Микола Романюк: «Творю дорогу для синів»

Микола Романюк: «Творю дорогу для синів»

Під час чергового відрядження познайомився з Миколою Романюком. Він працює лісничим Ново-Зборишівського лісництва ДП «Горохівське ЛМГ». Разом вирішили провідати учнівське лісництво, що діє на базі лісомисливського господарства у загальноосвітній школі села Борочиче. Це неподалік м. Горохів – за болоттям-рікою.

У цій школі свого часу навчався теперішній начальник Волинського ОУЛМГ Олександр Кватирко, звідси пішов у світи, набув лісівничого фаху, став знаним в Україні керівником. Хотілося познайомитися зі школою, де навчався знаний лісовод, поспілкуватися з її педагогами та учнями. Тим паче, що там діє учнівське лісництво.
А вже дорогою зайшла мова й про роботу лісівників Ново-Зборишівського лісництва, яке безпосередньо опікується юними лісівниками, та й про життєву стежку самого лісничого, лісові угіддя, якими він опікується.
– Лісоугіддя нашого лісництва займають 4770 га, – об’їжджаючи виямки на дорозі, став оповідати Микола Анатолійович. – Маємо 1500 га природо-заповідного фонду, відоме в народі урочище «Красна гора», яке розкинулося на 115 га. Про нього старожили переповідають легенду, ніби у давнину, ще за набігів татар, там відбулася велика битва. Полягло багато люду. Ця гора була злята кров’ю, тому й назвали «Красна».
Для більшості Горохівський край відомий Берестечківською битвою. Щоліта на прощу до «Козацьких могил» поблизу села Пляшева, де відбулася драматична битва загонів Богдана Хмельницького з польськими військами, приїжджають тисячі паломників. Француз П’єр Шевальє, який був очевидцем цих змагань, залишив такий спомин: «В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського». Саме там, на острові Журавлисі, зараз й знаходиться історико-архітектурний музей «Поле Берестечківської битви», де близько 150 000 поляків змагалися проти 100 000 козаків та близько 30 000 татар Іслам-Гірея, що виступали на боці Хмельницького. Про Красну гору лишилися тільки перекази, так давно це було. Звісно, що обоє заговори про героїчну і водночас трагічну історію цього краю, битви, пролиту кров українських героїв, зокрема, і під час Другої світової війни, про повстанчі загони й, зокрема, Мілетія Семенюка – уродженця с. Борочиче, що воював в УПА супроти німців і совєтів. Про його працьовитих односельців, їх звичаї і традиції.
Микола Романюк, в’їжджаючи автівкою до села, на мить призупинився і показав на високу насипану гору з дерев’яним хрестом на самісінькім версі: «Насипана місцевими людьми у пам’ять про борців за Україну», – мовив. І, вже їдучи селом, показуючи церкву, громадські будівлі, крамниці, людські  обійстя, наголосив: «Олександр Михайлович ніколи не забував про своє село, допомагав, чим міг. З його допомогою і церква будувалася, і проводилося озеленення подвір’я. Сприяють розвитку села і лісівники Горохівщини, в тому числі й наше лісництво. Їх роль у цім процесі, може й не така значима, як аграріїв, які у Горохівському районі традиційно мають і більше земель, і технічних можливостей, але все ж досить вагома». 
Відтак розмова зайшла про лісові будні бережників зеленокроння. Помітив, що очі мого співрозмовника якось особливо сяйнули, а в голосі з’явилась якась піднесена одухотвореність. Захотілося дізнатися про свого провожатого більше.

