Воскресла для… України

Воскресла для… України

Майже 50 років тому Євгенія Янчук приїхала зі Столинських Смолярів у Грабове молоденькою вчителькою. І хоч дуже любила роботу з дітьми, навіть здобула дві вищі педагогічні освіти, та в школі надовго не затрималася.

Розумну, активну і працьовиту жінку, можна сказати, добровільно-примусово забрали в сільську раду. Як пояснили їй тоді, «потрібно, за наказом партії, укріпити раду освіченою людиною жіночої статі».

Виграла місцеві вибори, згодом Євгенію Сергіївну обрали секретарем сільради, – пише газета «Новий погляд+».

Життя закипіло-завирувало, без вихідних і свят, у постійних клопотах і в безпосередньому контакті з людьми. 5 років пропрацювала секретарем, і на чергових виборах селяни довірили їй посаду сільського голови. Саме в цей час у селах зводилися соціальні об’єкти: поштове відділення, дитсадок у Грабові, школа і медпункт у Смолярах-Світязьких, магазини. Держава давала гроші, а колгоспна бригада будувала – розповідає Євгенія Сергіївна.

Головою колективного господарства «Перемога» тоді був Дмитро Проскура. Зі слів жінки, – господар з великої букви. За його керівництва колгосп став передовим, на фермах «усе хрюкало, мукало і ревіло», на полях збиралися рекордні врожаї.

 «Натомість ми, працівники сільської ради, мали за обов’язок збирати з людей продукти оргнабору: молоко, картоплю тощо. Не просто збирати, а змушувати селян здавати, аби нам виконати план», – каже пані Євгенія.

Керівниця не мала ні вихідних, ні свят, бо на сільраді були урочисті реєстрація шлюбу (за рік у селах робили до 25 весіллів!), проводи в армію, на заслужений відпочинок, заходи з нагоди народження дитини. В ті часи навіть похорон відбувався з почестями: представник ради мав прочитати біля могили проповідь, згадавши покійника добрим словом.

Крім того, постійно організовувалися збори: партійні, загальні. При сільській раді діяли опорний пункт, народна дружина, адміністративна комісія, військовий комісаріат, здійснювалися нотаріальні дії та приписка громадян.

«Коли в якійсь сім’ї траплявся конфлікт на побутовому грунті, ми виїжджали на місце сварки і втихомирювали того, хто буянив, або ж притягали його до адмінвідповідальності.

Але найважче мені особисто було переконувати сільських чоловіків їхати на військові збори. Вони відмовлялися, тому були випадки, що я просила поїхати свого чоловіка – треба ж було план виконувати!» – пригадує колишня голова сільської ради.

Нелегко приходилося і тоді, коли сільрадівці ділили «на душу населення» цукор, посуд, побутову техніку, будівельні матеріали та інше. В Радянському Союзі з його плановою економікою була хронічна нестача окремих товарів. Дефіцит, зі слів Євгенії Сергіївни, призводив до того, що в раді складали список людей і видавали відповідно до нього продукцію на кожного члена сім’ї.

Якщо, скажімо, хтось потребував холодильника, то писав заяву і чекав, поки прийде його черга на отримання. Пані Євгенія зізнається, що хоч і непроста це була справа, адже людям важко вгодити в такій ситуації, але ділила чесно і справедливо. А головне, нічого не брала собі, бо знала, що зловживання владою тільки озлобить селян.

Вдови, інваліди, учасники війни тоді користувалися заслуженими пільгами. У сільській раді повинні були всіляко їм допомагати, і не дай Бог комусь із них відмовити.

«У Смолярах-Світязьких жив учасник бойових дій, який отримав під час Другої світової численні поранення. З невідомої причини йому не давали групу інвалідності, а сім’я солдата вже не мала сил на боротьбу. Я вирішила йому допомогти і звернулася з проблемою до тодішнього головного лікаря Шацької лікарні Анатолія Жданова. Він мене з розумінням вислухав, і незабаром привіз у село комісію.

