Лісничий за покликом долі

Лісничий за покликом долі


Шлях у професію лісничого Ігор Іщук розпочав ще четвертокласником Микуличівської початкової школи, що у Володимир-Волинському районі. На околиці його села ріс мальовничий ліс. Він завжди вабив хлопця своєю красою і загадковою таємничістю. І хоч шлях до нього був неблизьким, долав його залюбки і без втоми. Любив споглядати чарівність деревостанів, вслухатися у шелест верхів’я сосен, дубів, білокорих берізок, грабини, вільхи... Назви дерев не тільки знав, а й вмів розрізняти, адже був найбільш активним на уроках шкільного лісництва.

– У ті малолітні роки, – із усмішкою зізнається лісничий Губинського лісництва «Володимир-Волинського  ЛМГ» Ігор Іщук, – бачив себе у формі працівника лісу і чомусь обов’язково із рушницею. Дитяча мрія була вирішальною у виборі професії.
Однак випускникові середньої школи у вісімдесятих роках не так вже й просто вступити у лісотехнічний навчальний заклад. Хоча в Україні на той час їх нараховувалося більше двадцяти. За словами співбесідника, конкурс на одне місце становив 7 абітурієнтів. Ризик був високий.

– Що було вирішальним у виборі навчального закладу? – запитую.
Не одразу зрозумів, навіщо було обирати технікум лісового господарства у Російській глибинці. Але мотивація була залізна: брак місцевих абітурієнтів. Тому чимало западенців обирали навчальні заклади в глибинці колишнього СРСР. І другий момент, забезпечення залізничного зв’язку. Поїзд Львів-Ленінград, який колись проходив через Луцьк був гарантією продуктового забезпечення студента. Ось так у 1985 році випускник Березовичівської середньої школи став учнем лісотехнічного технікуму у селищі Лісіно Корпус Ленінградської області. До речі, навчальний заклад був заснований російським імператором Петром Першим.
Адміністративне приміщення Губинського лісництва, до котрого потрапили в рамках чергового прес-туру за ініціативи Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, цікаве за історією свого походження.
Наш колега власкор «Голосу України» Микола Якименко розповів, що залізничну колію від Володимир-Волинського до Війниці у 26 кілометрів споруджували німецькі військовики під час Першої світової війни. Вдалося прокласти 20 кілометрів. Проміжною була станція Рогізне. Вже за часів панської Польщі збудовано добротне станційне приміщення під вокзал. Під час Другої світової війни воно уціліло, а ось залізничну гілку розібрано. Частково насип використовується під дорожнє полотно. Зусиллями працівників лісового господарства вкладено чимало сил, щоб привести будову до робочих параметрів адміністративного приміщення. Однак, архітекторський задум залізничного вокзалу зберігає свою історичну особливість: вгадується станційний зал очікування, кімнати для кас та чергового, збереглося й житло начальника станції, де свого часу також мешкали й лісничі. Але не лише історичною пам’яткою привертає увагу Губинське лісництво, яке за площею у 5300 гектарів нічим не відрізняється від інших таких же структурних підрозділів. 
– Прагнемо поєднати історію із сьогоденням для розвитку нашого лісництва, – ділиться планами Ігор Анатолійович. 
Цього року неподалік заклали дендропарк площею у 0,6 гектара. В його основі 60 видів цінних декоративних та деревних порід. Пробуємо виростити навіть коркове дерево. Поруч облаштовано павільйон для вирощування посадкового матеріалу. Років через десять це буде досить приваблива для туристичної мекки волинян місцевина. За цей час впорядкують територію відповідними «туристичними родзинками».
Працівники лісництва гордяться лісовою пасікою, яка нараховує 60 бджолосімей. Для повноцінного медозбору виділили спеціальні ділянки і засіяли акацією. Лісові угіддя доглядають п’ять майстрів лісу, а помічником лісничого майже із двадцятирічним стажем працює Станіслав Балачук. За його плечима не лише досвід, а вироблено і високу відповідальність за доручену ділянку роботи, і, головне, ініціативність в реалізації планових завдань. Не так давно запроваджено нову штатну вакансію – майстер електронного обліку. Цю важливу ділянку роботи забезпечує за комп’ютером Юрій Пилип’юк, що робить звітність якісною та оперативною за часом.



– У праці кожен день цікавий своєю неповторністю, – розмірковує лісничий. –34 роки життя віддано улюбленій справі і за жоден день, і рік не жалкую, і робота не набридає. Головне, що сім’я розуміє і підтримує мене. Особливо дружина Інна Анатоліївна, адже колись працювала у лісгоспі інженером. Тішуся своїми дітьми – Дмитром та Вікторією, які вчаться в Локачинській школі, а Меланія цієї осені піде у перший клас. Може котрась дитина й обере батькову стежку у професію і започаткує родинну династію.
З Росії на батьківську землю повернувся у 1991 році. Спочатку два роки працював у Городоцькому лісгоспі. Тільки через два роки вдалося закріпитися у Володимир-Волинському підрозділі на посаді майстра лісу. За шість років пройшов усіма стежками лісоохоронної зони лісництва.. Десять років тому вступив на заочне відділення Львівського лісотехнічного університету і стільки ж часу працює лісничим Губинського лісництва.
– Ігоре Анатолійовичу, як розпочинався трудовий шлях у Російській глибинці? – намагаюся дізнатися, як жилося молодому юнакові під час навчання і праці у російській чужині.
У 1985 році – початок горбачовської перебудови. Отримував 30 карбованців стипендії. Більшу частину витрачав на придбання талонів на харчування. Талон у 50 копійок передбачав першу страву, другу з котлетою, компот та булочку. Була домашня допомога поїздом Львів-Ленінград, який проходив Луцьк. Перший мій оклад – 90 карбованців. Весною дев’яностого року все зросло в рази, а зарплата збільшилася на 20-30 карбованців. Коли працював у Стругокрасненському районі, що поблизу Естонії, запровадили талонну систему: у день – половину буханця сірого хліба, в місяць – пляшку горілки та 250 грамів олії, 1 кг. круп, здебільшого перловка. Якщо раніше працювало у місті дев’ять продуктових магазинів, то з 1991-го – тільки один. З цього часу заборонили отримувати посилки з України. Справжньою гуманітарною допомогою населенню маленьких станцій став поїзд Львів-Ленінград. Уявіть, що робилося біля вагонів поїзда, з яких провідники реалізовували продуктовий товар та горілку. Дійсно, важко в таке повірити. Але так було.
І нам тоді було трудно, та нехай береже нас Всевишній ще раз таке пережити.

Степан ШЕГДА.
Фото Світлани Думської.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (169) - 31.2%