Стратегія оптимізму

Стратегія оптимізму

Душа завжди прагне позитивних емоцій, а от смакові рецептори підказують, що час підсолодити страву чи напій. Вдалий ранок розпочинається з ароматної кави, смак якої довершує кубик цукру.

Якраз про «солодке виробництво», відому торгову марку «Солодко», говоримо з головою правління ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростиславом Новосадом. Через два дні Ростислав Павлович – талановитий керівник і щедрої душі людина – відзначить «золотий ювілей». А днем пізніше його та очолюваний колектив вітатимуть із Днем працівника харчової промисловості. Тож настрій – передсвятковий.

– Ми зустрічаємося не вперше і знаємо, що завжди болісно реагуєте на несправедливі нарікання на адресу заводу. Нині їх, здається, значно поменшало.
– Але зовсім не зникли. Намагання подібні час від часу з’являються. Аби подібного уникнути, мають бути якісь соціології, нам потрібно знати правду відносно посіву, заготівлі та переробки буряків..
– Цей сезон цукроваріння має ряд особливостей… 
– Він проходить в умовах відсутності достатньої кількості сировини. Уперше за 28 років незалежності в Україні можемо мати дефіцити власного цукру! Ми завжди забезпечували потреби державного ринку у цьому незамінному у багатьох випадках продукті харчування. Деяку кількість цукру навіть експортували на зовнішній ринок. Є велика ймовірність того, що Україна зможе виробити не більше 1 млн 100 тис. тонн цукру. А внутрішня потреба держави сягає десь 1 млн 500 тис. тонн. Тож доведеться його закупляти… Для державі це зайві витрати. А їх можна було б уникнути, якби нормально збалансувати цінову політику на цукор. Нині стає не вигідно вирощувати цукрові буряки. Це досить трудомісткий і великозатратний процес, а ось віддача – мінімальна. Не відомо, щоправда, як складеться ситуація з перехідними запасами цукру. Це питання, я вважаю, у нас до кінця не вивчене. На сьогоднішній день точної цифри ніхто не може сказати. Є певні запаси Аграрного фонду, які періодично викидають на ринок за безцінь. Продукт прострочений, але ним торгують, створюючи негативний вплив на ринок. Мене дивує, хто може взяти на себе відповідальність і продавати цукор 2011-2012 рр., термін зберігання якого давно минув?! Цією проблемою могли б поцікавитися в Антимонопольному комітеті та правоохоронці. Але таке враження, що усім все байдуже. 
Якщо перехідних запасів буде достатньо, то ми зможемо цей рік пережити без дефіциту. Якщо ні, то цьогорічного цукру буде обмаль на споживчому ринку. Світовий ринок щодо цього продукту за прогнозами фахівців також обіцяє стати дефіцитним. Це свідчить про те, що є велика ймовірність того, що ціна на нього буде зростати. Подальший хід подій спрогнозувати досить важко. Нині на світовому ринку цукру з’явилося досить багато гравців. У їхньому числі Індія – одна з найбільших країн, яка виробляє цукор із тростини. 
Керівники наших переробних підприємств очікували, що ціна цукру зміниться з початком  нового сезону. Наразі чогось подібного не сталося. Кілограм цього продукту нині вартує менше, ніж пляшка звичайної води. Безперечно, що це підриває нашу галузь у самій її основі. 

– Така ситуація лише у нас чи у закордонні також?
– Наші сусіди білоруси чи поляки перебувають у значно вигідніших умовах. І, знову-таки, нинішня ситуація не сприятиме нам вкладати гроші у виробництво. Поки закінчиться сезон, значна частина виробленої продукції вже буде продана. Навіть якщо її ціна згодом зросте, то грошей нам ніхто не поверне. Заробити матимуть змогу інші структури, але тільки не виробники та не переробники. Подібного не повинно бути! У розвинених країнах у виграші завжди лишається виробник. Саме тому кількість бурякопереробних підприємств в нашій державі постійно скорочується. На 25% їх стало менше і в цьому році. 10 заводів із 40 не розпочали новий сезон виробництва.

– Ростиславе Павловичу, чому так сталося?
– Відразу зауважу, що подібна ситуація виникла не тільки в Україні, а й в світі. Стався профіцит цукру. Окремі заводи закрили виробництво. Це стосується і Німеччини, і Польщі. Тільки не в такій кількості, як у нас. Нині пішов тростинний цукор. Складність його виробництва значно менша, ніж бурякового. Чим його виробники успішно користуються. Вирощувати сьогодні буряки при такій ціні на солодкий продукт та при високій вартості  мінеральних добрив господарствам стає  економічно не вигідно. Через те площі під цією технічною культурою щороку скорочуються. 
Я так скажу, що цукор постійно є в раціоні більшості наших громадян. І дивно, що на нього нема адекватної ціни, яка влаштовувала б виробника, переробника та покупця. 
Ми тримаємося за рахунок диверсифікації виробництва, за рахунок останніх модернізаційних заходів, що здійсненні на підприємстві. Але вони вимагають наступних кроків. Якщо їх не буде, то, знову-таки, собівартість цукру ми не зможемо понизити, і виробництво його буде нерентабельним. Працювати собі у збиток, безумовно, ніхто не стане. 
Добре, що в цьому році сприятлива ситуація з газом. Ціна на нього опустилася майже вдвічі. Це великий плюс, який дає можливість підприємствам працювати. 

