Айсберг минулого тане і тане

Айсберг минулого тане і тане


Справжнє свято музики та урок патріотизму подарували мешканцям Рожищенського р-ну артисти Центру військово-музичного мистецтва Повітряних сил Збройних Сил України.

2019 р.

Зі зміною статусу на «Лопатенський історико-краєзнавчий комплекс» та опікою над ним облуправління лісового та мисливського господарства тут не лише докорінно змінилася форма експозиції під відкритим небом, але й суть експонатів у будівлі, де колись був музей «партизанської слави», а тепер – музей лісу.
І в радянські часи, і в перші два десятиліття Української незалежності колишнє місце стоянки спецзагону НКГБ («»Народного комісаріату державної безпеки СССР, – авт.) під командуванням полковника держбезпеки Дмітрія Мєдвєдєва використовувалося для нав’язування людям міфу про всенародний партизанський рух на Волині, одним із осередків і було це урочище.
А комплекс у Лопатені – залишився. Він реконструйований, в основному, під ідею популяризації досягнень волинських лісівників та розповіді про особливості історико-архітектурного побуту місцевого населення. Щоправда, кілька знову відремонтованих землянок, братська могила з прізвищами десантованих із Росії під час війни бійців спецзагону НКГБ та пам’ятник на центральній алеї все ще нагадують про перебування тут «побєдітєлей» із кінця 1942 р. до березня 1944 р.
Саме тут за участі місцевих активістів, депутата облради від Радикальної партії Олега Ляшка, колишнього комсомольського працівника районного та обласного рівнів Юрія Ройка, а також православного духовенства 9 травня провели невеликий мітинг та Богослужіння. Говорили і молилися про жертв минулої війни і закликали цінувати мир…



1944 р.

На початку лютого 1944 р. унаслідок блискавичної наступальної операції РККА значна частина Волинської обл. повернулася під контроль СССР. Відтак, необхідність у подальшому існування спецзагону НКГБ «Побєдітєлі» відпала сама собою. Щоправда, не всі, як полковник держбезпеки Дмітрій Мєдвєдєв, сіли за мемуари… Невелика група диверсантів на чолі з «обер-лейтенантом» Паулем Зібертом (насправді – кадровим співробітником НКГБ СССР Ніколаєм Кузнєцовим) за версією радянської історіографії вирушила на Львівщину, де ніби то вчинила ще кілька замахів на німецьких офіцерів і загинула в нерівному бою з відділом УПА. Що українські повстанці люто ненавиділи червоних чекістів, то в цьому ніхто не сумнівався: головорізи Дмітрія Мєдвєдєва навіть разом із польською «самообороною» Генрика Цибульські з сусіднього с. Пшебраже (нині – Гайове) не раз вступали в бої з вояками УПА…
Та й українські націоналісти, які поруч із Лопатенем створили Колківську республіку, вважали формування Дмітрія Мєдвєдєва жорстоким ворогом: відомий факт, коли «Пауль Зіберт» після чергового теракту в м. Рівному викинув гаманець із ознаками його приналежності до керівництва ОУН і УПА. В результаті гітлерівці заарештували та розстріляли сотні представників української інтелігенції…
Але ця версія як під час війни викликала підозру в органів НКГБ, так і зараз залишається під сумнівом. Існує зовсім інша: побоюючись розправи Москви за невиконання наказу вбити гауляйтера «Райхскомісаріату Україна» Еріха Коха, Ніколай Кузнєцов із побратимами, отримавши нові документи, благополучно втік у німецький тил та розчинився в часі та просторі…
Не було підстав позитивно ставитися до озброєних військових із червоними зірками і в жителів навколишніх сіл Журавичі, Берестяне, Холоневичі, Знамирівка, Грем’яче і навіть Цумані. «Партизани» не тільки забирали в людей продукти харчування (бо парашутами отримували тільки зброю та медикаменти), вони жорстоко вбивали всіх підряд. У численних спогадах самі учасники тих подій зізнавалися: розстрілювали кожного, хто хоча б випадково потрапляв в урочище Лопатень, страхуючись від ворожих розвідників…
Тому під деревами цієї ділянки Цуманської пущі – могили сотень ні в чому не винних людей… 





1989 р. 

