Названий син правнучки Тараса Шевченка

Названий син правнучки Тараса Шевченка

У м. Камінь-Каширський мешкає Іван Швед, який навчався у правнучки Тараса Шевченка (по лінії старшого брата Микити, о власних дітей у Тараса Григоровича не було) і став її названим сином. Про це розповів Володимир Букало, який почув цю історію на одному із ювілейних вечорів Пнівненської школи Камінь-Каширського р-ну, де директорував незвичайний «родич» Кобзаря.

Віра Шевченко була родом із с. Моринці, у 1932 р. її прислали вчителювати у школу с. Поличенці Козятинського р-ну Вінничини, де на той час Іван Никифорович навчався у 3 класі та був просто Іваном Шведом. Але перші враження про Віру Тимофіївну в нього закарбувалися назавжди: «Такої ласкавої, добродушної і щиросердечної вчительки, як вона, в школі ще не знали…».

Проте ні тільки ці людські чесноти були притаманними правнучці Великого Кобзаря.

«Щоб якось допомогти голодуючим, вона до школи в портфелі разом із книжками приносила дрібненькі варені картоплинки і роздавала їх учням, – згадує Іван Никифорович. – За такі вчинки карали, вважали таких людей «пособниками» куркулів, бо перешкоджали вести з ними боротьбу, адже ж партія ліквідувала куркуля як клас. Хто перешкоджав цій політиці – був ворогом народу. Така доля спіткала і нашу вчительку: як ворога радянської влади її на десять років посадили в «Карлаг!»... Про неї ніхто нічого не знав, пропала, як бульбашка на воді… Я був тоді в третьому класі».

Отак більшовицька влада однією рукою декларувала свою прихильність до Кобзаря (у той голодний 1932-й у казахському м. Форт-Шевченка у будинку колишнього коменданта Новопетрівського укріплення Іраклія Ускова, який   у 1881 р. встановив перший у світі пам’ятник Кобзареві, виготовлений казахом Каражусупом) урочисто відкривала меморіальний музей Т. Г. Шевченка, а другою донищувала Шевченків родовід, відправляючи таких, як Віра Тимофіївна, на погибель у Карелію.

І формальним приводом для цього було милосердя вчительки, про яке дізналися райкомівці. Після допитів та катувань Віру Тимофіївну прямо зі школи на очах у дітей забирають двоє озброєних чекістів. Іванко Швед, який вижив  того голодного року, можливо, саме завдяки малим картоплинкам своєї вчительки, печальним поглядом проводжає її до ненависного «воронка».

Згодом, вже у роки війни, його солдатська доля завела у Шевченкове село, яке боєць визволяв од гітлерівців. Він став розпитувати жителів Моринців про вчительку-рятівницю. Виявилося, вона напередодні повернулася із «Карлагу».

«Ця зустріч – краще б її не було, – мовить Іван Никифорович. – Переді мною був ще живий труп: тільки шкіра нещасної тримала кості…»

Учителька заледве пересувалася на милицях, була виснажена, суха… Потрохи згадала своє вчителювання і хлопчика, що виріс у солдата. Два дні бійці стояли у селі, і вчителька встигла розповісти про своє поневіряння у таборах, про тисячі невинних жінок і дівчат, чимало з яких там загинуло…

А якось помітила, що він був поранений у ногу. На щастя, за халявою чобота завжди лежала солдатська ложка, вона і притримала кулю. Та ногу все ж зачепило, і це не пройшло повз увагу недавньої каторжанки.


Хата Шевченка


«Перебинтувала, обцілувала, перехрестила і сказала, що, видно, горе мене оминуло! – згадує одне з нічних побачень із вчителькою-рятівницею, що й тут проявила милосердя. – І минуло. Ще цілий рік воював без жодної подряпини!».

І ще: «Вона весь час бідкалася, що відібрали в неї материнство, і просила мене, щоб я був названим сином, а вона – названою матір’ю. Як я міг їй відмовити?!

Це був березень 1944 р. Після ліквідації Корсунь-Шевченківського оточення, в яке потрапили цілі дивізії вермахту, проте з боєм зуміли прорватися до своїх, лінія фронту знову почала посуватися на Захід.

Саме про цей період Іван Швед написав такі рядки:

Іду я на фронт, Ви ж молитися, мамо,

Молитва здоров’я дає!

За вас я молитися буду так само,

І знайте: синок у Вас є!

Та я не спаплюжу Тарасика роду,

В цьому Вам, матусю, клянусь!

У всяку погоду (не лаю природу)

Йому на колінах вклонюсь.

Давайте присядемо тут на порозі, –

Дубовий, Шевченків, міцний.

