Його Величність Крісло

Його Величність Крісло

Його Величність Крісло

Усе йде, все минає, тільки влада вічна… Так було, так є і так, вочевидь, залишиться. Люди не можуть жити в рівних умовах і з однаковими правами. Завжди хтось має верховодити, хтось – виконувати, а хтось – стояти «на атасі». Так у дитячому садочку, так у школі, так на танцях, так в армії, так на роботі і так у політиці.

Скільки би не говорили про конституційну гарантію для всіх однаковісіньких прав, одні цими можливостями користуються, а другі змушені допомагати сильнішим успішно долати цей процес. Особливо чітко то видно під час збурень суспільного спокою. Коли «верхи не хочуть жити по-новому, а низи не бажають існувати по-старому», в обох середовищах виникають не лише лідери «за ранжиром», а й провідники за покликанням. Вони й ведуть за собою. Вони й пожинають плоди перемоги або сьорбають гірку баланду поразки…

А що цей процес має форму спіралі і що куля чи камінь у своєму польоті мають насправді траєкторію бумеранга, то про це, мабуть, зараз треба поговорити докладніше.

Пригадую, як ще в студентські роки один із однокурсників чи не одразу після прибуття з Буковини привернув до себе увагу неординарною зовнішністю та поведінкою. Насамперед, як тільки Григорій Галиць відсвяткував успішне складання вступних іспитів, його ледь не відрахували з університету. Хлопець на клумбі нарвав оберемок квітів і подарував дівчатам. Оскільки це відбулося на ВДНГ у Києві і його «вирахували» за жовтою сорочкою і синіми штанями, то, зрозуміло, відшкодуванням збитків справа обійтися не могла. Парторг факультету (нині ця жіночка продовжує вести на УТ-1 програму для пенсіонерів) пропонувала позбавитися від такого горе-студента. Ще хтось із партфункціонерів висловив припущення, що юний представник Карпатських гір – «український буржуазний націоналіст». Кажуть, урятував… паспорт громадянина СССР, де чорним по білому в графі «національність»  було написано: «румун»… Інші – що дядько, який працював у райкомі партії…

Згодом Григорія Галиця, як усіх, забрали в армію, проте після служби в «стройбаті» він повернувся «цілим старшиною», що свідчило про неабияку здатність не тільки виживати за несприятливих умов, а й здобувати при цьому певні дивіденди.

Молодий журналіст, щоправда, не обмежувався лише вивченням газетярської справи, а намагався створювати вірші, тому невдовзі отримав право відвідувати будинок Спілки письменників, де зустрічався з «живими класиками», котрі пророкували йому велике творче майбутнє.

Проте вони помилилися. Замість творчості Григорій Галиць узяв курс на політику. Коли в Чернівцях 1991-го народ під стягами Руху штурмом брав обком партії, він був у перших лавах. Мало того, невдовзі як найбільш «свідомий патріот» здобув посвідчення депутата облради та навіть своє перше керівне крісло в структурах тамтешньої влади…

І – пішло-поїхало… Кінцевою зупинкою стала тісна співпраця з Михайлом Папієвим, який до 1997-го торував дорогу в бізнесі, допоки не пов’язав долі з СДПУ(о) Віктора Медведчука. «Обрізані» допомогли Михайлові Миколайовичу стати народним депутатом, а в 2002-2005 рр. – міністром праці та соціальної політики України. На цю посаду він повернувся в серпні 2006-го, а згодом вступив у Партію регіонів. 2010-го цього уродженця Буковини призначили головою Чернівецької облдержадміністрації.

До чого тут добродій Галиць, який став уже Григорієм Костянтиновичем? Скільки разів Михайло Папієв був міністром, стільки ж разів Григорій Галиць був у нього заступником, у перервах між звільненнями плідно працюючи в центральному апараті Ради Національної безпеки та оборони України. А коли пана Папієва призначили керувати виконавчою владою Буковини, то першим заступником став… Правильно вгадали: Григорія Галиця.

І ось споруду органів влади Чернівецької області мітингарі взяли штурмом. Без крісла і службового кабінету тимчасово залишився й Григорій Галиць… Той самий, який у часи НРУ особисто виганяв «номенклатуру» з тих же ж теплих та гарно обставлених кабінетів… Ефект бумеранга?

Не відомо, чим і як завершиться нинішнє протистояння в нашому суспільстві, проте можна не сумніватися: серед нас дуже багато людей, які володіють унікальною здатністю на хвилі всезагального піднесення досягати найвищих керівних посад. І немає різниці, чия візьме під час тієї чи іншої революції: за якийсь час «молоді та незаплямовані» перетворюються на таких самісіньких, із котрими раніше нещадно боролися, а потім стають об’єктом невдоволення нової генерації бунтарів, які, у свою чергу, не розуміють, що документ про призначення на посаду – це перша сторінка справи про неминучу відставку…

Як колись говорив Григорій Сковорода, «Служить народу – шкода праці: хоч як шануй його в борні, а у народів, як і в націй, завсіди зверху молоді…».

Єдине, чого не сказав зображений на 500-гривневій купюрі мислитель: молодість, як і революція, минає дуже скоро, а Його Величність Крісло – продовжує манити, як удав кролика… І на Буковині, і на Волині…

Володимир ДАНИЛЮК.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%