Чому не солодко довкола «Солодко»?

Чому не солодко довкола «Солодко»?

«Волинська газета» неодноразово  розповідала про ситуацію, яка нагнітається довкола Гнідавського цукрового заводу. На продовження теми – розмова з його директором Ростиславом Новосадом.

– Ростиславе Павловичу, Гнідавський цукровий завод – один із небагатьох в Україні, який не тільки себе зберіг, а й успішно розвивається, впроваджує нові технології і створює додаткові робочі місця. Він би мав стати гордістю держави, краю і будь-якого міста... Натомість ми, журналісти, впродовж кількох останніх років спостерігаємо тенденцію, коли у бік заводчан регулярно лунають претензії та звинувачення. Як це й трапилося нещодавно з фільтраційними полями, що належать заводу. На вашу думку, чим викликана така, м’яко кажучи, неувага до передового підприємства?
– Мені важко на це відповісти... Можливо, причиною те, що наше підприємство сплачує податки до Боратинської ОТГ Луцького р-ну, де зареєстроване як суб’єкт підприємницької діяльності, а місто, доводилося чути таку думку, хотіло би, щоб кошти надходило у його казну... 

– Хочемо акцентувати на успішних кроках з модернізації заводських потужностей. Про це мали б говорити на всіх владних рівнях, ставити Вас за приклад для інших цукровиків і промисловців, зрештою, і допомагати матеріально і морально, оскільки робота вашого заводу напряму вливає на розвиток аграрних підприємств та бюджети усіх рівнів. Скажіть щиро, чи бувають у вас державні посадовці з метою вивчення досвіду або ж намагання вникнути у проблематику цукровиків, щоб сприяти розвитку заводу?
– За останні роки такого не спостерігалося. Хоча досить доброзичливе ставлення маємо з боку директора департаменту агропромислової політики облдержадміністрації Юрія Горбенка. Принаймні, Юрій Мефодійович запрошує нас на головні державні агровиставки, де до наших експозицій прикута найпильніша увага вітчизняних і зарубіжних інвесторів. 

– А щоб з екскурсією прийшли посадовці облдержадміністрації, депутати обласної та районної рад, міські чиновники? Просто походили, подивилися, поцікавилися, що вам потрібно для більш успішного розвитку та діяльності. Адже у вас, якщо не помиляємося, працює близько тисячі і з Луцька, і з поблизьких сіл, а ще ж від вашого виробництва суттєво залежать аграрники і звичайні селяни Волині й інших областей. Це тисячі, десятки тисяч людей. Хтось здає буряки, хтось купує мелясу, усім потрібен також солод… 
– Якщо перевести на звичайні економічні інтереси людей, це вийде під 100 тис. зацікавлених осіб. Серед них як і великі агрохолдинги і бізнес-структури, так і невеличкі господарства та одноосібники, звичайні покупці… Я при цьому лиш нагадаю, що ще у 80-х роках минулого століття в Україні діяло понад 200 цукрових заводів, тепер лишилося менше сотні. Навіть у нашій області зникли Володимир-Волинський, а тепер не стало й Іваничівського виробника солоду. Більшість із цих потужностей захопили за безцінь перекупники і порізали на металобрухт, а самі землі перепродують іншим спритникам... Нам також не просто витримувати і конкуренцію, і тиск з боку недоброзичливців. Та, як бачите, ми не просто тримаємося на плаву, а й успішно розвиваємось.

