Ні грошей, ні житла, ні винуватих

Ні грошей, ні житла, ні винуватих

Ні грошей, ні житла, ні винуватих

Аферою століття називають житловий комплекс «Рідний дім» лучани, які вклали гроші у спорудженні семи будинків в обласному центрі. 160 родин інвестували в майбутні оселі майже 60 мільйонів гривень. Та ось уже сім років, як люди не мають ні квартир, ні доларів, ні того, кому вони ті гроші перерахували.

Серед ошуканих – не олігархи. Інтелігенція, дрібні підприємці, заробітчани, пенсіонери, інваліди, багатодітні родини, ветерани праці – ті, для кого кожна гривня давалася тяжкою працею (про окремих із них ішлося в публікації «Мертвий дім… для живих людей» від 23 січня ц.р.).

Звісно, аферою століття «Рідний дім» не назвеш. Бо сумнозвісний «МММ» надурив куди більше людей. Але в масштабах області цей довгобуд став показовим. Бо він без слів міг би в суді свідчити про те, як легко вкрасти у людей мільйони і лишитися при цьому непокараним.

Як украсти 60 мільйонів…

Історія «Рідного дому» (двійника київського «Еліта-Центру») бере початок ще 2005-го. Тоді, в період економічного буму, стали як гриби після дощу з’являтися новобудови на пустирі 40-го кварталу Луцька.

Один із них постав на місці, де ще недавно діти грали у футбол і самотужки заливали хокейне поле.

Спершу місцеві жителі хотіли бунтувати: як це – взяти й самовільно відібрати стадіон. Однак вивіска на загорожі будмайданчика гласила: «Виконавець робіт – ПП «Глорія-Буд-Плюс». Замовник – управління капітального будівництва Луцької міської ради».

Саме ця табличка, до речі, бунтарів зупинила, а для «Глорії-Буд-Плюс» стала хорошою рекламою. Наявність-бо такого замовника – це гарантія, що тут працює не якась «шарашкіна контора», а міська влада. Тобто сценарію «…і кінці у воду» людям не потрібно боятися.


Коли покупці приходили подивитися, чи варто вкладати гроші у ще не завершені об’єкти (замість окремих будинків був тільки фундамент), то сумніви розвіювала перша черга житлового комплексу: три багатоповерхівки там же, на вул. Зацепи, де й інвестори вже святкували новосілля.

Отож, повіривши обіцянкам «Глорії-Буд», все нові й нові клієнти переводили на її рахунки гроші, а фірма спрямовувала кошти на будівництво ще семи будинків на Зацепи.

Дві бригади трудилися навіть уночі, при світлі прожекторів. Два баштові крани крутилися, техніка підвозила все нові партії будівельних та лісоматеріалів. Відтак вкладники й не сумнівався, що через 18 місяців після підписання угоди з «Глорією-Буд» зможуть заселитися спершу в другу, а потім – третю чергу житлового комплексу.

Але лютий 2008-го став початком кінця «Рідного дому». Тривожними симптомами стали затримки у зарплатах будівельників, скорочення працівників, заборгованість за вже доставлені лісо- та будматеріали.

На огорожі комплексу у табличці «Завершення будівництва – І квартал 2008» вісімка була виправлена на дев’ятку.

Керівники фірми розуміли, що не в змозі виконати обіцяне. Однак приймати гроші від нових клієнтів не переставали. Окремі квартири вартістю по 80 і більше тисяч доларів продавали двічі. Одного прекрасного дня вивіска «Рідний дім» зникла з респектабельного офісу на центральному проспекті Луцька. Сама ж фірма заховалася на 10-му поверсі житлової багатоповерхівки. А коли інвестори (читай – ошукані вкладники)  стежку і туди протоптали, ПП «Глорія-Буд-Плюс» узагалі зникла з поля зору. Причому не лише вкладників, але й міліції та прокуратури.

На той час три будинки другої черги мали готовність – 95%. Тобто до квартир було підведено всі комунікації, встановлено батареї і лічильники, пуску чекали дахова котельня й ліфт. Здачу цих будинків в експлуатацію затримував лише перший поверх, де площі під магазини й офіси «Глорія-Буд» іще не продала.

– Коли ми стали вимагати від «Глорії-Буд» підключити воду, світло, газ і дати людям можливість заселятися, директор попросив 800 тисяч гривень на завершення першого поверху. Потім ціна зросла до мільйона 200 тисяч. І це без жодної звітності перед нами – людьми, які мали ці гроші дати! – згодом розповідали вкладники.


Тоді ж виникла суперечка між мешканцями з другої і третьої черг. Інвестори не могли домовитися, на завершення чийого об’єкта треба насамперед пускати гроші. Відповідно з’явилося два кооперативи, в які об’єдналися потенційні жильці.

А доки тривали суперечки, на Зацепи повністю припинилися роботи. Через трохи вже ніхто не охороняв ні техніки, ні будматеріалів, на самих помешкань.

Коли мешканці будинків другої черги прийшли до своїх осель, вжахнулися. Із квартир було винесено все більш-менш цінне. Мародери працювали навіть серед білого дня. До правоохоронців регулярно стали надходити звернення щодо пропажі матеріальних цінностей із будинків на Зацепи. Хоча жодне кримінальне провадження не було відкрите, бо скаржники досі не вважалися офіційними власниками квартир і всього, що там знаходилося. А раз так – усе, викрадене мародерами, юридично було нічийним.

