Кінологічний камертон України

Кінологічний камертон України

Собаководи Волині за рейтингом Кінологічної спілки України – в десятці кращих у державі. Цьому сприяли міжнародні, національні, обласні виставки, які проводить обласний осередок КСУ «Маршал»,  різноманітні змагання та випробування мисливських собак.

На думку фахівців, це досить вагомий внесок у розвиток собаківництва. 
Про досягнення волинських кінологів області говоримо з головою обласного осередку КСУ «Маршал» Ігорем Жмурком.

– Ігоре Васильовичу,  рік ще тільки розпочинається, а Ваш осередок уже проводить у Луцьку Національну і Міжнародну виставки собак усіх порід. З огляду на кількість заявок, ця виставка набирає популярності не тільки в українців, а й серед зарубіжних собаководів?
– Торік до нас приїхало майже 700 учасників із різних областей України і навіть ближнього зарубіжжя. Схоже, Луцьк, умови проведення змагань саме тут усім сподобалися, і ми вирішили цьогоріч навіть розширити географію учасників. Для кінологів та власників собак це гарна можливість не тільки поспілкуватися зі своїми колегами та отримати експрес-оцінки та поради відомих експертів, а й познайомитися з Луцьком – одним із найдревніших міст Європи. 

– Знаю, що за покликом душі і серця Ви – переконаний лісівник, Заслужений працівник освіти України, директор Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька. Як так сталося, що Ви і все Ваше сімейство захопилися ще й кінологією?
– Справді, ми з братом після школи обрали фах лісівника, обоє навчалися у Львівському лісотехнічному інституті. Мій рідний брат Сергій, до речі, залишився там викладачем, став кандидатом сільгоспнаук. Саме він посприяв і моїй науковій кар’єрі, адже я також захистив дисертацію з лісівничої тематики, став кандидатом сільськогосподарських наук. Працював директором Шацького учбово-досвідного лісгоспу, а з роз’єднанням виробничого і навчального підрозділів очолив коледж. Та мало хто знає, що моїми найпершими захопленнями у студентські роки були мотоцикли і… собаки. Так-так, саме будучи студентом лісотехнічного інституту, зібрав кошти і придбав першого собаку. 

– Тепер Шацьк знаний не тільки лісовим коледжем імені Валентина Сулька, його лабораторією фауни та унікальним дендропарком, а й Міжнародним розплідником німецьких мисливських тер’єрів, який Ви заснували. Як це трапилося?
– Вже очоливши Шацький лісовий коледж, став мріяти про запровадження нової спеціальності – єгеря-мисливствознавця. Мені поталанило побувати на багатьох цікавих випробуваннях мисливських собак в Україні, Словаччині, Угорщині, Сербії, Польщі, Білорусії, Росії. То ж набачившись різних породистих «мисливців», взявся і сам їх розводити. Моя перша парочка лайок – Ліна і Грей – були дуже розумні, кмітливі, винахідливі і сміливі собаки. З ними й на ведмедя можна було йти полювати. Та, буваючи за кордоном, звернув увагу на німецьких ягдтер’єрів. Це відносно молода порода, вона ще у процесі формування. Якось у Сербії одважився придбати цих помічників єгеря. Не лише «витреновував» потрібний ген мисливських якостей, а й став для своїх «сербів» підбирати відповідних чистопородних подруг і дружичів. Так і з’явився розплідник із міжнародним визнанням «Schwarze Rand» («Чорне узлісся»), де зараз обживається сімнадцять ягдтер’єрів…