Чоловіка оглянули, підтвердили непрацездатність і встановили ІІ групу інвалідності. Після цього його дружина приходила в сільську раду і дякувала за допомогу», – розповідає Євгенія Сергіївна.

Були часи, коли, турбуючись про людей, у сільському медпункті Грабового відкрили стоматологічний кабінет. Зі слів пані Євгенії, скористалися моментом, що дружина начальника місцевої застави мала диплом лікаря-стоматолога. Селяни були задоволені, адже, щоб полікувати зуби, не потрібно було їхати до Шацька.

Багато хороших справ зробила грабівчанка за 13 років перебування на посаді голови. Вона пишається тим, що цей продуктивний період був у її житті, що сільська рада розвивалася, а люди їй довіряли. Втім, згодом почалося таке, про що сьогодні згадувати страшно. Євгенія Сергіївна раптово потрапила в лікарню з тривожними симптомами: сині плями по тілу, температура +41 градус, швидкість осідання еритроцитів – у 10 разів вища за норму… Більше того, вона перестала ходити.

Лікарі, які скликали консиліум, припускали, що це було отруєння. Потрібно було їхати в Київ і досліджувати результати аналізів, аби встановити, чим саме її отруїли. Але коштів на це в сім’ї Янчуків не було…

«Я теж думаю, що таким способом дехто хотів мене усунути з посади. Адже я ніколи не йшла на те, аби правдами-неправдами присвоювати державні гроші, проводити незаконні фінансові операції. Деяким керівникам я своєю позицією перекривала шлях до збагачення. Чула на свою адресу погрози, шантаж…» – відкриває гірку правду Євгенія Сергіївна.

Не вірила тоді, що виживе. Навіть, будучи в відчаї, відмовилася приймати ліки, змирившись з непоправним.

«Але сталося диво, і я воскресла назло ворогам!» – намагається жартувати моя співрозмовниця.

Після хвороби хотіла поновитися на роботі в школі, але її не взяли. Стала на облік у центр зайнятості, а через деякий час пішла на заслужений відпочинок. Зараз Євгенія Сергіївна знову депутат сільської ради – люди вірять їй, і хочуть, щоб саме ця незламна активістка відстоювала їхні інтереси.

Пані Євгенія керує церковним хором. Тішиться, що свідомі представники релігійної громади, після надання Томосу, перейшли до Православної церкви України. Правда, богослужіння відбуваються у пристосованому приміщенні, бо місцевий Свято-Іллінський храм належить УПЦ (МП).

«Душа радіє, що дочекалися ми часу, коли в храмі звучить українська мова, коли чуєш молитви за Україну, її воїнів, за Небесну сотню…» – усміхається.

Все життя Євгенія Сергіївна мріяла про це, збирала українські молитви – вирізала газетні публікації і вклеювала в зошит, а потім вчила напам’ять. Зараз її брат, що також співає в церковному хорі, але в іншому населеному пункті, передає сестрі тексти українських пісень про Бога. Коли вони звучать у храмі, парафіян переповнює гордість за країну, за Церкву, за українців – патріотів і борців.

На заслуженому відпочинку ритм життя – спокійний і розмірений. Євгенія Сергіївна у вільний час любить почитати свіжу пресу, а ще в’яже спицями справжні шедеври: кардигани, безрукавки, светри. Біля неї – її сім’я: чоловік Олександр Данилович, діти і внуки. Вона дякує Богу за всі випробування, бо вони зміцнили її, додали сили й енергії, відділили в її житті зерно від полови і вказали на справжні цінності.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.

Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Багатомільйонні зарплати та премії міністрам – це…

Багатомільйонні зарплати та премії міністрам – це…

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (1) - 2.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (2) - 5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (2) - 5%
Банкет під час чуми (23) - 57.5%
Гідна оплата праці держслужбовців (1) - 2.5%
Підстава для негайного звільнення чиновників (7) - 17.5%
Мені байдуже (1) - 2.5%