Мені – щоб стелилась щаслива дорога,

До вас – щоб приходили сни!

Схиліться-но, мамо, я витру Вам очі,

Хай пам’яттю буде поріг…

– Я буду молитись, снаряд, щоб проскочив,

Життя тобі, синку, зберіг!».

Ось так несподівано учень, солдат і поет здобув приналежність до Тарасового родоводу і з честю проніс це звання через усе життя. Названий син отримав од «матері» три листи. Останній у День Перемоги, який застав Івана Шведа в Празі. Писав хтось з її односельців, повідомляв, що Віра Тимофіївна «лежить паралізована, нерухома, вже готовиться в дорогу до Бога». Згодом її не стало…

Сам Іван Швед із відзнакою закінчив семирічку, Бердичівський педагогічний технікум та Бердичівський і Житомирський педагогічний інститут, заочно навчався у Московському інституті іноземних мов, але через свою «безпартійність» не був допущений до складання іспитів. Відмовили і у прийомі до Літінституту ім. Максима Горького, хоч це не завадило йому писати вірші.

А на Волинь, як каже, «поїхав за життям» у голодне повоєнне лихоліття, з 1948 по 1969 рр. працював директором Пнівненської школи. Тоді й побрався з Галиною Василівною – молодою вчителькою історії, родом із Андрушівки Житомирської обл., яку направили вчителювати у Пнівне. У подружжя народилося троє дітей – сини Ігор та Іван, донька Леся.

– До 100-річчя від дня народження Леніна почалася чистка керівних рядів, – згадує син Ігор Швед. – Усіх, хто безпартійний, позбавляють навіть невеличких керівних посад. Звільнили і батька, дарма, що фронтовик.

Мабуть, цьому «посприяла» нетлінна пам’ять про Голодомори й, зокрема, беззахисну гілочку з родовідного Шевченкового дерева, завдяки якій вижив та прихилився до творчості. Адже не раз розповідав про лихо, яке не обминуло і їхні села. Одного разу чоловіки, що їздили від хати до хати і збирали померлих від голоду, поклали на воза і його дитяче тільце, привезли до великої ями і кинули разом з усіма. Дивом біля цієї братської могили опинилася сусідська дівчинка, яка і побачила згори, як хлопчик ворухнув ручкою, і його вже дістали, як каже, з того світу.

– А так би й поховали живцем, – повторює батькові слова його син. – Він дивом уцілів. Із п’яти дітей Никифора Шведа двох – Іванкових брата і сестричку – голод таки забрав.

У своїх віршах Іван Никифорович згадує і про таку ж маленьку, як сам, ученицю Ганнусю, що опухла від голоду сидить на ганку школи і, зрештою, помирає.

Мабуть, саме ці спогади і завадили максимальній реалізації його інтелектуального та патріотичного потенціалу. До виходу на пенсію Іван Швед працював вчителем української мови та літератури у тій же Пнівненській, а згодом у сусідній Соснівській школах. Зараз живе із родиною сина Ігоря в м. Камінь-Каширський. Він – авторитетна людина, автор книг «На веселій орбіті» (2009),  «Тривожна зима 1944. Частина перша» (2010), «Карпати. Частина друга» (2011), «Миколаївський кобзарик» (2013). Серед його учнів – науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України Іполіт Матіюк. За сприяння племінника останнього Олега Матіюка (нинішнього керівника конструкторського відділу морських систем навігації та зв’язку ТОВ «Транзас Україна», Заслуженого працівника морського та річкового флоту України) та його друзів Інни Берези і Людмили Чорної у Миколаєві накладом 120 примірників і побачила світ ця унікальна збірка. До неї попри віршів Івана Шведа «Автограф», «Школа в поповій хаті», «Шевченкова мадонна», «Дзвони пам’яті», «Іду я на фронт», «Ой, думи, ви, думи, мої соколята», «На могилі в тузі» та спогадів про улюблену вчительку і названу матір Віру Тимофіївну, ввійшли також цікаві світлини з меморіальних Шевченкових місць.

– Цьогоріч 9 січня батькові виповнився 91 рік, – мовить син Ігор. – Він життєлюб, має добру пам’ять, займається літературною працею, а ще розповідає про пережите онукам. У нього їх шестеро – Олена, Юлія, Оксана, Тарас, Наталка і Соломія. Має вже й трьох правнуків.

– А ваш Тарас?..

– Це сестрин. Батько попросив так назвати онука на честь Великого Кобзаря, названим сином правнучки якого колись сам став у Моринцях.

Сергій ЦЮРИЦЬ.


 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (228) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (159) - 30.6%