– Ростиславе Павловичу, можливо, саме й успіхи стали причиною різних заяв та наїздів, пошуку якихось зачіпок, аби дискредитувати підприємство, зашкодити його економічним показникам, щоб з часом викупити його за безцінь? Бо як ви жертвували гроші на будівництво храму в донецькій Волновасі, то це мало кого обходить. А як признати винними за все підряд, то це виходить краще…
– Мені важко сказати, чим керуються ці люди. Але це цілком ймовірно, що хтось поклав око на наш завод... Візьмемо, для прикладу, хоч би такий стратегічний національний інтерес, як енергоносії. Ви ж пам’ятаєте, як руба наші політики поставили умову повної незалежності ринку енергоносіїв від країни-агресора у зв’язку з анексією Криму та війною на Сході України. Так ось, нове виробництво біоетанолу, яке ми запустили, може замінити 900 цистерн російської нафти, – тут Ростислав Павлович бере до рук калькулятор і рахує. –  Це щонайменше 50 тис. тонн: цілий маленький нафтопереробний завод на рік. Ми його заміняємо. Це не пустопорожня балаканина, а конкретний результат! Іноді деякі журналісти цікавляться, чи використовуємо ми якісь російські компоненти, бо хтось десь побачив російський вагон. Але ми ж власних вагонів не маємо. Користуємося тими, що їх поставляє «Укрзалізниця». Думаєте, що так просто у цієї структури щось випросити? Ми ж працюємо в межах чинного законодавства, яке ніхто не збирається порушувати.

– Такий поворот у стратегії заводу, принаймні, мав би викликати овації з боку президентської команди, урядовців, депутатів усіх рівнів і отримати їхню державницьку підтримку, гарантії захисту та інвестиційну дорожню карту. Натомість не варто недооцінювати антиукраїнську діяльність ворожо-диверсійної п’ятої колони, яка будь-що намагається лобіювати в Україні російські інтереси… 
– У мене така думка, що зараз триває перерозподіл нафтового ринку, і в когось є бажання щось переглянути, перетасувати. На моє переконання, будь-яка влада має сприяти діяльності бізнесових структур. Сірникова фабрика на п’ять чоловік відкриється – і це вже добре, бо люди мають роботу, мають змогу матеріально забезпечувати родину. У нас на підприємстві – майже 700 працівників, яким ми виплачуємо близько 60 млн грн зарплати. Чималі відрахування йдуть на податки. Сьогодні нам хтось намагається ставити палки в колеса, вишукуючи різні приводи. Навіть тими запахами (про проблему «луцького смороду» «Волинська газета» неодноразово писала у попередніх номерах, – авт.) ніхто конкретно не хоче займатися. Найлегше показувати пальцем на когось… А варто було б детально розібратися в ситуації та підсобити тому, хто потребує допомоги. Особливо у фінансовому плані.

– Тим паче, що з десятків великих заводів і підприємств, які були у Луцьку, ви одні з небагатьох, хто не здає позицій, платить податки, забезпечує місто і солодом, і роботою, і додає іміджу успішного міста.
– А ще ми й допомагаємо місту, чим можемо… І навіть, як не можемо, то допомагаємо. Мені постійно надходять листи з комунальних підприємств, шкіл, дитячих садочків про виділення цукру, надання іншої матеріальної допомоги. Якщо мої діти не мають чого їсти і починають просити, то який же я батько? Чому ж до такого кроку вдається влада? Адже відповідні кошти закладаються у різного роду бюджетах. Де ж вони тоді діваються? Йдуть на іншу мету? Тоді виходить, що хтось порушує законодавство? Тут пора й закон застосувати. Ми ж на ці звернення реагуємо по-людськи, йдемо назустріч… Можливо, повторюся, але знову скажу: можна працювати, а можна займатися піаром і звинувачувати або попередників, або на когось показувати пальцем.



