Знав би прикуп, жив би в Сочі

Знав би прикуп, жив би в Сочі

Завтра, 7 лютого 2014 р., у курортному російському м. Сочі стартують XXII зимові Олімпійські ігри, котрі триватимуть до 23-го числа цього ж місяця. Проте оскільки спорт найвищих досягнень уже давно та тісно переплівся з політикою, то цьогорічна Олімпіада стала ще одним приводом для ґрунтовного аналізу причинно-наслідкових механізмів, які й задають алгоритм роботи всього механізму співіснування світової спільноти.

Отже, добре це чи погано, що в Сочі зберуться тисячі спортсменів з усієї планети, щоби позмагатися за найвищі нагороди та прославити себе особисто та країни, котрі представляють?

Перегорнімо історію сучасності на кілька десятиріч тому. Літо 1980-го. В СССР – XXII літні Олімпійські ігри. Причому, якщо більшість змагань відбувається в Москві, то окремі турніри (наприклад, футбольний) проводять у столицях союзних республік, зокрема в Києві, біля якого й досі стоять бетонні Мішки – офіційні символи тих Ігор. Спорт – спортом, проте діди з Політбюро ЦК КПСС на чолі  з напівживим представником Дніпропетровщини Леонідом Брежнєвим у 1979-му вирішили надати «інтернаціональну допомогу братньому народові Афганістану», спочатку з допомогою спецпризначенців КГБ СССР захопивши палац президента цієї країни і вбивши при цьому самого Аміна, а потім – відправивши за південний кордон «обмежений контингент» Збройних сил.

НАТО, а особливо США, мали власні розрахунки щодо долі Афганістану, а тому почали активно протидіяти Кремлю. Чи не одразу в Афганістан рушили каравани з озброєнням та боєприпасами для повстанців (у нас їх називали «душманами»), а найбільш обдарованих та перспективних бойовиків навчали навіть інструктори із ЦРУ (Усаму бін Ладена, наприклад).

Вдалися й до дипломатичних рухів, найбільш болісним із яких для совєтів виявився бойкот Олімпійських ігор, куди не приїхали найвідоміші спортсмени із США, Німеччини, Франції та інших потужних держав…

Щоправда, дипломатія й тут програла армії. Бо змагання в Москві відбулися з величезним успіхом, радянські війська аж до 1989 р. продовжували там воювати, тоді як навчені західними інструкторами бойовики почали віддалятися від своїх учителів так далеко, що перетворилися на запеклих ворогів, які, до речі, в складі талібів борються із підрозділами НАТО в Афганістані й досі!

І ось – знову Олімпіада. Рішення про її проведення саме в російському Сочі, до речі, було ухвалене ще в далекому від сьогодення липні 2007 р. на черговій сесії МОК у південноамериканській Гватемалі. Тоді ще ніхто не знав, як будуть розвиватися події у світі через 7 років і коли ще одна уродженка Дніпропетровщини – Юлія Тимошенко – як соратниця Президента РФ Владіміра Путіна після посади Прем’єр-міністра України трудилася на чолі парламентської фракції, а не лікувалася, як тепер, на правах засудженої у харківській клініці. Мало хто міг уявити, що наприкінці 2013-го розпочнеться новий етап погіршення стосунків України з Росією, котрий триває й досі, загрожуючи перерости в щось кардинальніше…

Наші спортсмени, до речі, вже вилетіли в Сочі, де готуються до початку змагань. Щоби стимулювати їх до найвищих досягнень, під час урочистих проводів новопризначений глава Адміністрації Президента Андрій Клюєв від імені гаранта Конституції не тільки пообіцяв дуже потужні грошові премії медалістам, але й сповістив про нагородження тріумфаторів комфортабельними квартирами. Проте нинішня Олімпіада знову викликає інтерес не стільки до рекордів на дистанціях чи в турнірах, як до того, що коїться довкола Сочі.

А там – дуже неспокійно. Знову підвели голову ісламісти, раз у раз здійснюючи криваві теракти. Російська влада після особистої інспекції Владіміра Путіна вдалася до безпрецедентних заходів безпеки, коли спортсмени та члени офіційних делегацій житимуть у справжній фортеці, звідусіль оточеній військами та поліцією.

Проте і це не найголовніший клопіт правителів Росії. Бо все більша кількість перших осіб найпотужніших країн світу заявляють про своє небажання їхати в Сочі, мотивуючи це виявом протесту щодо зовнішньополітичної діяльності Кремля. Ескалація напруженості в Україні, де Владімір Путін робить ставку лише на одну частину суспільства, також не сприяє зростанню популярності цих міжнародних змагань. Мало того, на Заході всерйоз побоюються, що після 23 лютого, коли погасне вогонь Олімпіади, російська влада може вдатися до жорсткіших санкцій щодо знесиленої та неспокійної України, найвагомішою з яких є фінансово-економічні важелі впливу на нашу країну.

От і виходить, що колись жадане для багатьох курортне місто сьогодні перестає бути Меккою для охочих добре відпочити та повеселитися. І мало хто повторює фразу: «Знав би прикуп, жив би в Сочі»…

Володимир ДАНИЛЮК.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%