Електрокоса в руках жінки – краса

Електрокоса в руках жінки – краса

«Не повіримо, доки не побачимо!» – заявили переможці лотереї з Рожищенського р-ну.

Історія нашої сьогоднішньої переможниці Наталії Пащук направду дивовижна. І не лише тому, що жителька с. Залісці Рожищенського р-ну отримала річ, котрої ніколи раніше в руках не тримала й не бачила. Електрокоса була потім, після лотереї від «Волинської газети». А початком усього цього діла стала звичайна робоча поїздка в район.

Візити до райцентру сільські бібліотекарі здійснюють регулярно. То книги забрати, то періодику передплатити, то звіти чи інші папери поздавати.

– Так було й того разу, – з інтригою в голосі розпочинає Наталія Сергіївна. – Я зайшла до нашої методистки. Кількома словами з нею перекинулися. Звіти здала, папери забрала й пішла собі.

Втім, як виявилося, забрала, та не всі. На столі в колеги зосталася передплатна квитанція «Волинської газети». А методистка методи роботи знала: «корєшочка» того – у конверт, на конверті «Луцьк, Лесі Українки, 9» написала й у поштову скриньку кинула.

Чи мало, чи багато часу минуло – тепер не так важливо. Головне, що в січневій лотереї серед переліку щасливчиків опинилося й прізвище Пащук.

– До Рожища цей номер «Волинської газети» вже в четвер зранку прийшов, – продовжує Наталія Сергіївна. – Відповідно моя колєжанка першою тижневик переглянула. А як глянула – очам не повірила!

За мить у Залісці вже пішов виклик мобільного, й одна подруга іншій у трубку кричала: «Наталю Сергіївно! Готуй могорич!!! Ти в лотереї виграла!». – «В якій?! Щось ти наплутала!» – «Та ні! У «Волинській газеті прочитала!»

– Я до останнього не вірила. Навіть тоді, коли ви мені подзвонили й запитали, куди подарунок привозити, – сміється пані Наталія. І мені згадалася ця телефонна розмова зі словами «Ой Боже!», «А то як?» та в кінці: «Нагадайте-но, що за приз! Бо я з того всього вже забула!»

Словом, Фортуна – штука не проста. І часом, аби її впіймати, рука друга стає в пригоді. Втім головна умова – вірність «Волинській газеті» – лишається незмінною.

– Читати я справді люблю, – підтверджує наша переможниця. – Тим паче, коли цікавих публікацій вистачає. Шкода тільки, що умови для перегляду преси не зовсім належні. Стеля сиплеться, кімнатка бібліотеки не обігрівається. Тому сільрада, бібліотекар, соцпрацівник – усі разом тулимося в кабінетах як не голови, то бухгалтера. А зігріваємося добрими новинами від «Волинської газети».

– Найбільше нашим читачам подобаються життєві історії, – каже бібліотекар. – Часом, буває, дивуюся, як сільським жіночкам вдається викроїти хвильку, аби чергову розповідь переглянути. Я навіть стараюся щоразу, як із Рожища повертаюся, купити якийсь роман чи жіночий журнал. Бо нашим людям справді хочеться за таким чтивом відпочити від сірих буднів і тяжкої праці.

А що праця у селян тяжка, сумніватися не доводиться. Кожен клаптик поля в Залісцях обробляють. Кожна хата старається агробізнесом займатися. Хто на підйом тяжкий – збуває продукцію відразу в селі. Однак більшість везуть товар як не до Луцька на базар, то в Рожище. 

Щоб дізнатися, де запрацює електрокоса нашої переможниці, розпитую в Наталії Пащук за сім’ю, роботу, господарство.

– Ой! – каже жінка. – Працювати є де і є кому. Чоловік, син, донька. Діти вже дорослі, свої сім’ї постворювали. Тож для нас із чоловіком найбільша втіха тепер – онуки. Часом телефонує колєжанка із бібілотеки Кременця й сміється: «Твої малі вже у мене були. Формуляри помагали заповнювати». Мені це чути приємно. Але не хочу, щоб людям докучали. Тож оце подзвонила і кажу: хай у Залісці приїжджають, бабину електрокосу оцінять, – сміється Наталія Сергіївна. – А якщо серйозно, то маємо біля хати садок. Старі дерева викорчували, молоденьких насадили і хочеться, аби й трава в садку зеленіла, все підкошене було. А з такою електрокосою не тільки мій господар, а мабуть, онуки зможуть працювати.

Натомість у пані Наталії з’явиться більше часу як не книги читачам розносити, то художньою самодіяльністю займатися.

– Так, у селі ми – як велика сім’я. Просять учні літературу зі шкільної програми принести – в сумку й пішла. Є троє вже стареньких читачів – їм теж додому книги приношу. А принесеш – мусиш посидіти, за життя-буття розказати. Шкода тільки, що друковане слово все менше шанувальників має. – зітхає бібліотекар. – Коли 25 років тому я тільки почала у книгозбірні працювати, навіть трактористи до мене записувалися. Прийде перед вихідними, а я сварюся: «Ти мені геть книгу засмальцював!». А він: «Ну дай, Наташо, щось про війну почитати…» Тому як із чоловіком у Рожище за новими виданнями їздили (він на колгоспному автобусі працював), то книги тюками завантажували. Тепер же навіть періодики – на пальцях перелічити.

А от що в Залісцях не в’яне, так це любов до народної пісні.

– Отой кістяк художньої самодіяльності, який у нас іще 30 років тому сформувався, досі зберігся. Колгосп, який нам помагав, розпався. І дуже шкода. Не раз колись, бувало, прийде голова й до нас: «Ану бігом на поле». Ми костюми парадні вдягаємо і – концерти давати: на буряках, на току – кругом, де люди працюють.

Часи змінилися, костюми зносилися. Але співати залісцівські соловейки не перестають. Яке більше свято – неодмінно мусять дати концерт. Не раз і до Рожища їздять. Із вбранням районний Будинок культури помагає. Із новинами й темою для розмов – «Волинська газета».

До речі, стати переможницею лотереї пані Наталії випало вперше за всі 53 роки життя. Коли з чоловіком радістю поділилася, він сказав: «Не повірю – доки не побачу!» Тепер і повірив, і перевірив. Шкода тільки, нема на чому випробувати. А вазони чіпати жінка заборонила.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (228) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (159) - 30.6%