Зрозумівши, що їх «кинули», вкладники стали звертатися до міської ради, управління котрої було замовником будівництва. Та як виявилося, цю угоду з «Глорією-Буд-Плюс» міська рада розірвала того ж таки 2008-го.

Що далі інвестори досліджували, то цікавіші факти діставали. До прикладу: щоби мати право зводити будинки, «Глорії-Буд-Плюс» треба було би в міської ради орендувати чималий шмат землі. Але навіщо, коли за це довелося би щомісяця перераховувати в міській бюджет 50 тис. грн?

Отримавши (офіційно чи на словах?) дозвіл на виконання будівельних робіт, сама «Глорія-Буд» була всього-на-всього посередником. Тобто, з одного боку, вона шукала людей, які вкладатимуть гроші у спорудження, з іншого – підбирала фахівців, котрі би будували. І коли інвестори стали вимагати повернення своїх коштів (а для того – продати майно «Глорії-Буд-Плюс»), виявилося: фірма гола-боса. В неї не те що статутного капіталу, навіть молотка власного не було – все купувалося грішми вкладників.

Хто ж допустив таку фірму до здійснення фінансових операцій? До виконання будівельних робіт? До залучення мільйонних капіталовкладень від простих лучан? Причому тривало все це не рік і не два, ще й під носом міських та обласних чиновників.

…І лишитися непокараним

Коли будівництво комплексу завмерло, директор «Глорії-Буд» Ростислав Софронюк, а потім – Віталія Коровицька понад два роки вмовляли вкладників не судитися. «Через економічну кризу банки перестали видавати нам кредити, тож тільки тому ми не можемо завершити будівництво. Дайте півроку – і другу чергу комплексу здамо. А раз так – зможемо продати перший поверх (приміщення якого планувалися під офіси чи магазини) та отримати гроші на завершення третьої черги комплексу», – обіцяли керівники.

Люди вкотре повірили і знову стали жертвами обману. Адже до розбитих сподівань додався ще й даремно згаяний час. Тому коли 2010-го інвестори всіх шести будинків житлового комплексу згуртувалися в обслуговуючий кооператив «Луцький дім» і стали через суд добиватися правди, то апелювати вже не було до кого: посадові особи «Глорії-Буд-Плюс» розчинилися в просторі.

Коли ошукані вкладники стали штурмувати міліцію, аби притягнути керівництво фірми до відповідальності, міліція відмовила в порушенні кримінальної справи щодо екс-директора ПП «Глорія-Буд-Плюс» Ростислава Софронюка. В постанові від 13 листопада 2012 р. начальник Луцького міськвідділу УМВСУ в області Роман Крохмаль підписався в постанові, де чорним по білому написано – «за відсутністю складу злочину».

Коли ошукані вкладники пішли в прокуратуру, прокурор м. Луцька Сергій Данілін порадив добиватися правди в суді.

Невдовзі Луцький міськрайонний суд виніс рішення стягнути з «Глорії-Буд-Плюс» гроші на користь забудовників. Але, як пам’ятаємо, у фірми – ні копійки за душею.

Цей же суд не погодився з відмовою міліції порушувати кримінальну справу і виніс рішення на користь людей.

Але що далі?

Аби діяти більш конкретно, члени ОК «Луцький дім» підключили до роботи юриста Богдана Муху. І тепер він разом із головою кооперативу Ігорем Сухом (теж ошуканим вкладником, який із трьома дітьми поневіряється по зйомних квартирах) хочуть урешті вирішити проблему.

– Оскільки влада допомогла тільки обіцянками, члени кооперативу вирішили власним коштом закінчити комплекс, – розповів Ігор Сух. – Для цього ми маємо розробити проект землевідведення, взяти в оренду ділянку (на якій стоять наші помешкання), набути статусу забудовника і найняти спеціалістів для завершення робіт.

Та каменем спотикання стала експертиза як один із етапів розробки проекту землевідведення. Щоб її провести, члени «Луцького дому» мають пред’явити пакет документів, серед яких  – право власності на будинки житлового комплексу. А право власності люди зможуть отримати лише після того, як ці шість будинків приймуть в експлуатацію. Тобто отримати дозвіл на завершення робіт можна буде тільки після того, як ці роботи вже завершать. Парадокс!

– Словом, ми зайшли у глухий кут. Але рук складати не збираємося. Спеціалісти із земельних питань підказали декілька «лазєйок» у законодавстві. Тому спробуємо ними скористатися, – каже Ігор Сух.– Дивує інше: байдужість чиновників. Одні з них видавали «Глорії-Буд» дозволи на діяльність (і мали б за це відповідати), інші – заплющували очі на численні порушення з боку фірми, ще інші дали шахраям можливість уникнути покарання за вкрадені в людей мільйони. Таке враження, що керівники цієї фірми ховаються під крилом дуже поважних опікунів. Та й директори «Глорії-Буд» – Софронюк і Коровицька – це всього-навсього «підсадні утки».

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 31%