Поштареві – лихо без коліс

Поштареві – лихо без коліс

Повільно пересуваємося вуличками с. Диковини, що на Горохівщині: з вікон авто видно гори, сільські хати і клуні, на дереві прибито поштовий ящик, бабця щось там вишукує. Стоп! Це що ж виходить: то не просто «привіт» із радянського минулого, а справжнісінька тобі стара добра і головне – жива традиція! З цим поштарем ми мусили познайомитися.

Диковинівський листоноша Василь Олексюк сміється з мого здивування. Мовляв, а що ж такого: то ж краще, як нести газети у кожну хату.


– Бачте, як у нас село розкидане, – розказує. – То якби щоразу довелося йти з хату в хату і класти пресу в ті ящики, що люди самі примудрували на своїх парканах, то днів зо два треба.

– Як пенсію у ящики кластимете, то повідомте, – жартую.


– Ну, пенсія – то святе, – каже Василь Васильович. – А ящики ті я сам варив, фарбував. Петро Макарович (начальник Горохівського ЦПЦ №7 Петро Рузак, – авт.) нам віддав старі – два таких. А ще одного хочу зробити. Треба з чотири.


Слухаю і думаю: ото, мабуть, правду кажуть, що яблуко від яблуньки недалеко котиться. Тільки в нашому випадку – у хорошому значенні. Бо ж у Петра Рузака ентузіазму та наснаги до роботи – як у десятьох! Нікому Петро Макарович спуску не дасть і працювати за принципом – аби з ранку та до вечора – не дозволить… Та й любить він своїх працівників, дбає про них, усім необхідним для праці забезпечує. Як доказ – новенький велосипед на подвір’ї.


Василь Васильович працює на пошті недавно, каже – місяців із чотири. Та й не хотів він бути листоношею.

– Поїхали ми забирати материну пенсію – от так і вийшло, – розповідає диковинівський поштар. – Важко, тож ніхто не поспішає йти на таку роботу. А ми тоді мали машину, то й нічого – було легше. Правда, на бензин багато витрачали.


Словом, велосипед для поштаря – ідеальний транспорт. Обчіплявся торбами, навантаженими до неможливого, – і вперед. У Диковинах – то й поготів. Бо тут магазин – один-однісінький на все село, та й то не слава Богу. І працює він через раз чи й два, необхідного можна й не застати, навіть якщо встав раніше всіх. Тож товари, які розпродують поштовики, у цьому селі розходяться на ура.


Загалом Василь Васильович працює не сам, йому допомагає дружина. Лариса Петрівна сміється: мовляв, аякже, то ж переважно жіноча справа. І важко не погодитися…


Крім поштового життя, у них іще море сільських буденних клопотів.

– Маємо 7 гектарів городу, – одразу вражає Лариса Петрівна. – Та не дивіться так здивовано: ми не вручну все робимо: он трактор стоїть. Садимо картоплю і сіємо, щоб менше роботи було. Не заробляємо на цьому – так, для себе. Картоплю хіба міняємо, коли машина у село приїжджає.


У родині Олексюків – 4 дітей. Двоє старших хлопців – 15-річний Віталій та 12-літній Артем уже не лише школярі, а й перші помічники. Дівчатка ж іще підростають: одній шість років, а наймолодшій у родині – лише 9 місяців.


Леся Петрівна зізнається: погодилися вони насправді на цю роботу, бо начальниця їхня у с. Мерва – Наталія Адамчук – надзвичайно хороша людина (підтверджую, бо мала щастя познайомитися з Наталею Петрівною особисто, – авт.). Вона попросила, тож відмовити не могли.


– Знаєте, яка вона, – не стримує емоцій Лариса Петрівна. – Весела, добра, привітна. Гроші ніколи після неї не перераховую: точно знаю, що все добре. Наталія Петрівна пошті ремонт зробила, там завжди чисто, квітів багато. І вона така гарна – щодня, як на весілля збирається.


Поки ми балакаємо, на подвір’ї з’являються хлопці: шкільний автобус привіз учнів додому. Новому велосипедові раді неймовірно. Обіцяють мамі з татом допомагати. Словом, поштарів тепер у Диковинах побільшало.

Світлана ДУМСЬКА.

Фото автора.

 

 

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%