– Ми вже розповідали читачам про пошук джерел смороду у м. Луцьку. Разом з іншими журналістами навіть побували на фільтраційних полях заводу і здивувалися, що вони знаходяться у такій безпосередній близькості від житлових будинків…
– Це ви у яблучко. Виходить так, ніби ми навмисно так близько побудували фільтраційні поля від людських осель, аби дошкулити людям. Але тепер усі журналісти на власні очі побачили, як місцева влада не тільки не хоче допомогти стратегічно важливому підприємству, а впродовж багатьох років цілеспрямовано витискає його з мапи міста, ще й робить заручником якихось своїх ігор. Згідно з законом, нормативними документами містобудування та розвитку житлових територій заборонено будь-яке житлове будівництво ближче 900 метрів від фільтраційних полів. А вони вже підступилися під самісінькі наші очисні ємності, і власники будинків вже ідуть до нас зі скаргами на запахи. Хто дозволяв будуватися в зоні, де це заборонено?! Звісно, що фільтраційні поля – це не фабрика з виробництва парфумів; це спеціальне місце, де мають очищатися виробничі стоки заводу і побудовані вони згідно з усіма нормативними положеннями десятки років тому, коли нікому і в думку не приходило, що колись тут може бути ще й така забудова. Цих людей «підставили» самі ж посадовці, які, добре знаючи, що у цій 900-метровій зоні категорично заборонено будь-яке житлове будівництво, дали такі дозволи, відтак – затверджували плани архітектори… Документація з дозволами та з багатьма конкретними підписами посадовців збереглася… У правовій державі усі ці чиновники, чиї підписи стоять на дозвільних документах, мали б зазнати, як мінімум, звільнення з роботи через нефаховість, а максимум – відшкодувати людям матеріальні і моральні збитки за такі свої непрофесійні дії. А ще вибачитися перед заводчанами і також компенсувати наші витрати – і фінансові, і моральні…
Свого часу, коли район Вересневого не мав своєї каналізації, ми без усіляких умов та претензій до міста підключили їх до заводської. Добре, що тепер Вересневе має свій колектор. Однак, місто навіть забуло нам подякувати. Різні служби своїми дозволами про будівництво серйозно порушили свої зобов’язання перед нами, людьми і, власне, створили проблеми, які тепер відмовляються вирішувати, намагаючись свою вину перекласти на нас. Давайте тоді спільно шукати вихід і дбати, якщо це стосується нашої ділянки відповідальності, про вдосконалення очисних технологій та зменшення впливу на довкілля. Ми зі свого боку вже вклали 9 млн доларів США на модернізацію циклу очищення залишків нашого виробництва, всього ж потрібно – 15. Тобто, потрібно десь взяти ще 6 млн доларів. А де? Це ж потрібно не тільки заводу, а й людям, яких місцеві чиновники прирекли жити у безпосередній близькості від фільтраційних полів. 

– Ростиславе Павловичу, ваш цукровий завод на сьогодні не тільки відомий у Європі виробник солоду та надійний постачальник цукру, а й, як мовилося вище, серйозний гравець на ринку енергоносіїв і виготовлення добрив для аграрних підприємств. Наскільки так звана барда, яка вивозиться на поля, може впливати на підвищення врожайності?
– На це питання найкраще може відповісти мій заступник, – мовить на це наш співрозмовник. – Зараз зателефоную Олександру Миколайовичу, і він детально все розкаже. Від себе лише додам, що в Європі такі заводи перейшли на органічні добрива. Така ж перспектива є і в нас (тут же набирає номер і просить, аби Олександр проінформував нас, скільки в барді, яка вивозиться на поля, є органічних добрив, наскільки вона є ефективна і які має перспективи).
Олександр Нікішин: 
«Я не буду казати «барда», бо це перегукується з якимись відходами. Буду говорити «добриво». Біоетанольне, оскільки основним продуктом є етанол. Він утворюється в результаті переробки меляси. Залежно від її якості, бо маємо різних постачальників, отримуємо рідкі етанольні добрива. Зокрема, зараз успішно співпрацюємо з агропідприємством «Хавес-агро», засновником якого є німці. Вони вже мають для добрив одну лагуну, яка вміщує 6 тис. тонн. Другу добудовуємо поблизу с. Буяни Луцького р-ну, вона також буде розрахована на збереження 5-6 тис. тонн продукції. Споруджені вони з мембраною, гарантійний строк якої – мінімум 12 років. Це для того, щоб не було контакту з ґрунтами та ґрунтованими водами. Об’єкти, зрозуміло, огороджуємо, робимо відповідні бар’єри.
А тепер про те, чому зацікавлені німці? Європа над цим уже давно працює. До нас воно тільки дійшло. Той самий німець завіз, як ви кажете, нашу «барду» в Німеччину, зробив аналізи і їх результати одразу втаємничив. Не забажав мати інших конкурентів. Він одразу купив три спецмашини для транспортування, один агрегат для внесення рідких добрив на поля. Після цього сказав нам «ґут», ствердивши, що добриво ефективне. Ми так само робимо аналізи, аби знати дозу, яку треба вносити під різні культури, оскільки вони мають різні фізіологічні основи і далеко не однаково засвоюють добрива. Орієнтовно так скажу: в тонні «барди»  є 12-13 кг азоту. Якщо ми кажемо, що в такій же кількості курячого посліду є 20 кг такої ж речовини, то тут – 12-13. Але за послід треба платити. Його вартість без доставки – 700 грн. Ми ж «барду» віддаємо за гривню. Окрім того, в нашому продукті міститься в доступній формі калій: 15-17 кг у тонні. У курячих відходах він у недоступній формі, бо обов’язково має перегнити. А ще маємо на рівні 5-6-8 кг фосфору, який безбоязно можна вносити на поля. Крім того, в нашому продукті – майже вся таблиця Мендєлєєва щодо мікроелементів: фосфор, залізо, сірка, магній, який дуже корисний під ріпак та інші технічні культури. Корисно давати цей продукт виробництва під озимину, цукрові буряки, кукурудзу. Чим цінне це добриво? Тим, що воно в рідкій формі. Тонна амофоски вартує 14 тис. грн. У такій же кількості барди її є 52 кг. Тонна хлористого калію коштує майже 8-9 тис. грн. Селітра тягне на 12-13 тис. грн. А тонна «барди», коли перерахувати на діючу речовину, обійдеться в 900-1000 грн. Є, щоправда, й свої особливості. Її, по-перше, треба мати чим перевезти, по-друге, чим внести. Необхідно зробити відповідні пристосування. Наприклад, той самий Ігор Павлович пристосувався». 

