Руїна самопоїдання

Руїна самопоїдання Куди наступати? Від кого оборонятися? Чи не встромить у спину ножа «п’ята колона»? Невже, як завжди, на передову підуть одчайдухи та патріоти, а в тилу залишаться пристосуванці та нікчеми?

Питань нинішній історичний момент поставив багато. Відповідей не знає ніхто. Проте сучасність – це призабута історія. Те, як сьогодні поводиться з Україною московський агресор і як тупцюють на місці, не відважуючись на рішучий крок, наші західні союзники, нагадує події, що реально відбулися 75 років тому.

31 березня 1939 р. англійський прем’єр Чемберлен надав Польщі гарантії, що в випадку агресії Велика Британія надасть союзникові військову допомогу. 15 травня того ж року було підписано між Варшавою і Парижем спецпротокол: якщо Польщу атакують, то Франція максимум через 2 тижні також підтримає багнетами та танками цю країну.

Чи була тоді Друга Річпосполитою чужою для нас? З одного боку – так, бо це була не Українська держава, а розділена Юзефом Пілсудські та Владіміром Лєніним навпіл та подарована полякам лише її західна частина . З іншого – та Польща стала прихистком для православного українського люду від сталінських репресій та голодоморів, а наші діди та прадіди служили у Війську Польському пліч-о-пліч із представниками інших національностей.

Що, врешті-решт, у вересні 1939-го стало причиною краху Польської держави та її армії? По-перше, катастрофічна військова непідготовленість до можливих бойових дій. По-друге, небажання багатьох етнічних українців проливати кров за фактично чужу їм країну. По-третє і, мабуть, найголовніше, бездарне керівництво військами з боку головнокомандуючого армією маршала Ридз-Смігли, який 17 вересня 1939 р. віддав наказ не вступати в бій із РККА, який, по суті, й став причиною катастрофи та масових розстрілів у Катині.

А ще тодішня Варшава програла дипломатичну війну: спочатку, коли сподівалася на підтримку західних альянсів, потім – коли не вбереглася від підписання за її спиною пакту Молотова-Ріббентропа, який фактично розчленував країну на дві частини. Наші землі тоді Берлін подарував Москві… І Кремль менше ніж за місяць після початку окупації організував «вільні вибори», а «обрані» на них «делегати» під контролем НКВД «проголосували» за вхід Західної України до складу УРСР.

Чи не здається вам, що зараз розвиток подій – це повторення вже реалізованого сценарію?

Україні тепер, як і Польщі тоді, Англія, Франція та США теж обіцяють підтримку, але жодного солдата навіть у вигляді миротворців ООН на нашу територію не надсилають. Дружба Москви та Берліна також усім відома. Це означає: для НАТО виконання незрозумілих місій в Афганістані та Іраку чомусь важливіше, ніж забезпечення миру та стабільності у самісінькому серці Європи.

Ситуація в Криму, де українські армія та флот на власній території виявилися в ролі заручників російських інтервентів, показує, що послідовники бездарного Ридз-Смігли не перевелися й у Києві. Що це за наказ «не піддаватися на провокації» та обороняти гарнізони голіруч, коли на тебе націлені кулемети та гармати? Чи не є така гнила політика «ні миру, ні війни» прямою дорогою наших офіцерів (потенційних військовополонених) у ту ж Катинь?

А «всекримський референдум» про приєднання бунтівної автономії до Росії вам не нагадує «Народні збори» у Львові, які 14 жовтня 1939 р. одностайно підняли руки не стільки за незалежність від Польщі, як за більшовицьке ярмо у вигляді УРСР?

Ще одне болить. Ми фактично нічого не знаємо, що насправді відбулося в останні дні правління Віктора Януковича. Що гарантували посли Польщі, Франції та Німеччині йому, а що – Віталієві Кличку, Арсенієві Яценюку та Олегові Тягнибоку. Про що розмовляли в харківській лікарні тодішній глава Адміністрації Президента Андрій Клюєв і на той момент ще ув’язнена Юлія Тимошенко? Які домовленості Віктора Федоровича з керівником «Правого сектора» на зустрічі за закритими дверима? Чи сам екс-гарант залишив Київ та Межигір’я, чи його звідтіля вивезли силоміць такі самі «зелені люди», що зараз розгулюють Кримом з автоматами в руках? Найстрашніше: де гарантія, що за нашою спиною хтось уже не підписав ще один пакт Молотова-Ріббентропа, за яким півострів просто віддається Владімірові Путіну як компенсація за втрачену для нього Україну або ще за якісь доленосні для окремих осіб рішення?

Саме тому зараз важко зрозуміти, що коїться не лише в країні, але навіть на рідній Волині. Тому послухаймо мудрість наших попередників.

Відомий український патріот та борець Олег Ольжич у нарисі «Українська історична свідомість. Дух руїни» ще в довоєнний час зазначив: «Уся історія України – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопоїданні та несе розбиття і розкладення. А вслід за цим завжди йшло панування над Україною. В цій вічній боротьбі творчого будівничого духу зі стихією степу та руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні».

До слів заступника голови Проводу українських націоналістів і керівника ОУН на українських землях, закатованого гестапівцями 10 червня 1944 р. у концтаборі Заксенгаузен, додати нічого.

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%