Головне в лазні – піч!

Головне в лазні – піч!

Чоловічий репортаж із бані… в жіночий день.

Нещодавно після реконструкції відкрився оздоровчий комплекс «Козача левада». Він розташувався на вулиці Дубенській, 21а, багатьом лучанам відомий своєю парильнею. А ще – запашними березовими віниками, пивом та ексклюзивними закусками. Я ж був вражений картинною галереєю. Хто був тут у радянські часи, той підтвердить: сервіс у лазні, куди зазвичай строєм водили навіть солдатів, був ще той… А тепер усе змінилося…

– Єдине місце у Луцьку, де сім потів і триста хвороб можна зігнати, – каже директор Руслан Роговський. – Хто сюди ходить, здоров’я знаходить.

І це – суща правда. У цьому кожен може переконатися. Заходиш до лазні – тонна ваги, а звідти – мов на крилах вилітаєш. І тіло здорове, і дух бадьорий. По правді кажучи, не раз і самому доводилося пахучими березовими чи дубовими віниками зганяти на дерев’яній лежанці сім потів, з головою занурюватись у крижаницю чи обливатись водою з тазика. Особливе задоволення, коли на когось сердишся, а він – поруч та ще й просить добрих віників дати. І за себе, і за всіх покривджених можна поквитатись, та і з кривдника чи пересмішника злу звичку вигнати. Доходить до парадоксів. Якось ми підготували до друку антологію повстанських пісень, яку упорядкував знаний митець, заслужений працівник культури України Євген Гіщинський, а коштів на видання – катма. Один із співредакторів сходив тоді в парильню і дав добрих віників тодішньому директорові Луцького підшипникового заводу, до речі, росіянину, і гроші знайшлися, відтак книга витримала чотири перевидання.


У лазні - жіночий день.

– У «Козачій леваді» працює дві парильні, джакузі, два басейни, є досвідчені масажисти, косметолог, манікюрниця, – мовить Руслан Миколайович. – Можна придбати віники, набори запашних лікарських трав. Хоча багато відвідувачів приходять зі своїми секретними знаннями, цілющими зборами і віниковими лікувальними букетами. На жаль, ми не тримаємо банщика: найдужчий цілитель у такім сухоспекотті довго не протримається. То ж кожна ватага, а люблять до лазні ходити товариствами, має свого фахівця з приготування чаю або ж лікувального узвару, «віникового батька», масажиста, ароматника, що відповідає за пару, часто й лікаря. Звісно, і ми можемо порекомендувати досвідчених парильників на сеанс.


Головне в лазні - піч.

Руслана Роговського ще першокласником привів у цю лазню батько. З того часу регулярно відвідує парильню і навіть став власником престижних комплексів (Роговським ще належить кафе-піцерія «Бенісімо» на Данила Галицького, де працює «Сімейна лазня»). Головний знає усе про сауни, парильні, басейнові холодильні, оздоровчу силу віників, масаж, цілющі збори та ароматотерапію. Знає усе і про печі. Не одну розібрав і склав власноруч, вивчив секрети старих майстрів і має вже власні.


Лазневі "пейзажі".

– Руслане Миколайовичу, читачі цікавляться, чому такий фанат банної справи, як ви, відмовився від лазнярського напрямку найстарішого профільного закладу на Пугачова (тепер Данила Галицького), – не обминув нагоди, щоб не прояснити болючу читацьку тему.


Микола Дендіберін.

– Лазня на Данила Галицького – справді історична споруда, – погоджується співрозмовник. – Півстоліття у ній милося все місто. За радянських часів вона утримувалася бюджетним коштом. У наш час міська казна навпаки вимагає із підприємців. Коли ми взялися за модернізацію «пугачовки», зрозуміли, що фінансово зберегти профільний напрямок – нереально. І ось чому. Старі печі вагою 10-15 тонн годяться лише для першого поверху, для другого – заважкі. Знаєте, ми із «старушки» на вулиці Данила Галицького витрусили більше 100 тонн цегловиння, суміші піску і глини, підгнилих дошок, всілякого сміття. При цьому вдалося заглянути й у нутрощі однієї із найстаріших печей – секрети старих майстрів того вартують. Ось тоді, все добре підрахувавши і зваживши, ми зрозуміли, що у сьогоднішніх умовах не зможемо «висадити» на другий поверх важезну піч. Знову ж – затрати на опалення, обслуговування, людський ресурс. З двома лазнями ми б апріорі стали банкротами. Тож взялися за модернізацію лазні на Дубенській: розширили площі, у рази збільшили пропускну можливість, головне ж – подбали про якісну піч.


Директор Руслан Роговський.

Тут вона збудована з вогнетривкої цегли за старовинною технологією, де використано два авторських ноу-хау самого Руслана Роговського. Їх секрету директор-винахідник не розкрив, але натякнув, що аналогів у світовім муруванні печей нема.

