ПАМ’ЯТІ ІВАНА ЧЕРНЕЦЬКОГО

ПАМ’ЯТІ ІВАНА  ЧЕРНЕЦЬКОГО

В останній день січня 2020 р. відлетів у Вирій Іван Чернецький. Письменник (у багатьох іпостасях – бо ж і поет, і прозаїк, і перекладач), який, здається, волів би, аби його згадували з усмішкою. Аби про нього переповідали якісь потішні історії, адже сам їх знав… ох, дуже важко навіть уявити, скільки саме, не те що порахувати. І хотілося б колегам (і не тільки) ще не місяць і не рік слухати оповідки у виконанні Івана Івановича, у його особливій манері… Але натомість маємо спогади. І хай вони будуть світлими.

Якщо говорити про доробок Івана Чернецького, то він – автор книг віршів, прози, для дітей. Поезії Івана Івановича покладені на музику і звучать у виконанні Раїси Кириченко, Віктора Шпортька, Волинського народного хору, народного заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Колос»...
До лав НСПУ Іван Чернецький вступив у 1981 р., і з того часу був активним членом Волинської письменницької організації. А ще, крім спілкування, любив читати, дуже багато читати. До останнього дня життя заходив і в редакції, і в бібліотеки, аби взяти на освоєння щось новеньке, а потім переповідав враження, радив прочитати те або інше чи, навпаки, категорично не радив.
Звісно, колорит спілкування важко передати, але де з’являвся Іван Чернецький, там ставало гамірно. Часом і суперечки виникали, але переважно сміх, жарти, спогади – усе, що робило розмову в товаристві емоційною.
В останні місяці життя він ходив, опираючись на паличку. Бувало, питають письменники: «Іване Івановичу, що з Вами, чому з палицею?»  
Іван Чернецький відповідав словами своєї сусідки: «Та то аби собак відганяти!»
Завжди жартував над старістю, дотепно, наче брав на кпини той вік, який був йому не відомий. Бо належав до людей, які, навіть сивіючи, не хочуть і не вміють старіти.
Ще однією особливістю Івана Чернецького була така, що на прилюдних виступах, презентаціях інших імпрезах він намагався у присутніх більше випитати, ніж розповісти. Скажімо, у студентських аудиторіях на початку чи в кінці заходу Іван Іванович мало не в усіх спудеїв мусив перепитати, з якого вони району, села, і обов’язково пригадати історію, пов’язану з тим регіоном чи населеним пунктом.
Зворушливими були його спогади про улюбленого собаку Сірка. Письменник навіть присвятив чотирилапому книжку – «Вечірня розмова з Сірком». Наче підкреслював Іван Іванович, що розмовляти треба вміти з усіма.
Нам, письменникам, бракуватиме розмов з Іваном Чернецьким… Уже бракує.
Тужимо і згадуємо разом із рідними, близькими… Та найкращий спогад – це взяти до рук книжку Івана Чернецького і зануритися в його творчість… І наче знову з ним поговорити.

Від імені ВОО НСПУ голова Ольга Ляснюк.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 7%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (13) - 22.8%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 54.4%
Мене це не стосується. (3) - 5.3%