Журнал «Перець» допоміг спорудити депо

Журнал «Перець» допоміг спорудити депо


На перший погляд, у  його біографії нема чогось особливого. От звичайна собі людина. Та незвичайність й особливість у тому, що відставний підполковник не може бути байдужим, коли стикається з черствістю чи безгосподарністю. Обов’язково починає бити тривогу та докопуватися до першопричини того, що трапилося і через кого.  

Ще на початку дев’яностих залишив Іван Жук м. Камінь-Каширський, де упродовж тривалого часу працював у пожежній частині. У званні лейтенанта після закінчення Львівського пожежно-технічного училища (нині інститут відповідного профілю) прийшов сюди далекого 1968 року начальником інспекції місцевого райвідділу внутрішніх справ. Згодом очолив частину, яку змінив до невпізнання. 
– Пождепо було в плачевному стані, – згадує Іван Васильович. – Ця споруда перейшла нам у спадок від поляків. Вона більше нагадувала напівзруйнований барак, висота якого не дозволяла загнати сюди автомобіль. Тісними були й приміщення для особового складу, до того ж їх не вистачало. Умови просто таки жахливі.
Молодий офіцер з таким станом справ вирішив не миритися. Але куди, в які двері стукати? Найперше почав турбувати свого безпосереднього керівника. Не побоявся зайти в партійні та радянські органи. Та, окрім обіцянок, нічого не мінялося. Віз продовжував стояти на місці. Написав звернення до начальника відділу пожежної охорони управління внутрішніх справ МВС України полковника Івана Галя. Результат знову нульовий. Така глуха байдужість могла стати причиною одвічного песимізму будь-кого, тільки не вчорашнього випускника. Мусить же бути справедливість, в іншому випадку світ припинить своє існування!
Добитися її допоміг тоді дуже популярний на той час сатиричний журнал «Перець». «Журавлі прилітають і відлітають, а напіврозвалене пожежне депо в Камені-Каширському продовжує стояти», – йшлося у цьому виданні. Мабуть, вибух бомби не спричинив би такого рейваху, як ця публікація. Тодішній перший райкому Єрмолай Маркусь не тільки тупотів ногами та бризкав слиною, але й обіцяв познімати погони з плечей начальника інспекції. У поліське містечко негайно прибув Іван Миколайович. 
І усе закрутилося-завертілося. Не встиг пожежний полковник відбути, як у Камінь-Каширський приїхала ремонтна група. Вона й взялася під керівництвом Івана Жука за спорудження пождепо господарським способом, на другому поверсі якого облаштували п’ять кабінетів для співробітників та обов’язкову на тодішній час ленінську кімнату, яка у період незалежності отримала нову, співзвучну часові, назву «Світлиця». Територію частини впорядкували, неподалік викопали невеличкий ставочок, запустили коропів. Кращу релаксацію для пожежних після повернення з тривожного виклику – годі придумати!
А ось добудувати власну хату, фундамент якої заклав у доленосному для нашої країни 1991 році, ніяк не може. Не може з досить простої та прозаїчної причини – через брак коштів. У більшості пенсіонерів їх катастрофічно не вистачає. На жаль, цього чомусь вперто не хочуть бачити наші високодостойники, яких народ прикликав на службу і яких утримує за свої податки. Народився наш сьогоднішній читач у с. Хворостів Любомльського р-ну за чотири місяці до початку Другої світової війни. Сільські хлопчаки змалку привчаються до роботи. Її тут завжди вистачає:  води принести, дров нарубати, попасти гусей, вигнати курей з городу, який треба ще й допомогти пополоти. Словом круговерть цілий день до пізнього вечора. Не встигнеш очей зімкнути, як батько чи мати будять корову на росу гнати. 
Усе це лише посилювало потяг до знань. Юнак успішно закінчив середню школу. За нею була служба в армії. Рік провчився у сержантській школі у Петродворці, звідки направили у Карелію в залізничні війська. Тепер Іван Жук добре знає, що таке тайга та 40-градусні північні морози. « Вони особливо дошкуляли вночі, – пригадує. – Намет, посередині якого стояла «буржуйка» захищав лише від вітру. Вкривалися, не тільки одіялами, але й шинелями. Та радянський солдат усе витерпить». Коли звільнився у запас, вирішив пов’язати свою долю з пожежною службою.
1968 у його біографії пам’ятний.   Не тільки закінченням училища, а й одруженням. Супутницею молодого лейтенанта стала миловидна Леся, яка готувалася до випускних екзаменів у медучилищі. Відтоді більш як півстоліття йдуть життєвою стежиною рука об руку, ділячи навпіл радості та турботи. Не тільки виростили двох прекрасних доньок – Аллу та Світлану, а й поженили їх. Радіють і водночас тривожаться за внуків, особливо за Аркадія, який у званні старшого лейтенанта проходить службу в легендарній 14-ій ОМБр, що дислокується у Володимирі-Волинському. Не так давно повернувся з фронту, куди незабаром відправиться знову. Тож бажають йому щасливої долі, як і трьом іншим своїм улюбленцям – Марії, Марті та Юліану.
– Як тільки випадає нагода бути у Камені-Каширському, обов’язково провідую своїх молодших побратимів, – зізнається Іван Жук. – Щоправда, останні відвідини дещо засмутили. Почала протікати покрівля над пожежним депо. Повірите, серце починає нити, це ж моє дітище. Буду писати лист-клопотання на Київ, аби допомогли з коштами. В області таких ресурсів нема.
Уже півтора десятка літ підполковник заступник голови обласної організації ветеранів та пенсіонерів «Полісся-Захід» Міністерства внутрішніх справ України на заслуженому відпочинку. Та дома не сидиться. Не дозволяють громадські справи. Скрізь хочеться встигнути та побувати. Відчувати себе потрібним – у цьому весь цимус сьогоднішнього дня.  
Іван Жук повсякчас цікавиться політичним та суспільно-громадським життям і країни, і нашого регіону. Допомагає йому у цьому наше видання, яке він передплатив на рік і завдяки якому виграв мішок цукру. Щоправда, до цього свою руку доклав директор обласного академічного лялькового театру Дмитро Поштарук, який тягнув квитанції передплатників. А солодкий продукт на спонсорських засадах презентував директор ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислав Новосад. Тож саме цим прекрасним та щедрим людям має дякувати Іван Васильович та його сімейство, коли питимуть чай.

Володимир ПРИХОДЬКО.

 На фото Віктора РАЙОВА:  газетний подарунок у тачці господаря.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (165) - 30.8%