Два ювілеї одного передплатника

Два ювілеї одного  передплатника

Минулого понеділка «Волинська газета» вирішила порадувати наших самарівських шанувальників з Ратнівщини.

Вони з легкої руки директора обласного академічного лялькового театру Данила Поштарука, котрий був своєрідним модератом розіграшу, стали призерами редакційної передплати нинішнього року. 
Одним з переможців став самарянин Василь Касянчук. На його квитанцію випав цукровий набір, що його формує ПрАТ «Гнідавський цукровий завод», котрий очолює професіонал своєї справи, мудрий та вдумливий керівник Ростислав Новосад. Саме з ініціативи Ростислава Павловича цей славний трудовий колектив з багатими традиціями і спонсорував наших кращих передплатників своєю вишуканою продукцією.
Вечірні травневі сутінки заволокою впали над Самарами, коли ми завітали до гостинної садиби Касянчуків. Вони, попереджені сином Василем Васильовичем,  до якого нас спрямували раніше, на приїзд журналістів очікували. Батько також Василь Васильович. Сам він в числі інших уподобав і наше видання. «Дуже гарна, змістовна та інформаційна газета»,  – охаректиризував коротко. А вже тоді кількома словами розповів про себе. Виявляється, 10 числа першого цьогорічного весняного місяця він відсвяткував свій 70-річний ювілей. А не так давно, коли бути скрупульознішим, то 28 квітня, Василя Васильовича та його половинку, Любов Федорівну, із «золотим» ювілеєм вітали четверо дітей з невістками та зятями, дев’ять внуків та четверо правнуків.
Погодьтеся, що подібне співпадіння трапляється рідко, аби в одному році збіглося два чудові ювілеї. Таке буває у людей добрих і щирих. Саме ці риси яскраво висвітлилися під час нашого короткого спілкування. Усе трудове життя Василь Касянчук провів за важелями дизеля, яким орав та засівав поля радгоспу «Самарівський». Працю полишив, коли колективні та державні підприємства вже при незалежній Україні відійшли у минуле. 
Коли поцікавилися у Василя Васильовича, де поділася одна його рука, чоловік не став критися: «Знаєте, усе життя дотримувався техніки безпеки, бо ж знав, що з будь-якими механізмами жарти можуть бути плачевними. А ось два роки тому обережністю знехтував і… самі бачите результат». Але ця прикрість не стала на заваді дружньому подружжю господарювати на присадибній ділянці, давати лад паям та невеличкій господарці. Саме вона й допомагає селянину виживати у непростих умовах сьогодення, що спричинені недоладними управлінцями найвищого державного рівня. 

З весілля – в армію

Незвичною виявилася доля ще одного подружжя, що стало володарем щасливої передплатної квитанції. Це пенсіонери Тетяна Михайлівна та Іван Іванович Шинкарчуки, що мешкають у двоповерхівці поблизу древнього Свято-Успенського храму у центрі Самарів. Обоє свого часу закінчили Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки: він – істфак, вона – педфак. А що жили у сусідніх селах – Межиситі та Оріхові – полюбили одне одного і побралися.
– Наше подружнє життя почалося з того, що на другий день після весілля мого судженого призвали в армію, – мовить Тетяна Михайлівна.
– Це правда, – долучається до розмови чоловік. – Три роки відслужив у розвідбаті, наш підрозділ базувався у Німеччині, побував на всіх тодішніх військових полігонах.



Дружина вірно чекала солдата. Вона була вчителькою молодших класів, відтак секретарем сільської ради, він викладав історію, був директором школи, згодом головою Кортеліської сільської ради. Зараз обоє на пенсії. Ще активні і діяльні. Тетяна Михайлівна – голова Ради ветеранів. На останніх президентських виборах очолювала виборчу дільницю. З гордістю розповідає про свою громадську роботу. 
Обоє не уявляють свого життя без газет. Наразі передплачують їх близько десятка, перечитують від першої до останньої сторіночки. Серед улюблених – і «Волинська газета».
Обоє гордяться своїми учнями, особливо доктором історичних наук Тетяною Сидорук та начальником митниці Іваном Демидюком.
– Ми вчили дітей натхненно, – кажуть. – Тепер так не вчать.
Ще мають невеличку господарку. Садять 25 соток картоплі, тримають поросюка і курей.
– Як вам жилося усі ці роки? – питаємо.
– Всяко було, – зітхають. – Та завжди усе потрібно було здобувати власною працею. Навіть не віриться, що ось так просто, читаючи вашу газету, маємо за це ще й приз – таку гарну сучасну електропраску. Передайте спасибі Данилу Поштаруку, який витяг для нас такого гарного приза. Що ми із задоволенням і робимо.

Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото Віктора Райова: дві долі – два подружжя.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (165) - 30.8%