Уранці доїли корів, увечері – писали замітки

Уранці доїли корів, увечері – писали замітки

У першому на Камінь-Каширщині колгоспі силами колективу видавали… газету.

З легкої руки краєзнавця-ентузіаста Тоболівського сільського голови Костянтина Борбича нам вдалося погортати підшивки унікального видання «Колгоспник». Йдеться не про якусь там листівку, а – про справжню газету, яка (тільки подумайте) творилася руками й розумом колгоспного активу (зоотехніків, бригадирів, механізаторів…) та місцевої сільської інтелігенції. І якщо не бачити традиційного для тієї доби радянського пафосу, то поміж рядків жовтої (від давності) преси можна прочитати чимало цікавого із життєпису села. А декого – навіть впізнати. Бо перо у зоотехніків та агрономів було іноді й дуже гостре…

Колгосп у Тоболах був першим у повоєнний період на Камінь-Каширщині. Чи не тому отримав помпезну назву – ім. Сталіна. Господарство вважалося не тільки першим, а й кращим у районі. Будувало ферми, засівало землі, вирощувало різні культури: льон, зернові, картоплю… Вправно «воювало» й на ідеологічному фронті. Зокрема видавало свою газету. Підшивки цікавого видання за 1957-1960 рр. досі зберігає Тоболівський сільський голова Костянтин Борбич. А дісталися йому раритети – у спадок від передника Василя Бірюка, який тривалий час працював головою колгоспу в Тоболах, а згодом очолював місцеву раду.


Тираж колгоспної преси сягав 600 сотень примірників. Засновниками газети були первинна парторганізація, правління колгоспу ім. Сталіна та Тоболівська сільська рада. Зазвичай видання виходило на одному листку формату А4, ювілейні номери, скажімо, випуск до річниці Жовтневої революції – на двох аркушах. Та все ж примітивним такий зразок місцевої преси навряд чи можна назвати, бо до підготовки матеріалів, очевидно, автори докладали чимало зусиль. І рубрики в газеті були різні. І тексти не однотипні. А автори – хто? Д. Гальчик, бригадир другої бригади, П. Петрик, голова сільської ради, А. Приходько, завклубом, К. Кучугурка, агроном колгоспу, С. Яцук, І. Борбич, І. Шевчик, секретар комсомольської організації, Д. Іванущик… Редактором значився, очевидно, той, хто відповідав за певний випуск. Статті ілюстрували (правда, не так світлинами із життя-буття села, як репродукціями картин та малюнками).


На першій шпальті – зазвичай друкували більш офіційні матеріали. Вгорі – традиційний лозунг «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Ось для прикладу – 1-ша сторінка газети за 10 березня 1957-го. У вічі впадає інформація про першу сесію Тоболівської сільської ради депутатів трудящих VI скликання, що відбулася 7 березня. На порядку денному – вибори виконкому та хід будівництва на території колгоспу і сільської ради. Наприкінці замітки – промовистий висновок: «Перша сесія Тоболівської сільської ради шостого скликання пройшла під знаком згуртованості навколо Комуністичної Партії і Радянського уряду». А поруч – «Жінкам-трудівницям слава!». Мовляв, колгоспниці відзначили 8-му Березня за ленінським заповітом. Що мається на увазі, доводиться лише здогадуватися…


Або ж – ювілейний номер – до річниці Великого Жовтня від 7 листопада 1957 р. На розвороті велика стаття «Це дала нам радянська влада»: «Побачивши перевагу колгоспного ладу над одноосібним, хлібороби нашого села ще в 1947 році об’єдналися в сільськогосподарську артіль. Нічого таїти. Важко було господарювати. … Дружною сім’єю взялися за роботу. З року в рік почали виростати нові тваринницькі приміщення, збільшувати поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці. За роки Радянської влади в нашому колгоспі збудовано близько двадцяти тваринницьких приміщень, клуб, радіовузол, електростанцію, відкрито семирічну школу, обладнано три бібліотеки, в яких для послуг трудящих є біля 10 тисяч томів художньої, політичної та сільськогосподарської літератури, в хатах колгоспників засвітились лампочки Ілліча»…


Які переваги колгоспного ладу відчули по війні на собі тоболівчани, тепер можна тільки здогадуватися. Або ж прочитати – між рядками. У колгоспі, зазначає автор, бідняки нині стали заможними. А де поділися заможні?.. Про це тоді не писали.