Тоді вже була Гласність, але ще існувала цензура. Тому в обласній молодіжній газеті і написав справжні спогади справжніх бійців спецзагону «Побєдітєлі» про те, як дійсно вони воювали з гітлерівцями і що не варто всі подвиги приписувати одним тільки Дмітрію Мєдвєдєву і Ніколаю Кузнєцову. На відвертість ветеранів потягнуло після відзначення 9 травня, коли була не лише «солдатська каша» з польових кухонь, але й «наркомівських 100 грамів»… Редактор Василь Простопчук текст погодив. Розверстали на газетній сторінці. Номер здали в друк. А наступного дня… Добра половина публікації, якраз частина зі спогадами ветеранів-мєдвєдєвців, кудись щезла, а замість неї було написано про якийсь «героїчний ліс», який шепотів про «партизанську славу» і тому подібна ахінея… Чергував від редакції у друкарні заввідділом Валерій Мельник. Колега й пояснив, що відбувалося ввечері напередодні виготовлення тиражу…
Коли газетний номер був уже виготовлений у свинцевих буквах і зробили перші відбитки, то, як тоді було заведено, віддали його для погодження представникові т. зв. «Облліту» – державної структури, яка насправді займалася цензурою і без штампу якої ніяка друкарня ніякого видання в світ не випускала. Івпан Павлович перечитав і заявив: раз текст із органами КГБ не погоджено, то або «крамолу» вирізати, або газету взагалі не надрукують. І довелося Валерієві Мельнику замість мене щось там вигадувати на ліричну тему про шум і славу…





1999 р.

Василь Гаврилюк, один із небагатьох цивільних українців, який підлітком справді був у цьому спецзагоні, на схилі літ чесно зізнався авторові цих рядків, що всю правду про «побєдітєлєй» він не знає, а якби і знав, то не скаже… Але, журливо поглянувши на сотні людей, звезених у Лопатень із усієї області, сказав, як відрізав:
«Нема тут партизанів і підпільників. Жодного! Один я залишився…».
Немає вже серед живих і Василя Гаврилюка. Всі матеріали про спец загін «Побєдітєлі» продовжують лежати засекреченими в архівах російської ФСБ…
Фактично перестали тут відзначати з помпезністю і 9 травня, і Дні партизанської слави… Відтак, музейний комплекс почав занепадати. Все менше й менше сюди їздило людей і в будні дні, не кажучи вже про вихідні… Але не лише з пам’ятників загиблим підлеглим Дмітрія Медвєдєва на відвідувачів кликали в минуле червоні зірки неіснуючої держави, бо й портретів фактично ворогів Української незалежної держави на відвідувачів продовжували дивитися очі червонозоряних чекістів…
Єдине, на що спромоглася влада Ківерцівського р-ну, так це «під шумок» фактично самоусунутися від процесу реконструкції комплексу «Лісограду» та припинити його фінансування. І виникла проблема: що ж робити з цим спадком чужої історії?

Nota bene

Лише 8 вересня 2016 р. рішенням Ківерцівської райради №8/21 цей заклад нарешті перейменований в «Лопатенський історико-природничий музейний комплекс». Нині він під опікою облуправління лісового та мисливського господарства і милує око. Основний масив експонатів та екологічних стежок – на лісівничу тематику. Але дещо з минулого – залишилося. Передовсім, пам’ятник на центральній алеї і могила, де поховані деякі «партизани», фактично всі – з неукраїнськими прізвищами. Втім, такі об’єкти під закон про декомунізацію не підпадають, тому чіпати їх не можна.
Але як бути з ідеєю створити на базі цього комплексу Музей опору всім тоталітарним режимам під час Другої світової війни? Висловлювали її чимало відомих волинян, а колега-журналіст Валерій Мельник (той самий, який 30 років тому рятував статтю від знищення цензурою!) публічно про це заговорив ще 10 літ тому…
Раціональне зерно в цій пропозиції справді є. Тим паче, коли дивишся на аналоги за кордоном. Наприклад, неподалік литовського м. Друскінінкай довелося бачити експонати радянського тоталітаризму, і вони примушують тамувати подих…
А ще Валерій Мельник пропонує створити тут музей-скансен під відкритим небом про історію Волинського лісу.
Цікава ідея, чи не так?
Та найголовніше – що у Лопатені фактично розтанув один із останніх айсбергів радянської пропаганди (щоправда, комуністична мозаїка на автобусній зупинці залишилася), а в чудовому урочищі тепер не тільки неперевершені краєвиди, але й цікаві лісівничі експонати. 

Роман УСТИМЧУК.

На фото автора: автобусна зупинка в урочищі Лопатень; посуд у ресторані Музею радянського тоталітаризму; уже неіснуючі портрети червоних чекістів і осучаснена експозиція на тему війни; партизанські землянки в волинському урочищі; пам’ятник підлеглим Дмітрія Мєдвєдєва; обеліск солдатові РККА в литовському лісі.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (607) - 86.2%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%