Четверо з «Небесної сотні»

Четверо з «Небесної сотні»

В останню путь невинно убієнних проводжали десятки тисяч волинян.

Уся Волинь повита смутком. В ці дні вона прийняла чотирьох своїх синів. Іван Тарасюк. Сергій Байдовський. Едуард Гриневич. Василь Мойсей. Найстаршому – 28. Наймолодшому – 20. Усі вони жили, раділи, мріяли. Боролися та вболівали. І ось повернулися. У трунах. Із розбитими тілами і нескореними серцями.

Пострілами снайперів обірвано сотні життів. У рядах «Небесної сотні» наші з вами земляки. Село Деревок зустріло 28-річного Едуарда, тіло якого приймала любешівська земля. Нововолинськ проводжав 23-річного Сергія Байдовського, якого хоронили на Іваничівщині. Десятки тисяч лучан прийшли віддати останню шану Василеві Мойсею, земне життя якого обірвалося на позначці 21. Голосила Ківерцівщина, де в селищі Олика опускали в могилу тіло 20-річного Івана Тарасюка.


Могила Василя Мойсея на Меморіалі Слави у Луцьку.


Їх убили. Жорстоко й підступно. За те, що посміли не скоритися. Що не захотіли бути рабами у СВОЇЙ державі. Що хотіли ліпшого, не жебрацького життя. І мріяли гордитися тим, що вони – українці.

У той час, коли одні вигризали посади, а інші вивозили золоті унітази, ці хлопці ішли на Майдан. Вони знали, що це вже не пісні, а швидше – криваві танці. Втім, мабуть, ніхто не міг повірити, яке «полювання» влаштують їм снайпери.

Два постріли в майданівців, один у правоохоронців – таким був план початку братовбивчої війни.


Провести свого Героя прийшли тисячі лучан


Цікаво, що думали ті, котрі віддавали накази? Чи припускали, що після трьох тисяч поранених і сотні загиблих Україна не впаде і не зламається? Що на місце одного вбитого прийдуть десятки живих. І що не народ, а вони – слуги народу – будуть, як щурі, ховатися по норах. Будуть гризти один одного. Здавати. Тільки б уберегти власну шкуру.

Але це буде потім. Тоді, коли за агонією вбивць будуть спостерігати лише душі загиблих волинян.

«…А почалося із того, що ми хотіли жити за християнськими цінностями.

 Прагнули кращого майбутнього та говорили за європейський вибір. Нам розповідали про це дуже довго. А в останній момент повернули в протилежий бік. Приймали закони проти людей. Потім скасовували. І в безумстві своєму врешті видали розпорядження стріляти вогнепальною зброєю…» – казав митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл у ті хвилини, коли невинно убієнні їхали із Києва до своїх могил…


Василь Мойсей


У що перетворилася Волинь у дні поховань, 22-23 лютого, неможливо передати. Плакали діти і старики, жінки й чоловіки. Втирали сльози юнаки, які несли своїх ровесників у домовинах.

А матері?.. Немає слова, яке би вмістило всю глибину болю і страждань. Яке передало одвічну тепер тугу неньчиного серця...

Вони цілували своїх синів. Щось шепотіли. Пригортали. І не хотіли, не могли повірити, що то востаннє… Що «завтра» їхньої дитини – це вічний морок холодної могили…


Едуард Гриневич


«У ці дні важко знайти слова… Навіть небо вкрите пеленою плачу і скорботи. Бо хто у трунах? Старець? Ні. Чоловік, який устиг побачити життя? Також ні. Це – Герої України, які у мирний час віддали свої життя за нашу щасливу долю.

Різна в нас була влада і політичні устрої. Але та, що розстріляла свій народ, – це кривава влада… Хто дав їй право піднімати руку на свого брата-українця? Хто дав право вбивати?..

Всі ми колись відійдемо у Вічність. І тоді найважливішим буде лише пам’ять, яку ми по собі залишимо…

Сергій, Василь, Іван, Едуард – вони прожили правильно і праведно. Мали батьків та друзів. Але любов до України покликала їх на Майдан. І там, прикриваючись дерев’яним щитом, ці люди пішли під кулі. Пішли, аби нам із вами жилося краще.

Тож хай вони молоді і хай наші сучасники, але це – волинські праведники…» – казав у хвилини прощання митрополит Михаїл.


Сергій Байдовський


Плакали люди, слухаючи ці слова. Плакало небо. Та в якусь мить смуток мовчання перервався вигуком: «Герої не вмирають!» І багатотисячний натовп підхопив ці слова. Ридаючи, люди скандували: «Герої не вмирають!» Оликою, Луцьком, Іваничівщиною, Любешовом, усією Волинню котилося: «Слава героям!» і «Слава батькам!». Страшно втрачати кожну дитину. Але ще страшніше, коли вона – одна-єдина…

Щоб навіки закарбувати подвиг земляків, у Луцьку постане пам’ятний знак. Він з’явиться у центрі міста, на Меморіалі Слави. Там, де зараз свіжа могила Василя Мойсея на псевдо «Крук». Студент четвертого курсу університету «Україна», він став п’ятим убитим із сотні самооборони «Волинська Січ». Навіть бронежилет не вберіг хлопця від снайперської кулі. Вогнепальне поранення у грудну клітку стало смертельним. І 20 лютого Василь помер у лікарні Києва.

Скільки він пережив, тепер одному Богу відомо. Але снайпер, який погубив хлопця, одним пострілом убив і матір. Неможливо було дивитися, як вона побивалася над сином, як не хотіла його відпускати. А в якусь мить упала на коліна перед Василевим товаришем – тим, який витягнув її сина із братовбивчого пекла. «Будь мені за сина», – промовила жінка. Перед нею на коліна впав і товариш, Сергій. Вони плакали обійнявшись. А потім, на Меморіалі Слави хлопець укотре благав простити йому, що не вберіг Василя, та не прощати тим, хто обірвав молоде життя побратима.


Іван Тарасюк


Усім катам – які лякали, знущалися, вбивали – настане Суд. Кожен із них рано чи пізно відповість перед людьми, власною совістю і Богом. А ми, задля котрих волинські хлопці відійшли у Вічність та вічно житимуть у серцях, повинні не просто пам’ятати кривавий лютень 2014-го. Не просто в черговий раз класти вінки «з нагоди вшанування». Гідна людина в гідній країні – ось чим маємо віддячити «Небесній сотні».

«Ми не повинні замовчувати правду. Але й пролитої крові вже достатньо, – наголосив митрополит Михаїл. – Дві криваві партії – регіонів і комуністична – виділили кошти для тих снаперів. …Але простімо їх сьогодні. Заради цих юнаків. Так, як простив Господь тих, котрі його розпинали, «… ібо не знають вони, що творять».

Бог закликав нас Добром перемагати зло, Любов’ю долати наругу. І коли закривалися очі Василя Мойсея, останнє, що хлопець прошепотів: «Я люблю вас усіх…».

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (7) - 12.1%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (32) - 55.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (14) - 24.1%
Мене це не стосується. (3) - 5.2%