Сюрприз поштарці – від Поштарука!

Сюрприз поштарці  – від Поштарука!

Поїздка на КаміньКаширщину для нас виявилася «урожайною». Найголовніше – вручено подарунки шанувальникам «Волинської газети»!

Ми не тільки взяли участь у роботі «круглого столу», на якому місцеві активісти дебатували питання децентралізації, а ще мали цікаві зустрічі з людьми. 
У число щасливців потрапила і Галина Карпик. На квитанцію поштарки, що її в числі інших витягнув легендарний Дмитро Поштарук – наш цьогорічний модератор розіграшу та водночас директор обласного академічного театру ляльок, подарунок випав досить солідний – мультиварка. Відтепер вона допоможе Галині Адамівній моторніше справлятися з кухарськими обов’язками.
Перш, ніж іти на роботу, листоноша змушена погодувати своїх рідних та близьких: чоловіка Олександра Йосиповича, доньку Наталію та синів Андрія і Віталія, а ще – попорати господарку. 
Це зрозуміло: сьогодні важко уявити сільський двір без живності. Окрім корови, Карпики тримають свині, кролики, індики та кури. Це значна фінансова підтримка до тієї мізерії, яку отримують листоноші. За яйцем чи м’ясом іти в сільську крамницю не потрібно. Городина також власного виробництва. Як би цього не було, довелося б тугувато. Але, щоб мати і хліб і до хліба, працювати доводиться багато. 
День починається зі сходом сонця і завершується вечірніми сутінками. Літня ніч, як відомо, коротка. Не встиг зімкнути очей, як уже треба вставити. Саме такий ритм життя диктує село.
Народилася Галина Адамівна в сусідньому с. Підріччя. У Раків Ліс прийшла за невістку. Суджений родом звідси. На роботу у місцеве поштове відділення, яке багато літ очолює Марія Кухтей, прийшла 6 років тому. Попросили деякий час попрацювати підмінною, але так і лишилася у цьому дружньому колективі, що вважає себе однією сім’єю. У цьому велика заслуга начальника відділення Марії Мефодіївни – людини розважливої та комунікабельної. Вона для своїх дівчат – неначе рідна ненька. При потребі завжди підкаже, порадить, допоможе. Тут завжди повне взаєморозуміння та непоказна щирість і повага один до одного.
Якщо випадає вільне вікно у домашніх клопотах, Галина Адамівна бере у руки полотно, аби помережити його цікавим візерунком. Тож її оселю прикрашають власноруч вишиті рушники та серветки. 
До слова, Галина Карпик – не єдина рукодільниця серед листонош. До пари їй і листоноша Раїса Лавренюк, яка також любить вишивати, а ще залюблена у царство квітів, які буяють біля її оселі. 
Пліч-о-пліч з ними працює і Надія Тимошик. Усі вони від душі пораділи за свою подругу, яка стала призеркою газетної акції. А ще пообіцяли і далі дружити з «Волинською газетою» та побільше односельців залучити у лави шанувальників. За це ми будемо їм лише вдячні і також при потребі станемо на захист. Вони – наші щирі друзі.



Другий подарунок довелося везти у сусіднє с. Видричі. Тутешньому жителю Івану Какалюку, котрий разом із дружиною Тетяною Карпівною очікував нас біля воріт власної садибі, дісталася електродриль. Річ у господарстві просто необхідна. 
Літа та нелегка сільська праця стерли молодість із облич подружжя, яке все бідкалося, чим би почастувати журналістів. 
«Можливо, хоч чашку чаю вип’єте?», – з якимись нотками смутку мовив Іван Семенович. 
Ми, звичайно, чемно подякували цим працелюбам за щирість, але від частування відмовилися. Мотив знайшли вагомий. Небо почало затягувати темні хмари, які готові були пролитися черговими порціями дощу. Він щедро поливав райони Волині з самого ранку. Під його акомпанемент ми виїжджали і поверталися.
Пригадалася наша перша зустріч з Іваном Какалюком під час передплатної кампанії у листопаді минулого року. Чоловік був у числі тих, хто першим отримав квитанцію на наше видання. Іван Семенович – професійний механізатор із багаторічним стажем. Чотири десятки літ він не тільки орав, а й засівав колективні поля. Перш, ніж осідлати «сталевого коня», закінчив Оваднівське професійно-технічне училище (це у Володимир-Волинському р-ні). 
– Після навчання нас відразу на 5 місяців відправили у цілинний Кустанай, – пригадує ветеран. – Там, у далекому Казахстані, ми мали пройти відповідне стажування. Тільки жодного трактора ніхто з новоприбулих не випробував – нас використовували на загальних роботах, яких у колективному господарстві ніхто ніколи не міг переробити. Уже коли повернулися додому, «осідлав» дизеля. Вам не передати, що то за робота! За сухої погоди за тобою та перед тобою такий густий шлейф пилюки, що світу Божого не видно. Мусиш зупинятися, перечекати, а тоді далі тягнеш борозну. Добу не полишаєш кабіну трактора. Лише на хвилин 15-20 робиш зупинку, щоб підкріпитися ложкою-другою борщу, що його принесе дружина. Це вже згодом почали обіди механізаторам возити у поле організовано.  Хоча моїй Тетяні Кіндратівні не позаздриш. Чимало льону порвали її руки... Така уже наша селянська доля. 
Нині обоє на заслуженому відпочинку. Тільки ж не сидять, склавши руки. Домашнє господарство не дає такої змоги. Інакше при нинішньому пенсійному забезпеченні виживати було б тяжко. Ось таке воно сільське життя-буття на схилі літ.
Але люди дякують «Волинській газеті» за те, що вона є. І за підтримки простих волинян вона й буде!

Сергій ЦЮРИЦЬ, 

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: начальник поштового відділення с. Раків Ліс Марія Кухтей із газетною призеркою Галиною Карпик; подружжя Какалюків із с. Видричі.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (229) - 43.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (160) - 30.7%