– Що привело до того, що солодкого продукту у цьому році ми виробимо менше? Погодні умови чи були якісь інші чинники, що вплинули на урожайність?
– Основна причина в тому, що господарствам стає не вигідно сіяти цукрові буряки, які понижують їх рентабельність. Коли якась культура не приносить належного прибутку, краще нею не займатися. Ми також не в кращому становищі. 

– Урожайність цукристих – висока?
– Так. Господарства навчилися вирощувати буряки. Тож стає образливо, що ця сировина стає в нашій державі менш затребуваною. Політика у цьому питанні незрозуміла. Якщо раніше з гектара брали 290 цнт, то тепер отримують 500 і більше. Процес вирощування є досить трудомістким та економічно дорогим. Треба мінімум 5-6 обприскувань, великі кошти доводиться витрачати на насіння, мінеральні добрива, гербіциди. Такі культури, які мають великі фактори ризику, повинні давати від 30 до 50 відсотків рентабельності. Тоді є вигода їх вирощувати. Ризики великі, отже і прибутки мають бути великі. Якщо ж господарство при таких умовах не бачить свого кінцевого заробітку чи знає, що він буде мінімальний, то для чого ризикувати 50 тис. га?! 
Окрім іншого, цукрові корені схильні до хвороб та досить вимогливі до кліматичних умов. А вони, як відомо, змінюються. Погода стає все більш жаркою, без достатньої кількості опадів. Поки що бурякосіючі господарства лишаються в нашій зоні. Вони знають як вирощувати, але нема нормальної ціни на цукор. Багато заводів, що їх свого часу спорудили різні компанії, не мають таких земель та можливостей. Скажімо, підприємства Азербайджану, Казахстану, інших азіатських країн отримують сировину, яка вирощується на зрошувальних землях. Зараз є інформація про спорудження заводу з переробки солодких коренів у Єгипті. Згідно з проєктною потужністю, він у десять разів буде потужніший за наше підприємство і перероблятиме 40 тис. тонн сировини за добу. Зводять його у пустелі, через яку протікає річка Ніл. Саме там і знаходяться плантації цукрових буряків і цукрової тростини. Їх урожай тут збирають двічі на рік. За рахунок цього завод має працювати круглорічно. Про сприятливі природні чи кліматичні умови говорити не доводиться.

– Чи зростає споживання цукру  в нашій державі?
– Цьому, на мою думку, дуже шкодять агітаційні процеси. У ЗМІ неодноразово можна зустріти висловлювання на кшталт: «Цукор – це біла смерть». Окремі вчені та фахівці медицини закликають обмежити його споживання. Не завжди це робиться з благими намірами. Іноді це якийсь низькопробний пасквіль , що має на меті встромити палку в колесо нашої галузі. І воно негативно позначається на реалізації нашої продукції. Але, вважаю, що песимізмом заряджатися не варто. Знаю, що переможцем з будь-якої ситуації виходить сильніший. І не тільки в нас, а й в Європі та світі. Та мінімальна кількість заводів, яка лишилася в державі, зуміє протистояти сьогоднішнім викликам завдяки переходу на замкнутий цикл виробництва: біоетанол, біогаз, сушіння жому. Тобто, диверсифікація кінцевого продукту. 

– Колись Ви сказали, що завод опосередковано допомагає виживати 100 тис. людей. Ця цифра ще лишається реальною чи це було в минулому?
– Якщо раніше ми мали 25 тис. укладених договорів, то нині ця цифра у вісім разів менша. Зі 150 господарств, з якими ми співпрацювали, лишилося лише 30. Але більшість із них мають високі показники урожайності. Честь і хвала таким господарям!

– Скільки сировини плануєте переробити в цьому році?
– 350 тис. тонн. Це, безумовно, значно менше, ніж у минулому році. Ті заходи, яких ми вжили, вони, може, й незначні, але направлені на поліпшення якості самого продукту та зменшення енергозатрат. Надіємося, що рік закінчимо з прибутками, чого не було в минулих роках. А ще бажано, щоб усі наші негаразди швидше пішли у небуття, щоб у майбутньому наша розмова відбувалася у більш оптимістичному руслі.
Користуючись нагодою, хочу через «Волинську газету» щиро привітати всіх заводчан, їхні родини з нашим професійним святом – Днем працівників харчової промисловості та побажати миру, добра та щастя.

– Найкращі побажання навзаєм висловлюємо й Вам, Ростиславе Павловичу, з нагоди піввікового ювілею. Знаємо, що тепло привітають дружина, діти та численні друзі!

Сергій ЦЮРИЦЬ.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: директор  ПрАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростислав Новосад.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 31%