«Куплю готель. Недорого»

«Куплю готель. Недорого»

…«Прип’ять» – не пропонувати.

Зловісна карма переслідує колишні комунальні готелі. Порожніми вікнами в зимове небо світить колишній готель «Луцьк». Ніяк не знаходять застосування обкомівському (у минулому) готельчику під назвою «Круча», про «митарства» якого ми розповідали на сторінках «Волинської газети». У Ратному вже восьмий рік тривають баталії за аварійне приміщення старого комунального готелю «Прип’ять»…

У кулуарах «Прип’яті» ходять хіба що привиди. Давненько там не було жильців, але за бажання придбати «Прип’ять» розгорнулася справжня війна. …Втім одного дня готель раптом продали з аукціону, на який з’явився тільки один учасник. На перший погляд проста процедура збурила якщо не все селище, то принаймні представників громади. У грудні депутати районної ради всі як один підтримали запит свого колеги Василя Півня, в якому він стверджує: «Прип’ять» пішла з молотка за копійки. І це тоді, коли нібито є люди, котрі були готові дати за неї… мільйон. Чому ж не дали?..


На вулиці Центральній

Дивна закономірність має оце народне майно: для громади воно завше – тягар, для першого зустрічного підприємця – ласий шмат… Але в кожному разі той, хто купує у народу майно, чомусь завше робить, бачте, йому велику милість. От і «Прип’ять», як виявилося, роками була тягарем. Двоповерхове приміщення готелю, який утримувався комунгоспом, знаходиться на головній вулиці райцентру. Занедбане приміщення, що стоїть пліч-о-пліч із будівлею районного суду та районної ради і адміністрації, мимоволі привертає до себе увагу. Частину будівлі ще кілька літ тому орендувала підприємець Кульбачинська – під магазин промтоварів «Аурум». Саме власники «Ауруму», які володіють мережею магазинів, затягнули готель у тривалі судові розборки. Саме вони нібито й найбільше хотіли купити «Прип’ять».


Ратнівський селищний голова Володимир Кулик складної для нього теми у спілкуванні з «Волинською газетою» не уникав. Погодився відповісти на всі запитання і помітно хвилювався. Мовляв, знає, що цю нашу розмову «записую» не тільки я… Однак претензії до продажу готелю, стверджує, безпідставні і – чистої води провокація. Про «новітню» історію «Прип’яті» починає з 2006-го: «Вже тоді готель, на ту пору розданий під гуртожиток, приносив значні збитки. Попередня влада створила для цього всі умови: віддала частину приміщення в оренду таким чином, що за 34 метри квадратних площі платили лише 17 гривень на місяць. Так далі тривати не могло. Тому я звернувся до обласної ради. Тодішній керівник відділу майна Василь Мамренко запевнив: вихід один – на аукціон, але тільки під готельний бізнес. Мовляв, прийде господар і наведе порядок, а так силами комунгоспу ми нічого не зробимо. Тоді я й звернувся вперше до Паламарчука у «Волинський аукціонний центр», узяв перелік документів, які потрібні для продажу. Потім мене підтримали й депутати селищної ради, прийняли відповідне рішення на сесії. Однак тоді на це все не погодилася підприємець Кульбачинська, якій належав магазин «Аурум», оцих 34 орендованих квадрати. Вона й почала весь сир-бор. Звернулася до мене: «Продайте мені готель». Написала заяву на виконком – селищна рада їй відмовила, бо такі об’єкти можемо продавати тільки через аукціон, через державний аукціонний центр. Я ж ними не торгую… Вона прийшла знову: «Ви будете мати, я буду мати…» Я ж усе-таки не з таких людей».


Відтоді почалися судові митарства «Прип’яті». Дивно, але, подавши позов до Волинського господарського суду, пані Кульбачинській вдалося довести, що вона має право власності на раніше орендованих 34 квадрати і ще 4 добудованих. Навзаєм селищна рада у Львівському апеляційному господарському суді доводить, що віддавати частину готелю у власність – нонсенс… На аркуші з надрукованою постановою суду рукою Кулика виведена промовиста резолюція: «Молодці! Довели, що правда є на землі»… Але до правди було ще далеко.


2008-го Кульбачинським, зі слів голови, пропонують придбати таке бажане приміщення на аукціоні. «Я навіть возив їх до Паламарчука. Але вже дорогою назад вони мені сказали, що не будуть брати участі. Мовляв, п’ять років вас вимучимо, а тоді віддасте самі». Майно все-таки виставили на продаж. Та й охочих його придбати було немало. Але раптом суд арештовує готель… Бо зринає на поверхню довідка з архіву про те, що «Прип’ять» була продана вісім років тому одній старовижівській фірмі.

