Щоб дорога стала безпечною,

Щоб дорога стала безпечною,

Снігоборці й техніка працюють цілодобово.

Нарешті прийшла справжня зима. А разом із нею – клопоти дорожникам. І щоби зі всіма справлятися, Служба автомобільних доріг працює вдень і вночі. Що воно таке – зробити автошлях безпечним – дізнатися вирішуємо «наживо». Тому разом із заступником начальника САДу в області Юрієм Ришкевичем їдемо туди, де якраз розчищається траса Устилуг – Луцьк – Рівне.

– Зараз вас познайомлю з фахівцями дорожньо-ремонтного пункту №2 філії «Луцька ДЕД». Бо саме вони відповідають за відтинок шляху із села Дерно Ківерцівського району до кордону із сусідньою областю, – каже Юрій Ришкевич, коли назустріч нам рухається техніка з мигалками. – Як бачите, чотири машини працюють на очистці, дві – на посипці.

В цей час підходимо до начальника ДРП №2 Ігоря Соколовського, котрий саме дає інструктаж своїм підлеглим.

– Із хлопцями попрацювати не хочете? – пропонує Ігор Євгенович.

– Хочу, – відповідаю на запрошення, і за мить ми вже прямуємо до здоровенного КамАЗа. Машина – одна з найновіших. Придбана за 800 тис. грн, вона ось уже три роки працює на трасі Луцьк – Рівне.


Двері відчинилися. Але щоб піднятися до сидіння, спершу закидаю сумку, а тоді з потугами опиняюся в кабіні сама (хоча дай пару додаткових літ чи кілограмів, самотужки не залізла б).

У кабіні – тепло й чисто. Навіть гул мотора такий, що можемо (хай на підвищених тонах), але продовжувати бесіду.

Отож, за кермом агрегату – водій із 11-річим стажем Андрій Лавренчук. Перш ніж сісти на КамАЗ, Андрій Миколайович мав зарекомендувати себе як хороший фахівець і людина, котра дійсно любить техніку.

– Річ у тім, що в нас є машини, які вже по 30 і більше літ працюють, – сидячи праворуч, продовжує Юрій Ришкевич. – Так-от, одному водієві даси цю техніку – і вже, дивись, несправна. А в Андрія вона буде бігати стільки, скільки треба.


На комплімент начальства сам кермувальник усміхається, однак погляду від дороги не відриває. Бо розчищати – справа відповідальна.

– Ми мусимо і снігом займатися, і за дорогою дивитися, – пояснює водій. – Не раз, буває, їдуть мажори, на знаки не дивляться, на смугу зустрічного руху вискакують – тільки встигай пильнувати.


В цей час нас саме обганяє іномарка. А за кілька сотень метрів уже бачимо її поруч із патрулем ДАІ.

– Ось гляньте: люди свою роботу виконують, але нам від того – додатковий клопіт , – коментує Андрій Лавренчук, об’їжджаючи даішників. – Бо той острівок снігу, де вони стоять, так і залишиться нерозчищеним.

– У вас, бачу, до автоінспекторів ставлення «особливе»? – запитую. – Чи, бува, не від тих протоколів, що весною міліціонери писали: мовляв, через жахливий стан доріг щодня зростає аварійність!


– Та чому?.. Ставлення нормальне… Просто багато наших спеціалістів було притягнуто до адміністративної відповідальності за нібито неналежне виконання службових обов’язків, – пояснює заступник начальника обласної САД. – Частина працівників у суді справу виграли. А частині таки довелося сплатити штраф: від 600 гривень до понад тисячу. За що? – питається. Чим завинила сім’я дорожника? Є гроші – люди працюють. Нема фінансування – то що, самому в ту ямку лягати?

І на певний час у кабіні мовчанка та монотонний гул мотора.

– А зарплата у вас велика? – запитую водія.


– На життя хватає… – дипломатично каже Андрій Лавренчук.

– Ну скільки ваші хлопці в середньому мають? Мабуть, тисячі дві – дві з половиною? – підраховує Юрій Ришкевич.

– Дивлячись, скільки хто годин наїздить, – погоджується водій. – Але 2,500 – «потолок».

Як для глави сімейства – зовсім не багато, тому запитую в Юрія Ришкевича:

– А часто ловите таких, які на «ліваку» підзаробити хочуть: чи пального злити, чи платну послугу надати?

– В нас із цим строго, – каже керівник. – За кожен літр бензину чи соляри водій звітує, відповідно до пройденого кілометражу. Хоча, як мовиться, в сім’ї не без…

– В який роботи, а відтак зарплати – більше? – цікавлюся у водія.

– Та її завжди вистачає, – спокійно каже Андрій Лавренчук. – Коли тепло і сухо – дороги маємо ремонтувати. Взимку – сніг посипати і прибирати. Коли нового не намете – вздовж трас дерева та кущі вирубуємо. З них потім виготовляємо щити планочні або хворостяні, котрі потім встановлюємо вздовж доріг.

– Це так званий пасивний снігозахист. Ось його якраз видно, – показує Юрій Ришкевич. – Раніше такими щитами відгороджували автошляхи від південно-західного вітру. Аналізуючи останні роки, бачимо, що більшої шкоди став завдавати східний вітер.

– Боротьба зі снігом у дорожників – то ціла наука?! – дивуюся.

– Інформації та аналізу треба дійсно багато, – погоджується заступник начальника волинської Служби автомобільних доріг. – Бо треба вміти передбачити погоду, знати, за яких температур якими засобами шляхи обробляти, а коли взагалі цього не робити. Бо от прогнозували синоптики зниження температури з 11січня, ми – в повній бойовій, а зима прийшла аж 18 січня.

В цей момент наш КамАЗ пішов на розворот, бо відтинок у 20 км ми вже здолали. Тепер – знову прямуємо до кордону із Рівненщиною і знову – про нелегкі будні дорожньої служби.

– У нас нема, як у нормальних людей, ні свят, ні вихідних. Раніше дружина постійно бурчала. Тепер, коли в мене за плечима 33 роки роботи, звикла і спокійно сприймає, що вона – до церкви за свяченою водою, а я – до Луцька на роботу, – зізнається Юрій Володимирович.

– А моя ще бурчить, – сміється водій Андрій, у котрого стажу – на 20 років менше. – Постійно мені згадує те Восьме березня, коли гості за стіл, а я – на роботу, сніг розчищати.

– Так, у нас цілодобове чергування. Засипало снігом – людей обдзвонюємо і виходимо. Наприклад, щоби ми зараз такою дорогою курсували, ваш ДРП коли почав трудитися? – запитує заступник обласної САД.

– Спочатку о другій ночі підняли. До 6.30 ми посипали й розчищали. Далі до обіду відсипалися. А з 15.00 – знову за кермо, – розповідає Андрій Лавренчук графік роботи за минулу добу.

Ось і межа двох областей. Це означає, що КамАЗ знову йде на розворот. Андрієві Лавренчуку щастить. Бо в його машині перелаштувати на інший бік лопату можна відразу з кабіни. А от його колегам із інших ДРП ще треба вийти і або підручними інструментами, або й голіруч піднімати тяженне обладнання перед кожним розворотом.

Коли прощаюся зі своїми знайомими, нічну трасу вже освітлюють фари автомобілів. «Ой, як сніжинки гарно падають», – милуюся, біжучи додому. «Хоч би снігопад не почався», – повертаючись до сім’ї, думають мої співрозмовники. Бо інакше знову цілу ніч доведеться працювати.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

 

   

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (603) - 86.3%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%