Шлях у лісівництво

– Як розпочиналася ваша кар’єра? 
– Починав я з простого робітника, – мовив на те лісничий. – Народився у селі Лобачівка Горохівського району. Там закінчив середню школу, відтак –механічний факультет сільськогогосподарського технікуму. У ріднім селі роботи не було, то ж пішов працювати робітником у цех переробки Берестечківського лісництва. Там мене й помітив наш лісничий Леонід Олексійович Коровіцький. Керівництво цеху вже знало, що працюю нормально, маю організаторські здібності, то ж перевели майстром цеху. Тоді ж вступив у Львівський лісотехнічний університет, закінчив лісомеханічний (обладнання лісового комплексу), а відтак ще й факультет лісового господарства. Щоправда, заочно. У 2003 р., коли цех закрили, утворилася заготівельна лісодільниця. Я став старшим майстром. 
Там Микола Романюк пропрацював з 2004 по 2008 рік. Та згодом і лісодільницю закрили. Та, як мовиться, не буває худа без добра. На Волині давно вже приглядалися до господарювання польських лісівників. Тодішній начальник лісоуправління Богдан Колісник прийняв рішення апробувати «польський досвід». Відтак і з’явився пілотний проект, який передбачав сформувати за польським варіантом замість двох лісництв, які були у Горохівському лісомисливському господарстві, шість чи сім. 
Так постало Ново-Зборишівське лісництво. Миколу Романюка призначили помічником лісничого, де він й пропрацював до 2012 року. 
– А там мого лісничого перевели у Горохівське лісництво, і тодішній директор держлісгоспу Дмитро Войтюк призначив мене лісничим, – розповідав Микола Анатолійович. – Тут і працюю донині. За цей час у нас сформувалася професійна команда. Маю ініціативного помічника. Це – Ігор Юрійович Мельничук. Він хоч і молодий спеціаліст, прийшов на роботу після закінчення вишу, та завзятий і наполегливий, уміє працювати з людьми. А ще маємо чотири майстри лісу, серед яких Валерій Юрчук, Едуард Степащук, Олександр Циринюк, Тарас Грицюк. Хлопці добре знають і люблять свою справу, їм знайома кожна стежка, всі довколишні ліси об’їхали-обійшли, можуть серед ночі розшукати потрібний квартал, не бояться роботи, користуються заслуженим авторитетом серед місцевих людей, словом, з роботою справляються. 
Наголосив при цьому, що у лісовому господарстві зараз не найкращі часи, ліс потребує робочих рук, а помочі допроситися у людей дуже тяжко, бо ж усі – за кордоном, на заробітках у Польщі та інших країнах. Адже Горохівський район – аграрний, всі виїжджають, роками сидять там.

– Що для вас ліс?
– Це моє життя. Люблю його за його особливу ауру і помічливість, – мовить задумливо. – Давно помітив і тисячі разів перевірив на собі, що він має якусь особливу силу, ніби лікар який, бачить в людині усі болячки, відчуває її настрій. Бувало зайдеш у ліс, серце гризуть якісь свої проблеми, а він прийме, стишить твої болі, зніме усі стреси. І уздоровить, і підбадьорить, і добрі думки прикличе до голови. Ліс – це дивина. Він живий, все розуміє.
Микола Анатолійович не тільки добрий лісничий, а й господар, сім’янин. Разом із дружиною Світланою Олександрівною – вона у нього завідувач Лобачівської сільської бібліотеки, виховали троє дітей. 
Найстарший Назар – з малечку, як і батько, полюбив ліс, тож коли після закінчення школи настав час обирати професію, довго не роздумував, вступив у Кременецький лісотехнічний коледж, успішно його закінчив, тепер мріє про роботу у лісовій галузі, навчається у Львівському національному лісотехнічному університеті. Варто зазначити, що роботу за фахом лісівника ще не так і просто отримати, хоч вона і не з легких. Середня Ілона народилася 12 жовтня 2002 р., закінчила місцеву одинадцятирічку, зараз навчається у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, спеціальність – промислова фармація. А найменший народився 15 вересня 2007 р. (на День працівника лісу), пішов до 6 класу Лобачівської ЗОШ. Йому вже буде 12 рочків. Козак і також батьків помічник, так само, як і його брат, любить ліс, гордиться батьком.
З родини працелюбів