– Мені довелося спостерігати, як Ваше захоплення переростало у значиму для України громадську роботу. Адже Ви не просто насолоджувались мисливськими тер’єрами, а й заповзялися вивести свою, Шацьку лінію «чотирилапих єгерів-мисливців» із німецьким родоводом. Принаймні, саме так сприймаються Ваші ініціативи з відкриття комплексу для тренувань норових собак, проведення обласних, всеукраїнських і міжнародних випробовувань…
– Це не лишилося непоміченим. Волинські мисливці оцінили цю мою роботу і обрали головою обласного осередку Федерації мисливського собаківництва України. Отож із головою поринув у громадську роботу, разом із такими ж завзятими собаководами стали організовувати і проводити різноманітні змагання серед чотирилапих мисливців. А це, зокрема, серед норових собак у 8-ми та П-подібних норах на лисицю та борсука, у вольєрах – на диких кабанів та борсуків, змагання по кров’яному сліду, на пернату дичину... 
А ще обласні виставки та тренування. Фактично, ми створили унікальну Волинську школу навчання та тренування мисливських собак, до нас почали приїздити наші колеги із сусідніх областей, відтак – зі всієї України, а згодом – зі всієї Європи. Звісно, маємо свої, волинські розплідники, які намагаються достойно вести племінну роботу і користуються визнанням у середовищі таких же фанатів своєї справи. Ми ведемо напрочуд успішну і потрібну роботу.

– До речі, Ваш міжнародний розплідник у шкалі рейтингів – серед дуже популярних і часто згадуваних як в Україні, так і за кордоном. Як Вам вдається у такому невеличкому містечку поєднувати «лісову Сорбону» з європейським собаківництвом? Адже на змагання до Шацька приїжджають італійці, серби, росіяни, білоруси, поляки, чехи, словаки, німці... На комплексі норових собак у Шацьку неодноразово бачив президентів Німецького та Всеукраїнського клубу німецького ягдер’єра Дженні Шрьодер та Анатолія Дем’яненка. 
– Насправді це дається важкою працею. Доводиться боротися не тільки за високі освітні стандарти, розвиток вітчизняного собаківництва, але й за престиж курортного містечка. До Шацька, до прикладу, щоліта приїздить за різними оцінками до 600 тис. туристів, тож у приміщенні лісового коледжу ми облаштували картинну галерею, створили лабораторію фауни та історії коледжу, маємо чудовий дендропарк, приймаємо пленери художників, проводимо наукові та освітні форуми, зустрічі з письменниками, зльоти учнівських лісництв. Міжнародні змагання чотирилапих мисливців тільки збагачує цю привабливість для туристів. Цьому сприяє і вигідне розташування Шацька – на кордоні трьох держав: України, Польщі і Білорусі. А унікальність природи, етносу, що тут мешкає, його звичаєва обрядовість, сакральні пам’ятки привертають увагу найвідоміших науковців, культурологів, письменників, які тут регулярно бувають. То ж, на мій погляд, як із якого боку дивитися: ми далеко не провінція. Для прикладу, зараз наш коледж співпрацює з освітніми фундаціями Польщі і Німеччини, вже кілька років поспіль студенти проходять там практику. Але й така деталь: міжнародні і всеукраїнські змагання норових собак у нас також проходять за дієвої участі викладачів коледжу і студентів, які виступають помічниками експертів. Тож моя мрія про нову спеціальність переходить у практичну площину і рано чи пізно вона з’явиться у Шацькому лісівничому виші.

