№К622: художник-іконописець

№К622: художник-іконописець

За портрет брата-повстанця загримів у Мордовію!

Історія м. Горохова багата видатними особистостями, які тут жили та творили в ім’я кращого сьогодення нашої України.   Про це однозначно свідчить зустріч із місцевим жителем, депутатом  міської ради Олегом Пундиком. 

Саме він запропонував нам написати про його відомого земляка, талановитого художника Олександра Корецького, полотна якого володіють магією захоплювати, зачаровувати і не відпускати з полону своєю самобутностю І 100-річчя з дня народження якого відзначатимуть у наступному році. 
«Їх бачили тисячі людей, а ось із долею митця мало хто знайомий», – пише сайт «Горохів – моє місто». 
Він народився у 1920 р. у с. Скобелка, що у самому передмісті Горохова, у боголюбивій і шанованій сім’ї церковного старости. Закінчив місцеву семирічку і мріяв про навчання у Горохівській гімназії. Батьки  не перечили цій мрії, але й подарувати її синові не могли, бо не мали великих статків. Тому й радили заробляти на хліб власними руками, навчившись столярській справі.
Краєзнавець Леонід Чучман в історико-краєзнавчому нарисі у 2000-му напише: 
«Дуже любив Сашко співати і малювати. Приїхав одного разу до батька чоловік із Почаєва. Побачивши хлопцеві малюнки, зрозумів, що в нього –талант від Бога. Так опинився Олександр Корецький в іконописній школі Почаївської Лаври. Неабияка обдарованість, наполегливість і старанність хлопця привернули до нього увагу. Після розмови з митрополитом перед Олександром вимальовується заманлива перспектива подальшого навчання в Кракові, в академії «штук пенькних», тобто, Академії мистецтв.
До речі, в ній навчався один із найвизначніших українських патріотів, головний художник Української повстанської армії Ніл Хасевич, але це, звичайно, тема окремої розмови.
Через Першу світову так і не втрапив до майстерні досконалості. Натомість знову повернувся у м. Горохів, де вже хазяйнували «перші совєти». Нічого іншого не залишалося юнакові, як прийняти пропозицію, що гарантувала свій хліб для прожиття. Тому взявся за художнє оздоблення власною фантазією і руками тодішнього будинку культури.
Його не обминула служба в РККА, під час якої будував аеродром у Коломиї. Там і втрапив у німецький полон, із якого, казав тоді, Бог допоміг вернутися додому. Це сталося тому, що гітлерівці в перший період війни відпускали додому місцевих українців, розуміючи, що червоноармійцями їх зробили примусово…
…Нудився та мучився Олександр Корецький, як із приходом «других совєтів» малював на замовлення портрети Сталіна й інших партійних «вождів». Душа противилася червоним прапорам та зіркам, що з’являлися з-під пензля … Уява тим часом вмудрялася бачити інших людей, інше життя, в якому була вільна Україна і незалежні українці. Поплатився за це 14-ма місяцями в застінках НКВД, відтак – були тортури і 10 років таборів ГУЛАГу у Мордовії за те, що намалював портрет свого двоюрідного брата, повстанця Орленка (ним був Федір Янюк зі Скобелки). В ті спотворені строком важкого покарання роки він перестав бути особистістю, яку замінив зеківський №К622, нашитий на робі і «тєлогрєйці».
Не дарма кажуть, що золота душа залишиться золотою, навіть будучи приваленою каменем, бо й серед лісоповалів хтось дізнався про талант Олександра, і пензель, за яким сумував не менш, як за ріднею, знову опинився в його руках. Тоді йому дозволили розмальовувати школи, морські клуби…
Коли ж повернувся додому, став щедро та назавжди залишати частину своєї світлої душі у розписах храмів Тернопільської, Кіровоградської, Львівської обл., київських соборів, Свято-Вознесенського храму м. Горохова, Печерної церкви Почаївської Лаври, ікони «Божа Мати та її слід на землі».
Задовго до відкриття музею «Козацькі могили» в с. Пляшева сусідньої Рівненської обл., що буквально через город від нашого м. Берестечка, він реставрував в Георгіївській церкві роботи відомого українського живописця Івана Їжакевича.
Полотна-шедеври Олексадра Корецького – «Шевченко над Дніпром», «Щасливе дитинство», «Бій під Милятином», «Розстріляна молодість», «Дитинство Шевченка» і надзвичайно художньо самобутня «Нагорна проповідь», яку намалював у 1958 р.
Художник-патріот і художник-іконописець любив Горохів і горохівчан, малюючи його краєвиди, їхні портрети. А ще любив гарну українську пісню, даруючи землякам свій чудовий бас у складах народної чоловічої капели, чоловічого квартету, хорах Свято-Вознесенської у Горохові і Свято-Миколаївської – в Скобелці – церков.
…Слава про талант самородка з Горохівщини Олександра Корецького облетіла світ і принесла йому запрошення розписувати храм у Єрусалимі. Не встиг, не зміг поїхати туди, знесилений важкою хворобою. У 1997 р. –Художником, Особистістю, Людиною, яку любили і шанували, якою гордимося і пишаємося – Олександр Іванович залишив земне життя.
Його Божий дар і майстерність було удостоєно обласної премії імені Йова Кондзелевича. І це лише крихта того визнання, на яке він заслужив.

Сергій НАЗАРОВИЧ.

Олег ЛОКАЧУК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (231) - 44.1%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (160) - 30.5%