Родом із Райміста

Родом із Райміста

Учора, 5 лютого, минув рік, як закінчилася земна дорога освітянина і талановитого господарника Андрія Максімова.

Мене з Андрієм Дмитровичем розділяв лише один випуск у Доросинівській школі, що в Рожищенському р-ні. Учнівські шляхи тоді не часто перетиналися, бо мій 10-й і його 9-й класи були розкидані по різних приміщеннях. Але зі слів двоюрідного брата Петра Демчука я знав, що його однокласник добре вчиться і ходить в активістах. Після уроків він старався якомога швидше йти у Раймісто, до якого було щонайменше 6 км, щоб встигнути допомогти батькам у домашніх справах.

Потім наші шляхи ще більше розійшлися. Кожен обрав професію до душі: він – учительську, я – журналістську. Познайомитися ближче із добродієм Максімовим довелося років через 15, коли я вже працював на Волинському радіо і приїжджав у відрядження в Ясенівку, де Андрій очолював учительський колектив. А пізніше – в с. Щурин, куди його направили головою місцевого колгоспу «Світанок» і де він вирішив заочно здобути ще одну вищу освіту у Львівському сільгоспінституті. Господарство невдовзі на рівні області вийшло в лідери. Високі прибутки сприяли добрій зарплаті хліборобів, тваринників, механізаторів. Як гриби почали виростати господарські, соціально-культурні об’єкти, на всі ґрунтові дороги поклали тверде покриття. На вулицях трьох сіл – Щурина, Квітневого і Тристеня, які об’єднував колгосп – піднімалися гарні будинки їхніх мешканців. Мої земляки-доросинівці із білою заздрістю казали: «Раніше ми ходили в передовиках, а тепер сусіди заткнули нас за пояс. І це завдяки вмілому керівнику!».

Про управлінський хист Андрія Дмитровича, його принциповість як депутата обласної ради, ініціативність та вміння і в період реформування агрогалузі втримати на рівні «Світанок» чимало було сказано в різних періодичних виданнях нашого краю. Тож не буду повторюватися. Бо прагну акцентувати на його людських якостях: він був людиною слова, щирої душі, приділяв постійну увагу потребам селян, чуйно ставився до ветеранів війни і праці, підтримував запити молоді, багато робив для створення належних умов праці і змістовного відпочинку. Яким би Андрій не був заклопотаним, знаходив час для спілкування з людьми, і ті платили йому щирою взаємністю та словами вдячності.

Окремо хочу відзначити його добродійність. Коли я готував до друку п’ять художньо-документальних книг нашого вчителя Степана Шванса, Андрій Дмитрович разом з іншими вихованцями Степана Миколайовича брав посильну участь у фінансуванні видання цих творів: тепер вони є в усіх сільських і шкільних бібліотеках району. Допомагав він стареньким батькам однокласників і не тільки їм: підтримував теплим словом і матеріально дружину Шванса – Олександру Захарівну, за що вона була йому вдячна. «Наш Андрій», – так прихильно казали про нього вчителі і випускники школи, яку він закінчив у далекому 1958-му. Його завжди брали в тісне коло не тільки однокласники, а й учні інших випусків, які приїжджали на традиційні лютневі зустрічі. Він притягував до себе своєю скромністю, бажанням поділитися життєвим досвідом.

Коли два роки тому помер мій тато – він зі співчуттям розділив наше горе. Останнього літа, дізнавшись, що я в Доросинях, приїжджав декілька разів, але і словом не обмовився про свою важку хворобу. Був втішений, що улюблена внучка Аліна обрала фах журналіста. Радився, у яких обласних виданнях їй краще всього проходити виробничу практику.

...За життя ми щиро бажаємо один одному зустріти свої сто літ. На жаль, Всевишній покликав його світлу душу в 70. Але і за ці роки він встиг надзвичайно багато зробити доброго, корисного. І я вірю, що пам’ять про нашого одношкільника, чудового освітянина, вмілого господарника, чуйної людини надовго залишиться у серцях не лише рідних, колег, друзів, односельчан, а й усіх, хто знав його і спілкувався з ним.

Великі дні праці Андрія Дмитровича хай достойно продовжать його земляки!

З печальним словом

Василь ФЕДЧУК,

Заслужений журналіст України.

На фото з архіву: Андрій Максімов.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (228) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (159) - 30.6%