– Ця технологія для нашого хліборобського краю, на наш погляд, стратегічно далекоглядна і виправдана. Вона вигідна державі, аграріям, потребує додаткових ресурсів і преференцій, допомоги щодо впровадження, удосконалення. Має бути пріоритетом політиків і агроріїв. Чому її замовчують державні чиновники? 
– Це питання не до мене. Зі свого боку ми досить щиро спілкуємося з агровиробниками і маємо їхню зацікавленість та підтримку. Звичайно, добре було б мати її і на державному рівні.

– Ростиславе Павловичу, ви досить відкриті для співпраці. А чи є таке ж бажання з іншого боку чи інституцій?
– Справді, ми відкриті для наших друзів. Скажу, що маємо стратегічну програму розвитку, намітили певні перспективи. Навіть у питаннях поліпшення очистки відходів виробництва пішли далеко вперед у технологіях і суворо дотримуємося їх. Наприклад, на наших фільтраційних полях ми провадимо дегазацію і хімізацію стоків. Я конкретно можу показати кожну машину, кожен шляховий лист. Звичайно, запах в епіцентрі фільтраційних полів є. Але він є і в інших мікрорайонах міста. Давайте з вами домовимося: я виберу час і ми машиною об’їдемо всі проблемні місця. Чому ж привезли журналістів лише в одну точку наших полів (тут йдеться про прес-тур для журналістів, організований міськрадою на фільтраційні поля заводу, – авт.), які займають 99 гектарів? І привезли у той період, коли температура повітря була значно вища 16 градусів. Інтенсивність випаровування тоді стає значно вищою. Навіть у морі не рекомендують купатися, коли температура води понад 28 градусів. Тоді активізуються різного роду бактерії. Вода стає більш небезпечною, ніж лікувальною. На 40-му такий сморід, що люди задихаються. Якщо зайти в Липляни і стати над муловим полем, то не простоїш і п’яти хвилин. Звичайно, на полях фільтрації є певні запахи. Це ж не місце для релаксу. Ви знаходилися за 20 метрів від карт. А треба було відійти на віддаль 900 метрів навіть у той бік, в який дме вітер. Чи тоді пахло б так само?

– Неподалік фільтраційних полів, що належать гнідавським цукровикам, знаходяться господарські споруди відомої фірми «Пан Курчак». Ростиславе Павловичу, чи, бува, не цей ваш сусід «допомагає з нечистотами»?
– Надаремно наговорювати на когось не збираюся. Це гріх. Не спійманий – не злодій!

– Дякуємо за розмову.

Розмову вели
Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото: Ростислав Новосад розглядає макет майбутнього підприємства (1-ша стор.);  керівник заводу.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%