Пером не тільки партію славили, а й стимулювали до роботи. Щотижневий вихід у світ газети дозволяв відстежувати здобутки «не по днях, а по часах».

 «…Сумлінно ставиться до своєї роботи телятниця Євдокія Мазурик. Вона добре доглядає телят, – пише «Колгоспник». За останніх 8 днів старання трудівниця домоглася приросту в живій вазі кожного закріпленого за нею теляти по 5 кілограмів». Традиційні – і результати соцзмагань між ланками, відомості про врожаї та господарські рекорди: «Борючись за високі строки проведення сільськогосподарських робіт, члени першої рільничої бригади Пилипа Мізюка славно попрацювали на копанні картоплі… З кожного гектара зібрали по 115 центнерів», – читаємо в газеті. Або – про льон: «В минулому році колгосп одержав від льону понад мільйон карбованців прибутку. Значно підвищилась вартість трудодня. Льонарські ланки одержали по 8 карбованців за трудодень. В цьому році колгосп збільшив площі під посіви льону», – пише бригадир Гальчик. …Тим часом нині льону не те, що в Тоболах, у всьому районі нема. Від прибутків зосталися тільки збитки.

Та найцікавіша – рубрика «Колгоспний Перчик». Тут «колгоспні журналісти» давали собі волю: то критикували начальство за те, що агрозооветнавчання не починають, то нарікали на ледарку-продавчиню сільської крамниці… Це зараз замітки викликають усмішку, а колись… «Колгоспник Михайло Макарчук працює як мокре горить, – пишуть у «Перчику». – Якщо їздові в день роблять по 4-5 ходок і вивозять до двох тонн гною, то він робить лише одну-дві ходки, а більше часу проводить в крамниці. Порадь йому, Перче, як потрібно працювати». Що радив у таких випадках «Перчик» – невідомо, а що радила такому робітнику дружина після написаного, можна здогадатися…


Як сьогодні живуть Тоболи? Чи є про що писати?

«Бюджет куценький. Але знаходимо можливість дещо й зробити. Торік, скажімо, провели освітлення на одній вулиці, цього року плануємо електрифікувати ще одну», – розповідає Костянтин Борбич.

А деяким колгоспним будовам, про які так браво звітувала газета «Колгоспник», у 21-му ст. вдалося дати друге життя. Скажімо, сільський клуб. Із статті про те, як його відкривали (жовтень 1957 р.): «Напередодні святкування Великої Жовтневої соціалістичної революції члени будівельної артілі завершили будівництво нового клубу», з цієї нагоди у клубі були і танці, і концерт, і навіть п’єса «Родичі».

Натомість 2012-го трапилося таке собі дежавю: тоболівський клуб відкрили вдруге. Споруджений силами колгоспу «не витримав лихої долі», тож селяни взяли на себе сміливість завалити ветху споруду (щоби біди якої не трапилося). А згодом поставити нові стіни допомогли …вибори. Тоді у депутати саме рихтувався комуніст Адам Мартинюк, допоміг грішми, сам і прибув на відкриття.

«Дуже помітно, що маємо новий клуб, бо життя в селі якось активізувалося, – наголошує Костянтин Федотович. – Он буквально в неділю було надзвичайно гарне свято вареників! Колективи амбулаторії, дитячого садочка, сільська команда змагалися між собою. Так що установа працює на всі сто!».


… Втім доки «Колгоспник» пилом припадав у сільських архівах, занепадала й слава колись потужного господарства з іменем вождя. Пізніше його нарекли «Дружба», потім – ім. Коніщука (партизан Микола Коніщук – уродженець знищеного с. Грива), згодом, із 1983-го, – «Росія», а ближче до нашого часу повернули стару назву «Дружба», яку й нині носить місцеве СВК, що хазяйнує, зрозуміло, на рештках колишньої слави. От цікаво: знаючи долю нажитого колись колгоспного майна, про що написав би на своїх сторінках тоболівський «Колгоспник»? Мабуть, і Перчику було би не до сміху…

Олена ЛІВІЦЬКА.

На фото автора: Костянтин Борбич; карикатура на земляка; колгоспна преса.

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%