Я навіть пригадав, як на початку вісімдесятих із дідом-заборольчанином, одним із найстаріших та найвідоміших пічників якогось року мурував плито-пічний комплекс у с. Усичі. Він, до речі, досі справно обігріває тестеву хатинку. Добра тяга, мінімальні витрати палива, швидко нагрівається і довго тримає тепло. Став розповідати, як ретельно товкли на дрібні скалки пляшковиння та скляний посуд, укладали кількома шарами у потрібних місцях, щоб бодай приблизний напрям винаходу вивідати. Руслан Миколайович секрету не здав, втім запевнив, що скла не використовував, а його винахід (о, про нього іще говоритимуть: енергозберігаючі технології тепер вже й для Америки актуальні) дозволить значну частину тепла з парильні повертати на обігрів інших приміщень. Цю ж піч змурував із Миколою Горецьким та Іваном Кулібіним.


І піч.

Добре вписалося в оздоровчий комплекс і кафе-піцерія: здорова їжа має закріплювати лікувальний ефект. Керувати ним Руслану Миколайовичу допомагають дві сестрички – рідна Олена Роговська і двоюрідна Валентина Чижевська. Валентина – адміністратор, відповідає за комфорт, послуги і якість обслуговування, а Олена, яка після Луцької ЗОШ №17 (тут і брат навчався) здобула фах техніка-технолога з приготування їжі у Луцькому торгово-комерційному технікумі, потім закінчила МАУП, – за кухню. Купують тільки свіже, якісне і екологічно чисте. Є своя піч і мангал, а відповідно – і домашня випічка та запечене м’ясо, шашлики, понад 30 видів піци. «Спечи на дровах» – тепер один із профільних напрямків кухні.


І віники...

Вражають чистота, порядок і мистецька довершеність. І, звичайно, картини… Дуже колоритні, великих розмірів, знаменитих художників… Щоправда, це все-таки тільки дуже майстерні копії, виконані відомим луцьким живописцем Геннадієм Юр’євим. А що «Козача левада», то, звісно, більшість робіт на козачу тему. Ось знаменита картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», Шевченкова серія «Мальовнича Україна». І всі ці майстерні живописні копії – одного художника, викладача Інституту мистецтв Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, члена НСХУ Геннадія Юр’єва. То ж маємо музей чи галерею отакого копіювального живопису відомого майстра, куди варто приходити на екскурсії.

А ще увагу привертають десятки ікон. Їх подарував «Козацькій леваді» отець Богдан – настоятель Свято-Петропавлівського храму по вул. Рівненській.

– Дякуємо, що зберегли для міста лазню, український дух та колорит, – мовив, оглянувши після реконструкції «Козацьку леваду», перший заступник Луцького міського голови Святослав Кравчук. – А ще велике спасибі за картини.

Місто без лазні – не місто, вважає Руслан Роговський. У майбутньому хотілося б мати й термальні басейни, як в Угорщині. Але як зрівноважити цей бізнес в Україні, зробити прибутковим при невеличких зарплатнях та практично відсутності середнього класу в українців, найрозумніші голови поки що не знають.

– У нас дуже дружний і працьовитий колектив, – кажуть співробітники. – Серед них чимало аксакалів, котрі прийшли сюди кілька десятиріч тому, отож знають усіх своїх відвідувачів в обличчя, а часто і їх імена, прізвища, фах, звички, характер, улюблені страви та напої. Є багато молоді.

Бачив, з яким старанням та відповідальністю вони працюють. З багатьма вдалося навіть поспілкуватися. Серед них касири Тетяна Ляшук і Тетяна Супрунець (все починається з квитка і віника), масажисти Сніжана Марчук і Валентина Приймачук, манікюрниця Галина Середа, бармени Інна Колеснікова, Руслан Зеня і Юрій Косуха, офіціантки Аня Штик, Ірина Калькова та Наталія Панасюк. Зустрів у «Козацькій леваді» депутата Луцької міської ради Миколу Дєндібєріна. Цей великий прихильник дитячого футболу посприяв, аби тут оздоровлювались гравці футбольного клубу «Денді». Для юних футболістів – вхідний квиток коштує близько 10 грн (для пенсіонерів – 25, для всіх інших – 50 і невдовзі зросте ще на десятку – авт.).

– Після парильні діти люблять поласувати піцою, – каже Микола Євгенійович. – Тут відносно недорога кухня, здорова їжа. Одних закусок – десятки найменувань, є гарячі і холодні страви власного приготування, комплексні обіди, навіть вареники із крільчатиною, не кажучи вже про традиційні із сиром, грибами, капустою, картоплею. А ще реберця, бужанина, бульйони на всякий смак і вибір.

Тут після тренувань набираються сил і відомі майстри спорту, футболісти луцької «Волині», баскетболісти, боксери, дзюдоїсти, інші успішні спортсмени (для них також діють пільги). Щотижня оздоровчий комплекс обслуговує близько тисячі клієнтів.

Уже при вході зустрів відому мандрівницю Руслану Мельник, був жіночий (середа, п’ятниця) день.

– П’ятнадцять років тут оздоровлююсь, – мовила. – Додає сил і здоров’я, рідше доводиться звертатися до лікарів. Тож рекомендую!

Все ж «Козачу леваду» більше відвідують чоловіки. Дирекція пішла їм назустріч, виділивши для оздоровлення аж три найкращі дні – четвер (з 10.00 до 22.00), суботу і неділю (з 8.00 до 22.00).

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Фото автора.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Голова, бо обраний всенародно. (1) - 33.3%
Депутати, адже можуть його звільнити. (0) - 0%
Виборці, бо вони носії влади. (1) - 33.3%
Мені байдуже. (1) - 33.3%