«То була афера, – переконує Володимир Кулик. – Бо через півмісяця після того продажу документом було відмінено договір. Та кого це цікавило…»


Із 2008 до 2012-го селищна рада судиться із підприємцем Кульбачинською. Переповідати численні судові перипетії марно. Зрештою, у битві за готель дійшли до Вищого господарського суду Україні. У 2012-му виконавча служба, виконуючи рішення суду, виселяє «Аурум». 27 грудня 2012-го ратнівські обранці прийняли рішення «Про перелік об’єктів приватизації майна комунальної власності Ратнівської селищної ради на 2013 рік на продаж їх на аукціоні», яким було зобов’язано провести продаж комунгоспівського готелю та гаражів не нижче експертної оцінки. Залишкова вартість майна станом на 1 жовтня 2013 р. сягнула 98 тис. 80 грн (готель) та 10 тис. 860 грн (гаражі). Згодом 12 вересня 2013-го Ратнівська селищна рада укладає договір із «Волинським аукціонним центром», філією ДАК «Національна мережа аукціонних центрів», на проведення аукціону – в особі директора Паламарчука В. С. Продаж «Прип’яті» відбувався 30 жовтня.

«Всім, хто до нас звертався, ми казали: стежте за пресою…» – пояснює Кулик.

Тільки чомусь «устежив» лише один… Приміщення готелю «Прип’ять» загальною площею 533,10 кв. м та приміщення гаражів готелю загальною площею 73,20 кв. м купив ратнівський підприємець Петро Пашук за …615 тис. 101 грн. Оголошення про аукціон було надруковане у газеті «Вісник», тоді як його «виглядали» у районній газеті «Ратнівщина».

Обранці сумніваються

Ця подія стала несподіванкою для ратнівчан. А для Володимира Кулика, переконує він, несподіванкою став дзвінок «із Луцька» 21 листопада: «Вами займається обласна служба безпеки і обласна прокуратура, – кажуть. – Бо ніби «Прип’ять» пропонували купити за мільйон, а ви продали за 615 тисяч…».


28 листопада депутат Ратнівської районної ради та заступник голови райради Василь Півень адресує запит прокурору: «До мене як депутата районної ради і посадової особи звертаються жителі смт Ратне з питаннями, чому правоохоронні органи району та області не реагують на сумнівну оборудку з продажем за заниженою мінімум вдвічі ціною двоповерхового приміщення ратнівського готелю «Прип’ять» (…) Попри реальну ринкову вартість зазначеного майна від 1,5 до 3 мільйонів гривень, згадані приміщення готелю та гаражів, які були об’єктами комунальної власності Ратнівської територіальної громади, нібито на аукціоні 30 жовтня цього року дісталися жителю смт Ратне Пашуку Петру Миколайовичу всього за 615,101,00 грн (…) Така «ділова угода», а перед нею була офіційна відмова селищного голови головам районної адміністрації та районної ради у передачі приміщення готелю «Прип’ять» у районну комунальну власність для розміщення у ньому центру надання адміністративних послуг, викликала великий негативний інтерес серед жителів селища Ратне та Ратнівського р-ну. Особливо обурюються місцеві підприємці, які мали намір взяти участь у публічних торгах, якби такі насправді відбулися, і котрі готові були заплатити за приміщення готелю та гаражів ту ціну, яку визначив би прозорий аукціон», – ідеться у документі.

«Мій запит підтримано одноголосно, – каже Василь Олексійович. – Мало того, після сесії я спрямував ще один запит – голові райспоживспілки. Він відомий у районі господарник, і райспоживспілка реалізовувала свої приміщення відкрито. Так-от, у квітні 2008-го райспоживспілка продала частину адмінприміщення на цій же вулиці селища (Центральна, 42) за ціною 350 тисяч гривень за 90 метрів квадратних, тобто за один метр – 3889 гривень. Тоді як вартість одного метра квадратного проданого готелю, виходить, сягнула лише 1015 грн. Зважаючи на таку різницю, випливає питання: хто, кому і чому продає таким чином об’єкти?»…


Петро Перший – проти рейдерів

Направду ж, увесь «злочин», натомість переконує Володимир Кулик, – у тому, що селищна рада не погодилася віддати приміщення фактично задарма. І «рейдерами» він вважає саме посадовців, які цього добивалися.

«Таким рейдерським способом хотіли захопити готель підприємці Кульбачинські. Навіть один із попередніх голів райдержадміністрації мене переконував віддати їм за залишковою вартістю. Знову ж таки минулого року районна рада й райдержадміністрація пишуть лист із прохання ПЕРЕДАТИ готель у районну власність для відкриття центру адміністративних послуг. Ми порадилися з депутатами і відмовили. Всі проголосували проти передачі. Я стільки часу бився за цю будівлю і тепер віддати безкоштовно. Як??? По-перше, мене люди обирали, за мене голосувало 76 відсотків, хоч я й комуніст. Ще Петро Перший сказав: «Дав клятву одному прапору – помри під ним». Тому кажу: вибачте, я захищаю інтереси бюджету. Гроші у бюджеті селищної ради – це головне. За ці кошти, ми, до речі, купили грейдера. У селищі лишився один садочок, а було чотири. Тим паче, приміщення ДНЗ, здане в 93-му, площею 2200 метрів квадратних, у районі продали всього за 285 тисяч! То де – злочин? Ми продали приміщення, якому 48 років, яке 20 літ без ремонту, за 615 тисяч без землі… Злочин у тому, що відмовили райраді та райдержадміністрації? У нас транзитне містечко під кордоном, готель тут необхідний, тому бізнес-план підприємця Пашука з наміром облаштувати у цьому приміщенні готель на другому поверсі, а заклад швидкого харчування – на першому, селищну раду цілком влаштовує», – каже Володимир Кулик, аргументи якого видаються цілком логічними.