– Звідки у Вас ця любов до лісу, його мешканців? 
– Мабуть, від діда-прадіда. У нашій родині всі любили ліс. І хоч лісівників серед них не було, дуже поважали цю професію. Лісничий у нашій родині був чи не взірцем якоїсь особливо значимої інтелігентної і дуже авторитетної людини. І хоч батько Анатолій Миколайович народився у Лобачівці, все життя присвятив землі, був у колгоспі навіть бригадиром тракторної бригади, трудився у майстерні, а мама Надія Миколаївна працювала у шкільній їдальні, лісівнича професія у нашій родині завжди була однією з найшанованіших. Ніби відчували, що їх син, онуки колись підуть цією стежкою у життя. А тепер вже і я творю дорогу для синів.

– Як Вам працюється з людьми?
– Тепер стало складніше. Років десять тому люди були відповідальніші. Їх більш цікавила робота у лісовій галузі, менше виїжджали за кордон на роботи, можна було щось попросити, аби допомогли. Це були люди ще тамтого покоління, більш виховані і привчені до дисципліни. Тепер люди змінилися, ставляться до нас не так. Хоча якщо взяти перевірки, то робляться посадки, догляди, хоча це й нелегко. Той лісник бідний сам і насаджує, і працює.

Цієї весни лісівники посадили на зрубах 23 гектари новолісся. 

– Природного сприяння у своєму лісництві ніколи не планую, адже маємо дуже багаті умови для зростання деревостанів, – розмірковує лісничий. – Якщо ділянку полишити на самозаліснення, то на цих землях ніякий дуб чи сосна не зможуть конкурувати з березою та осикою, які ростуть тут, як на дріжджах. А нам потрібно вберегти більш цінні головні породи – дуба звичайного і дуба червоного, сосну звичайну, бука. Та ще й, поки насадження підуть у ріст, разів три-чотири за літо провести догляди, щоб їх не заглушили бур’яни, кущовиння, другорядні лісові породи. 
Звісно, такі багаті грунті ідеально підходять для створення дібров, тому лісівники Ново-Зборишівського лісництва найбільше садять дуба звичайного. Для цього кілька років тому облаштували свій лісовий розсадник, на площі 1,8 га висіяли насіння дуба звичайного і червоного. Кожного року заготовлюють відбірні жолуді, висаджують на розсаднику і мають свої саджанці. У цьому лісівникам допомагають учні шкільного лісництва. Наприклад, торік юннати зібрали близько 2 тонн жолудів та посадили до 8 га новолісся, цьогоріч їх насіннєвим матеріалом засіяли лісовий розсадник, отож наступної весни будуть садити вже своїм садивним матеріалом. 
… Юні лісівники Борочичівського шкільного лісництва зустріли лісничого, мов давнього друга. Микола Анатолійович розповідав дітям про зелені легені планети, їх значимість для життя людей, творців і бережників лісів Горохівського району, про своїх колег, принагідно дякував керівнику учнівського лісництва Наталії Луговській та її вихованцям за допомогу лісівникам. Слухали його з увагою і цікавістю, помітив, з яким захопленням дивляться на лісничого юні лісівники. Ось так і зароджується прихильність до природи, лісівничої професії, пробуджується патріотизм та любов до України.
А потім, вже з керівником учнівського лісництва, вчителем біології Наталією Юрієвною Микола Анатолійович проходжувався шкільним подвір’ям, обговорював, де краще посадити дендропарк, аби юні лісівники мали можливість практикувати з живцюванням, різними методиками вирощування декоративних деревець та головних лісоутворюючих порід. Подумалося, цей чоловік, що пройшов шлях від робітника до лісівника, взірець українського лісничого – врівноваженого і вдумливого професіонала та дбайливого патріота. Він, як той козак під Пляшевою, б’ється за честь і волю народу і матері-Вкраїни.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: Микола Романюк і Наталя Луговська.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%