– Розкажіть більш детально про Шацький лісовий коледж імені Валентина Сулька. Що він являє сьогодні собою?
– На нашому озброєнні усі найпрогресивніші і найпередовіші освітні еколого-лісівничі технології, методичні і практичні знання. Цього року коледжу виповнюється 57 років. За цей час ми випустили понад 6 тис. фахівців, серед яких тепер чимало відомих державників, що впливають на екологічну та лісову політику держави. Зараз у нас навчається понад 500 студентів, є денна і заочна форми навчання. Коледж готує спеціалістів за напрямками лісове господарство, лісозаготівля й первинна обробка деревини, бухгалтерський облік. Але є ще вузька спеціальність таксатора, бажаючі можуть набути фах таксидерміста (виготовлення чучел). Цей перелік спеціальностей хотілося б розширити і в напрямку собаківництва, бо душа лежить, і в Україні на державному рівні підготовкою експертів-кінологів ніхто не займається. То ж моє захоплення єгерськими собаками дуже на часі і, як бачите, ми знову випереджаємо не лише вітчизняні навчальні заклади, а й європейські. Для цього маємо гарну базу, досвідчених викладачів. Для начитки лекцій чи практичних занять будемо залучати з інших навчальних закладів фахівців, які спеціалізуються по зоології, ветеринарії, біології, кінології. Зрештою, є вже діючі експерти, які мають величезний життєвий досвід, практику суддівства у вітчизняних та міжнародних змаганнях. Сподіваємось на розуміння і підтримку Кінологічної ради Федерації мисливського собаківництва, Державного агентства лісових ресурсів та Міністерства освіти та науки. Чекатимемо на їх пропозиції, узгоджуватимемо, скільки потрібно занять, якого напрямку, підбиратимемо теми, формуватимемо порядок, регламент, терміни, скільки потрібно навчатися. Звичайно, нам належить ще створити навчальну програму, та практику студенти вже проходять, мої колеги-викладачі вникають у кінологію. Думаю, спеціальність кінолога-експерта, де студенти зможуть отримати диплом державного зразка, а коледж – новий імпульс, престижний фах, визнання, зрештою додаткові робочі місця, фінансовий ресурс на розвиток навчальної бази та облаштування відповідних лабораторій. Ми зможемо гарантувати якісне навчання, лекційний і практичний курс, будемо посилати студентів і викладачів на кінологічні заходи та змагання. Якщо це експерт-кінолог лягавих собак, то він буватиме на відповідних імпрезах за участю саме цих порід. Якщо родом із Харківщини, поїде туди стажуватися. Якщо зі Львова чи Києва, практикуватиметься за місцем проживання. Керівниками стажування призначатимуться експерти, які мають досвід такої роботи. Групи, скажімо, із десяти осіб, комплектуватимуться, як у колись ДТСААФ, у міру наповнення чи державного замовлення, можливо, й не кожного року. Щоб не готувати потенційних безробітних... Навчання буде платним, щоб було за рахунок чого платити заробітну плату викладачам, розширювати навчальну базу, відшкодовувати витрати керівнику практики. Якщо цей навчальний напрямок не вивести на вищий державний рівень, він залишиться у тіні нікому не потрібним. Я ж упевнений, що молодь цікавиться собаками різних порід і піде вчитися. Тим паче, що Волинь – це лісівнича область. Тут багато державних лісових та мисливських господарств, підприємств приватного характеру, а відповідних спеціалістів немає. У нас в області є тільки два експерти: Дрокін Віктор Васильович і Осадчук Євген Дмитрович. Найновіша наша пропозиція: створення спеціалізованого ліцею з акцентом на лісівництво для обдарованих дітей. Це теж на часі і ці природолюби будуть прилучені і до розуміння ролі собак.



