Чужі вуса

Чужі вуса

Навесні 1838 р. російський художник Карл Брюллов намалював портрет вихователя спадкоємця царського престолу Василя Жуковського, який розіграли в лотерею. А за виручені гроші (астрономічна на той час сума – 2500 рублів; для порівняння: буханка хліба коштувала півкопійки!) друзі викупили Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня стало другим днем народження Тараса Григоровича. Але чи продовжує він жити в наших серцях і після смерті? 

Можливо, загадка – в унікальності його творчої спадщини. Бо кожен здатен знайти в його віршах та прозових творах те, що шукає. Відповідно повисмикувані з контексту фрази дуже часто використовують на користь того чи іншого твердження. А раз так, то кожна дія неминуче породжує протидію…
Саме тому в імперській Росії творчість Тараса Шевченка сховали за сімома замками. У період панування на Волині Польщі його «Заповіт» та низка інших творів були заборонені, як зазначали польські поліцаї, для публічного декламування (ну, не могли вони пробачити неодноразових висловів на кшталт «ляхи»!). Перші совєти у вересні 1939 р., як не дивно, принесли на своїх багнетах не лише більшовицький режим, але й українську мову для офіційного вжитку та  ретельно підібрані та лояльні твори Тараса Григоровича. Коли ж наш край окупували гітлерівці, то, заграючи з місцевим населенням, вони закривали очі на легальне вшанування Великого Кобзаря, милуючись його окремими антиросійськими та антиєврейськими висловами. Зрештою, не потрапив він у списки заборонених письменників (як це сталося, наприклад, із його знайомим Пантелеймоном Кулішем) і в повоєнний час, а особливого звучання набув у період Незалежності. Не випадково ж наступного року на найвищому державному рівні буде відзначатися його 200-річчя! 
Словом, друзі України завжди шанували Тараса Шевченка, а її недруги – шельмували його. Як не дивно, але останнім часом до сумнівної когорти наших опонентів вступили нові рекрути. Йдеться, наприклад, про творців недавньої програми Оренбурзького державного телебачення, які поставили під сумнів необхідність взагалі вшановувати Тараса Шевченка (який, мовляв, ненавидів усе російське і жодного рядка про Оренбург не написав),  натякнули, що його цінували нацисти (навіть якесь архівне фото показали), відтак – закликали владу краще проводити Гоголівські читання. Щоправда, за кілька днів боси телекомпанії, мабуть, отримали добрячого прочухана з Москви, тож поспішили вибачитися і поклястися у вічній любові до Великого Кобзаря. Проте віри їм нема. Бо це не перше, і, мабуть, не остання спроба викреслити творчу спадщину Тараса Григоровича зі спільної для багатьох народів сучасної Європи історії…
І з цієї нагоди згадується доволі цікаве спостереження наших співвітчизників із-за кордону. 
Редактор і видавець канадського часопису «Ми і світ» Микола Колянківський разом із групою етнічних українців 1985-го здійснив екскурсію в тодішній Союз. А потім у №286 редагованого журналу надрукував статтю «Світ широкий та довгий», де написав: «Коли в 1971 році я один пролітав із Ташкента до Києва, капітан літака повідомив, що ми перебуваємо над фортом Шевченка, де карався в солдатах великий українських поет, і коли замовк його голос, пролунали в голосниках слова «Заповіт». Тепер, їдучи тим самим повітряним шляхом, ми заздалегідь попросили стюардесу повідомити, коли летітимемо над містом і фортом Шевченка. Вона це вчинила, шепнувши на вухо, що за п’ять хвилин будемо над пам’ятним місцем. Але в голосниках і далі грали якісь пісні народів СРСР».
А ми – чим кращі? Недавно, наприклад, по телевізору показували сюжет про опозиційних рядових учасників акції з ушанування Шевченка в Києві. Ніхто з опитаних жодного Шевченкового рядка пригадати так і не зумів… І в цьому – також проблема. Бо любити чи ненавидіти своїх національних героїв треба не за рознарядкою чи вказівкою…
І на завершення. У вірші «Буває іноді старий» Тарас Григорович написав:
«Що ж се зробилося з старим,
Чого зрадів оце? Того,
Що, бачите, старий подумав
Добро якесь комусь зробить.
А що ж, як зробить? Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася любить!».
Актуально звучить, чи не так?
Володимир ДАНИЛЮК.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (165) - 30.8%