Дізнавшись про те, що журналісти цікавляться долею готелю «Прип’ять», до селищної ради прибув і підприємець Пашук. Правда, розповісти на диктофон про свої наміри щодо облаштування готелю відмовився. Довелося обійтися без цього… Переможець торгів, ясно, не має претензій до аукціону і взагалі дивується, чому це до цього комунального майна стільки уваги. Мовляв, у Ратному є безліч об’єктів, які давно продані, але й досі стоять на семи вітрах, і нікому діла до їх долі нема: «Он лазню продали камінь-каширцям, і що? Стоїть руїна». Та й приміщення готелю не таке добротне, як про це кажуть.

Бізнесмен погоджується показати коридори надбаного ним приміщення. Усередині «Прип’ять» – направду аварійна. Стіни тріщать і сипляться. Підлога гнила… Виникає питання: чи стачить у власника коштів, щоб швидко довести споруду до ладу, і чи не судилася їй доля тієї ж лазні, про яку він сам згадував?.. Мимоволі постає й інше запитання: а чи сам Пашук є реальним покупцем «Прип’яті»?

«Гей, малий, скажи малому…»

Однак передовсім хотілося б знати відповідь на інше запитання: злочинним шляхом підприємець Пашук здобув у власність комунальне майно чи ні? Власне, тут відповідь мав би дати не хто інший, як прокурор району. До речі, влітку минулого року, за словами селищного голови, була пропозиція передати будівлю «Прип’яті» …прокуратурі району під службове житло. Нині прокуратура «живе» в одному приміщенні з місцевим відомством СБУ.

Передовсім «Волинська газета» адресувала запит директорові Волинського аукціонного центру Валентину Паламарчуку і поцікавилася обставинами проведення аукціону. Зокрема тим, скільки ж насправді осіб узяло участь у торгах і чи відповідають дійсності припущення депутатів. На що пан Паламарчук повідомив: «30 жовтня 2013 р. на аукціоні з продажу готелю «Прип’ять», що належить до комунальної власності Ратнівської селищної ради, який розташований за адресою: смт Ратне, вул. Центральна, 15, брав участь один учасник під номером 1, який і став переможцем аукціону». Щодо вартості проданого майна, то тут директор теж наголошує: «Згідно із ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» ст. 17 п 5, – якщо протягом трьох хвилин після оголошення початкової ціни покупці не висловлюють бажання придбати об’єкт за оголошеною початковою ціною, ліцитатор, відповідно до умов угоди з органом приватизації, має право знизити ціну об’єкта, але не більше як на 10 відсотків. Тобто ціна об’єкта продажу уже на першому аукціоні може бути значно знижена, проте цього на зазначеному аукціоні не відбулось».


Однак більш цікавою в офіційній відповіді за запит редакції стала дописка у листі: «Надсилаю відкритий лист депутата селищної ради В. Долюк, який був надрукований в газеті «Ратнівщина», а також звертаю Вашу увагу на те, що поважаючі в першу чергу себе чиновники Ратнівського району за 20 років фактичної руйнації готелю в центрі селища могли б вже давно в суспільній злагоді найти правильне рішення для його використання, а не втягувати в конфлікт (що не личить нікому) сторонні організації, пресу, інше».

Що не кажіть, а як мінімум цікаво читати, коли директор філії державної компанії посилається на… статтю депутата місцевої ради в місцевій газеті. Навзаєм хочеться звернути увагу пана Паламарчука, що «Волинську газету» у конфлікт ніхто не втягував. Ми, бачте, така «стороння організація», яка сама «втягується», якщо вважає за необхідне. 30 грудня редакція звернулася із запитом і до прокурора області Андрія Параки з проханням надати результати перевірки законності продажу приміщення та гаражів колишнього комунального готелю. У відповідь заступник прокурора області (а колись двічі прокурор Волині) Андрій Гіль написав, що направляє запит на надання інформації прокурору Ратнівського району Хилюку В. В. І знову цікавий абзац: «Звертаю увагу прокурора Ратнівського району на необхідність при підготовці відповіді запитувачу дотримуватись вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про доступ до публічної інформації»… І Володимир Хилюк таки «звернув». Бо 13 січня повідомив: запит «Волинської газети» прокуратура району адресувала до Камінь-Каширської міжрайонної фінансової інспекції. Тож, чи законно пішло з молотка народне майно, мають з’ясувати там.

От тільки ця паперова естафета у тіні багатостраждального готелю «Прип’ять» чомусь не додає впевненості у тому, що у справі «Прип’яті» комар носа не підточить...

Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото автора: так виглядає «Прип’ять» зсередини і зовні.

P. S. Наразі «Волинська газета» не отримала письмового підтвердження від Камінь-Каширської фінінспекції у тому, що претензії до продажу готелю та гаражів у Ратному – безпідставні.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (603) - 86.3%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%