Учитель із телепатичними здібностями

Учитель із телепатичними здібностями

Лишила тракторний завод заради спілкування з дітьми.

Уродженка Любомльщини Олена Конашук у юності й не думала присвячувати своє життя дітям. Тому за першою спеціальністю поїхала із с. Головне до машинобудівного технікуму. Але робота на заводах Сімферополя і Харкова кардинально змінила професійні вподобання.

– Коли по закінченні технікуму я за направленням приїхала до Сімферополя, вже там, на заводі, зрозуміла: працювати біля верстата – не моє. А ось труд учителя, котрим займалася в Каховці моя старша сестра, дійсно вабив. Мені подобалося, як сестра спілкується з дітьми, якою щирістю та безпосередністю вони їй відповідають. Тож іще працюючи верстатником, почала готуватися до вступу на педагога. А оскільки не хотіла розлучатися із Сімферополем, то вирішила подати документи саме до тамтешнього університету, – знайомимося з пані Конашук.

Чи стане вчительська робота справою життя, Олена зрозуміла тільки згодом. А от що збагнула відразу – так це вміння політиків зводити лобами Східну і Західну Україну. Бо хай Крим і вважається російськомовним, утім дівчину з любомльського села Головне ніколи не назвали западенкою.

– Знаєте, набір до університету був великим, місця в гуртожитку мало, цілий рік довелося нам із дівчиною з Євпаторії ділити односпальне ліжко, і жодного разу при цьому не виникло конфлікту через мовну, географічну чи національну приналежність. Бо як тоді, так і сьогодні, людину там оцінюють за душевними якостями.

Щоб не були порожніми серця

І саме ці душевні якості допомогли Олені Павлівні найти не тільки друзів, але й хороших учнів, які, щоправда, потім знову стають друзями.

– Коли я вийшла заміж, жити і працювати стала в Ковелі. Перший рік у професійному ліцеї викладала зарубіжну, а з 1997 року й до сьогодні – українську мову та літературу, – продовжує оповідачка.

15 років, зізнається жінка, – для педагога проміжок великий. Бо змінюються й учні, і підходи до навчання. Та, зрештою, суспільні цінності також міняються. Тож, окрім того, щоб подати матеріал, мусиш закласти його в дитяче серце. А це ой як непросто!

– Знаєте, більшість наших хлопців і третина дівчат мріють лише про одне – власний бізнес. Чимало юнок хочуть тільки вдало вийти заміж. І лише одиниці бажають стати чи науковцем, чи фахівцем у робітничій професії. Фінанси для підлітків понад усе! І коли обговорюємо на уроці прислів’я «Слово дорожче за гроші», учні заперечують: «За гроші можна все купити!». Інший дорослий махнув би рукою, вчитель же мусить переконати в протилежному, скажімо – навести ситуацію з онкохворими дітьми, чиї батьки усі багатства проміняють на здоров’я. Це не завжди переконує школярів, але хоча б спонукає замислитися, – каже педагог. І так само впевнена, що знівелювання в дітей моральних цінностей – це провина насамперед дорослих.

– Серйозною проблемою вважаю думку підлітків, що батьки їм куплять диплома, влаштують на роботу, допоможуть фінансово, а відтак навчатися не потрібно,  – ділиться наболілим Олена Павлівна.

От і виходить, що нерідко діти з так званих проблемних чи неблагополучних сімей досягають самотужки більше, ніж їхні однолітки із заможних родин.

– Яскравий приклад – моя вихованка Олена Сачик, – продовжуємо розмову. – Дівчинка росла у неповній сім’ї: з мамою та молодшою сестричкою. Коли в нашому ліцеї здобула спеціальність перукаря, я помагала їй підготуватися до вступу у київський вуз. І сьогодні Оленка працює у престижній фірмі, має власну квартиру у столиці, забрала маму та сестру, а нещодавно й заміж вийшла.

Подібних прикладів, каже вчителька, немало. Тож тому, мабуть, і дякують колишні учні Олені Конашук. Хоча сама жінка цим не хоче хвалитися.

– Дуже приємно, коли навіть через десять років приходять учні. Хтось – просто поговорити. Хтось – поради запитати. От буквально нещодавно приїхав із Москви наш випускник Дмитро, виявилося, має проблеми зі здоров’ям, а як зарадити біді – запитати прийшов до нас, педагогів, – каже Олена Павлівна.

Та й нинішні учні (і навіть батьки) постійно телефонують учительці, радяться в питаннях, які іноді й навчання не стосуються.

Знання, які окрилюють

Хоча як фахівець Олена Конашук теж, як мовиться, педагог від Бога.

«Просто до кожної справи хист потрібно мати, «жилку», – пояснює. Бо коли перед тобою цілий клас із 30 дітей сидить, мусиш їх, як на рентгені, бачити: хто чим дише, до якої справи здібний, якого підходу потребує. І коли кожну дитину бачиш, розумієш, відчуваєш, між учителем і учнями встановлюється справжній телепатичний зв’язок!

– І це закономірно, – вважає Олена Павлівна. – От аналізували ми сьогодні героїв твору Миколи Куліша: я думку починаю – учні завершують. Чим не приклад телепатичного зв’язку?

До речі, вміння спілкуватися думками і навіть передбачати майбутнє не раз допомагало Олені Конашук та її вихованцям.

– Нинішнього року разом із нашою ліцеїсткою Іринкою Пасевич їздили до Києва (бо на обласному етапі перемігши в конкурсі знавців української мови, Волинь представляли на всеукраїнському рівні). Так-от, здобути перше місце нам допомогли не лише старанна підготовка до конкурсу, не тільки вміння Іринки розподілити час виконання завдань. Велику роль відіграло те, що ми фактично вгадали тему майбутнього творчого завдання! Тож завдяки цьому спершу отримали максимум балів за твір, а потім – і перемогу в міжнародному конкурсі імені Петра Яцика.

Та й знавців української літератури Олена Конашук виховала немало. Як результат – лише призові місця в обласному етапі конкурсу не лише ім. Петра Яцика, а й ім. Шевченка. Причому «переможна» тенденція триває впродовж останніх шести літ!

– Як нам це вдається? – перепитує вчитель. – Сказати чесно: підготовка дітей до конкурсів – справа добровільно-примусова. Але в мене є правило: або я виконую роботу добре, або не виконую взагалі. Тож коли врешті взялася готувати учнів до конкурсів, то викладатися мусила по максимуму.

Це означало, що крім роботи на уроці, двічі на тиждень індивідуально займалася з кожною дитиною, розробляла методики, возила вихованців на конкурси. Тому й результат відповідний.

«А як же власна сім’я? Увагою не обділена?» – запитую мимохіть.

– Аніскільки, – усміхається співрозмовниця. – Навіть коли донька ходила до школи, все одно була дівчинкою самостійною, їй ніколи було вимагати до себе уваги. Що вже казати за сьогодні, коли виповнилося 21. Чоловік теж не ревнує до вчительської праці. Адже маючи власну справу, з досвіду знає: якщо робота подобається – у неї всю душу вкладаєш.

На запитання ж, чи планує педагог розширювати професійні горизонти, Олена Конашук відповідає:

– Я – простий учитель і об’єктивно оцінюю свої можливості. Тому основним вважаю давати дітям якісні знання, котрі би допомогли в роботі, в успішному складанні ЗНО, у вступі до вишу. І якщо з 27-ми цьогорічних випускників моєї групи восьмеро стали студентами у Луцьку, Львові, Києві, то це і є та планка, яку потрібно тримати.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%