– Ви голова обласної федерації мисливського собаківництва, голова обласного осередку КСУ «Маршал». У Вас – всі ключі до розвитку собаківництва Волині.  Ви – практик, вчений, освітянин, кінолог. Ви директор одного з найвідоміших лісівничих вишів, член Наукової ради  при Волинському ОУЛМГ. Чи не час запропонувати свою кандидатуру на державну посаду? Президент Володимир Зеленський саме формує команду...
– На жаль чи на щастя, я не політик. Я людина діла. Так, я лісівник, вчений, освітянин, кінолог, громадський діяч, шанувальник мистецтва... Я вірю, що  лісовий коледж ще дасть певний імпульс, привнесе наукову новизну, що само собою не обговорюється. Так вийшло, що я ще й об’їздив багато країн, побував на різноманітних всеукраїнських і міжнародних змаганнях, створив племінний завод німецьких ягдтер’єрів та зініціював проведення багатьох цікавих мисливських імпрез. Я добре знаю стан справ у мисливському собаківництві Волині, України і зарубіжжя. Я маю стратегію і тактику, план дій. Ви здивуєтесь, але якось у Швейцарії, де разом із головою Всеукраїнського клубу німецького ягдтер’єра Анатолієм Дем’яненком українська делегація брала участь у престижних міжнародних комплексних змаганнях ягдтер’єрів і виборола гран-прі та право полювання в Африці, переконався, що ми можемо стати найкращими у Європі. Так званий комплекс АНДС – сім чи вісім дисциплін (робота після пострілу, перевірка на слухняність, робота по кров’яному сліду, подача кролика з відстані 200 метрів, подача птиці за 200 метрів по волоку, пошук птиці на суші і на воді, витягування мертвої лисиці з нори) наш український ягдтер’єр Неро під керівництвом Анатолія Дементія з Гадяча пройшов найкраще. Ми плакали від радощів, мов діти, коли серед 14 країн-учасниць переможцем назвали Україну. Це був фурор. Хотілося б, щоб і на Волині собаківництво велося на високому рівні, був достойний племінний матеріал. Адже хороша мисливська собака – як хороша мисливська рушниця. Я розпочав ідентифікацію усіх чотирилапих мисливців, завів нові реєстри, особові справи на власників та членів федерації. Ми, зрештою, порозумілися з Володимир-Волинським міськрайонним мисливським осередком і навіть минулого року провели у Місті над Лугою обласну виставку. Мрію усіх зібрати під одним прапором, щоб і мисливці, і власники собак відчули, що Волинь має собаківництво. Завдань дуже багато, це постійна робота задля покращення породних якостей. Ми з правлінням облосередку КСУ «Маршал» прагнемо створити випробувальні центри для різних порід, по людях розмістити розведення куріпок і фазанів. Є люди, які утримують борсуків і лисиць, потрібно теж їм допомогти. Серйозну увагу звертаємо на підготовку собак, дресури того чи іншого напрямку. Головне, щоб люди відчули нашу допомогу, вірили, що ця праця недаремна. Якщо говорити про мисливське собаківництво, маємо активізувати мисливські заходи, відвідувати змагання в інших областях, набувати досвіду, змагатись за племінний матеріал, заохочувати тих, хто завозить його із-за кордону. Не кажу, що там найкращі собаки, вони різні, як і в нас. Але щоб відібрати краще, потрібно порівнювати. На жаль, ми втратили усичівський вольєр у Луцькому р-ні, створений за участі спонсорів, де проводили випробування і змагання на борсука і диких свиней, та маємо перспективу відновити подібний випробувальний вольєр-полігон біля Шацька. 

– Як до Вашої громадської роботи ставляться дружина, діти, батьки?
– Батько мій живе на Тернопільщині. Мабуть, саме він найбільше розуміє моє і лісівниче, і наукове, і громадське, в тому числі, й кінологічне призвання. Принаймні, приїздить чи не на всі міжнародні змагання. Про нього, як і про мою дружину Ірину, синів Назарія, Святослава і Сергійка, постійно розпитують мої зарубіжні колеги-кінологи. Я їм вдячний за підтримку. Розумію, що моє розуміння кінології, розвитку собаківництва, духу суперництва часто важким тягарем лягає на їх тендітні плечі. Бо ж саме дружина часто рятує моїх та й чужих собак від всіляких недуг, теща Катерина Василівна годує цілий розплідник у час нашої відсутності, діти вигулюють наших улюбленців і їздять зі мною на змагання за межі Шацька. Це наш спільний сімейний подвиг. Та знаю, що я такий не один. Так роблять дружини і діти, батьки усіх собаководів не тільки нашої області, а й цілого світу. Ми прив’язуємось до «чотирилапих» друзів, братів наших менших, як їх називаємо. Вони віддячують нам своєю вірністю і любов’ю і це здорово.

– Чи будете виставляти своїх улюбленців на цім Міжнароднім святі «братів наших менших»?
– Хотілося б! Це унікальна можливість продемонструвати, чого досягла Волинь, зокрема, й Міжнародний розплідник німецьких мисливських тер’єрів «Чорне узлісся». На жаль, правила такі, що організатори апріорі, за етичними міркуваннями, своїх собак виставляти не можуть. Та все ж, сподіваюся на активну участь своїх одноклубників – і ФееМеСників, і КеСеУшників, і, переконаний, що їхні вихованці здивують і суддів, і учасників Міжнародної та Національної виставок. Вона, до речі, має досить високе реноме у світі собаківництва, ну, такий собі західноукраїнський «кінологічний камертон». І це дуже здорово! Це радує не тільки мене, а й всю нашу команду, усіх волинян.

– Дякую за цікаву розмову!

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото: мисливський  колектив; Ігор Жмурко.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 7.7%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (12) - 23.1%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (30) - 57.7%
Мене це не стосується. (0) - 0%