим; мішок цукру у тачці господаря.





  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%