«Мамо моя, сивая горлице»

«Мамо моя, сивая горлице»

Більшість із матерів-героїнь, які 13 лютого отримали відповідні посвідчення у стінах Ківерцівського районного будинку дитячої творчості, матеріальну допомогу від держави витратили на те, щоб допомогти… дітям. Мама ні за яких обставин не перестає бути мамою.

…Так склалося, що цих 20 мешканок Ківерцівщини офіційно матерями-героїнями стали ще у листопаді минулого року. Доки посвідчення та нагрудні знаки мандрували до Ківерців зі столиці, вони – ростили дітей, варили борщі з голубцями, няньчили внуків, поралися по господарству… Словом, здійснювали подвиг. Буденний, тяжкий, але – справжній. Привітав жінок із почесною відзнакою заступник голови Ківерцівської райдержадміністрації Євгеній Зубенко, зазначивши: наразі в районі проживає 1671 багатодітна родина, де виховується майже шість із половиною тисяч дітей. Починаючи із 2006-го звання «Матір-героїня» присвоєно 845 жителькам Ківерцівщини. Була на святі й голова наглядової ради благодійного фонду «Волинська родина» Олена Палагута, яка від імені народного депутата України Ігоря Єремеєва не тільки адресувала героїням дійства теплі слова вітань, а й вручала подарунки.

…Вони сиділи у самісінькому кінці зали. Удвох. Одразу було зрозуміло – подружжя. Приїхали з Жорнища: «Вона не може без мене, самій важко ходити», – пояснює свою присутність на святі чоловік матері-героїні Лариси Самсонюк Олександр. Семеро синів і доньок поставили разом на ноги. А декого на життєвих віражах уже й загубили…


Я спитала у неї, на що планує потратити матеріальну допомогу, що додається до звання, – і відразу пошкодувала про це. Вологим і до болю сумним поглядом подивилася бабуся у відповідь... Чоловік тут же додав тихенько: «Дочка наша одна померла при пологах, то ми з жінкою самі онука з лікарні забирали, самі його виростили. А на ці гроші вона весілля йому зробила».

Помаленьку, перемагаючи біль і старість, ішла за своїм посвідчення 75-літня Лариса Семенівна. За плечима – роки, діти, 18 онуків, 10 правнуків, 11 – на підході… Подякувала. Повернулася. Віддала нагороду чоловікові. Сама ж бережно тримала червону троянду, що так пасувала до її бордової кофтинки та все ще небесного кольору очей…


...Замість Єлизавети Рачук на урочистості прийшла донька Надія. 85-літня ненька, прикута до ліжка, залишилася у Човниці. Як почула, що отримала посвідчення матері-героїні – заплакала. І сльозам материнським можна знайти пояснення. Виростила п’ятеро дітей. Весь вік важко працювала, доїла корів у колгоспі… 11 років тому провела на той світ чоловіка, нині живе біля дочки. І ще одне – побачити нагороду ця жінка не зможе, бо вже два роки , як втратила зір. Не бачить Єлизавета Рачук і п’ятьох доньок, восьмеро внуків та 16 правнуків, коли у великі свята всі вони з’їжджаються до хати. Але чує рідні серцю голоси – і душа мамина радіє.


«Євтушик Ольга Петрівна!» – каже ведуча, а з глибини зали помаленьку чимчикує на люди сивочолий чоловік. «Тато-герой», – усміхається до дідуся Євген Зубенко і впевнено тисне йому руку. «Прийшов, бо вона не може ходити. Мені 81, а вона на рік молодша», – тлумачить одразу він. Разом із дружиною живуть у с. Омельне, народили і виростили п’ятеро дітей. Розлетілися всі хто куди, а тепер дід із бабою вдвох доживають, виглядаючи рідних у гості. «Маємо три дочки, два сини, а самий старший був хлопчик, то вмер… Отак і жили: я шофером в колгоспі, вона дояркою. Діти всі мають квартири в Луцьку, найменша в Києві, бо п’ять років на юриста училася й там вийшла заміж. Приїжджають, але й самі по роботах, коли їм там…»





20 нагород вручили цього дня на Ківерцівщині. За ними – два десятки материнських доль, радше – материнських подвигів, і кожна – пера достойна… Звичайно, не зарадить почесне звання і матеріальна допомога всім неньчиним клопотам і турботам. Але… Прибули жінки на зустріч: хто у святковій хустині, хто у гарній кофтині, стомлено поклали руки на коліна й тихо, замріяно вслухалися у до щему тривожні й знайомі мелодії про два кольори, черешню в мами біля хати, рушник вишиваний, що «на щастя, на долю дала»… І – усміхалися. А що може бути дорожчим маминої усмішки?!

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора.

P.S. Почесне звання «Мати-героїня» – державна нагорода України, яку започатковано в травні 2004-го, надається Президентом України жінкам, котрі народили та виховали до восьмирічного віку п'ятьох і більше дітей (зокрема дітей, усиновлених у встановленому законодавством порядку), враховуючи вагомий особистий внесок у виховання дітей у сім'ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей. Із 2008 р. матері-героїні отримують одноразову грошову допомогу, що дорівнює десятикратному розмірові прожиткового мінімуму й на сьогодні становить трохи більше 11 тис. грн. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.2%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (232) - 43.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (163) - 30.8%