Народ просить «пропісочити»,

Народ просить «пропісочити»,

або Чому в хуторян планів більше, ніж у Наполеона?

Ви любите сільську романтику і городський комфорт? Тоді нам по дорозі! Адже дорога ця веде до Олександра Фіца з Турійщини. Тільки попереджаю: машиною загрузнете. Тому для нас дбайливий газда нарихтував коника і свіжого сіна в хурманку.

Сумочка, диктофон, фотоапарат в одній руці. Другою хапаюся за їздового. І «Н-н-о-о!» – рушаємо.

Під чвакання копит болотом заводимо з Олександром Леонідовичем бесіду. Від часу знайомства з «Волинською газетою» (а минуло майже чотири роки) родина Фіців чимало новин назбирала.

– Головна – це, звичайно, будинок, – розважливо починає пан Олександр і, підганяючи коня, показує на дім, який удалині майорить червоною цеглою.

– Модний, на два поверхи, – підхвалюю, побачивши. – Скажи комусь, що на хуторі такі хороми. – не повірять.


– Я й сам чотири роки тому ще не вірив, – погоджується Олександр Леонідович. – Як із села сюди на хутір переїхали, мали вдосталь землі і стареньку хатину. Потроху розбудовували: то кімнатку, хто хлів. А як діти до повноліття стали доростати, із жінкою ми про нову хату задумалися.


Помаленьку Олександр і дружина Оксана від слів до діла перейшли. Фундамент, блоки, вікна – все потрохи скупляли. Тільки за основне – коробку хати – ніяк узятися не могли.

– Стройка грошей крепко багато тягне. А ми ж не олігархи й не начальники. Живемо від землі, заробляємо від корів, – пояснює мій супутник. – Я то хоч у «Перлині Турії» труджуся. А жінка ж тільки домашнім господарством займається. Плюс дітей двоє. Тому кожна копійка у нас мозолями зароблена.

І що то правда, підтверджують руки Олександра Фіца.


Знаючи, що в чоловіка десятеро корів (і кожній треба настелити, накосити, гній викинути, тричі на день видоїти, і тому молоку ради дати), запитую:

– Не тяжко ще й на роботу щодня бігати?


– Якби щодня, то звісно, не впорався б. А так ми з напарником позмінно виходимо. Та й начальство маю хороше: дозволили частину моєї недійної худоби у фермерський корівник перегнати. Тож хай так, але вже легше.

– А молоко куди збуваєте?

– Колись у Ковель возив. Кілька місяців поторгував – і вже люди в чергу до мене шикувалися, – у голосі нотки гордості пробиваються. – Але тепер конкурентів у місті багато, купу довідок треба здавати. Та й часу нема. Тому щоранку бідони молока на заготпункт привожу. Здав – і без клопоту.

Хоча «без клопоту» – то відносно. Це розумію, щойно ми заїхали у двір. Млинки й декоративні вози, швейна машинка «Зінгер» ще довоєнної доби, місток і озерце – чим не виставка просто неба? Побачивши, як заглядаю у декоративну водойму, Олександр Фіц сміється: «Є риба, є! Але тут небагато. А он там, у копанці, дійсно є чим поживитися».


Далі мій гід заводить у хліви. «М-е-е-е» – чуємо за дверима. Це вже троє баранів із господарем вітаються. А ягнятко, забачивши знайому постать, прямо в ноги мордочкою ткнулося.

Такою ж любов’ю зустрічають за сусідніми дверима телята, шорстким язиком лижучи руки.

Тільки вийшли на вулицю – під ногами нова екзотика: пташки цісарки. В зоопарку за таке гроші беруть, а тут дивися скільки хоч’ – і все безплатно.

Раптом до пташиного гамору дзвінкий жіночий голос додається:

– Людина з дороги, а ти її голодом мордуєш!


Це нас гукає берегиня всього побаченого Оксана Миколаївна. Вона ж – «дружина декабриста».

– Так її називаю, – обіймає свою половинку господар, – бо зі мною хоч на край світу піде.

– Ну, не на такий уже й край, – сміється пані Оксана. – Але як моя мама цей хутір уперше побачила, цілий вечір проплакала. «Куди ти мені дитину завіз», – Саші нарікала.

– Зате нині каже: «У вас – як у раю…» – хвалиться господар.


Бо й чим не рай, коли вийдеш на вулицю –з одного боку поле, з іншого – садок на 40 соток, пташки співають, на стовпі посеред двору – лелеченята. А як у хату зайдеш – тепло з котла енергоощадного, санвузли, євроремонт, сучасні меблі.

– Для нас із жінкою хати старої вистачить. А молодьож – вона вже по-новому хоче жити, – і Олександр Фіц показує оте «по-новому».

На порозі новобудови чоловік завбачливо скидає чоботи. Бо все у хаті натуральним деревом обшите, лаковані сходи виблискують і пахнуть.

– Щоби таку красу зробити, грошенят ой-ой скільки викинули? – запитую.


– Що багато – це факт. Бо одні перила ковані чого варті! Але точної суми навіть не знаю, – зізнається співрозмовник. – Коли мені пропонували взяти кредит під програму «Власний дім», ішлося про 100 тисяч у позику. Але такі грошиська! Словом, злякався і зупинився на 50-ти тисячах.

Зрозуміло, то був тільки початок, якого аби на зведення коробки вистачило. Причому частину матеріалу господарі вже мали.

Втім вийшло, як у російській казці про «Кашу із топора». Бо де коробка – там і вікна, де штукатурка – там підлога. Тільки встигай гроші заробляти.


– Якби наперед знав, скільки це все потягне, мабуть, не починав би. Але тепер навіть подивитися любо, – усміхається оповідач і веде новенькими хоромами. – Ось тут у дітей кухня буде, тут – гардеробна. Назар спальню голубу захотів, а Орися – зелену. Щоби стіни оздобити – дочка ікону бісером вишила. Щоб купити меблі, на заробітки до Польщі їздила.


До речі, звідти дівчина не тільки гроші привезла, а й торбу ідей. До прикладу – садівництвом займатися.

– Дерева доглядати я завжди любив, – погоджується співрозмовник. – Іще молодим навчився їх щеплювати. І тепер у моєму садку такі чудеса, що одна половина яблук на дереві червона, а друга – жовта. Є дерева, на яких три сорти поз’єднував. А як потеплішає, хочемо з Орисею «заморські» яблуньки посадити.



Звісно, не з-за моря вони привезені, а всього-на-всього з-за Бугу. Одначе якщо приймуться й почнуть плодоносити, доведеться «Волинській газеті» знову до Фіців у гості проситися. Бо історія, пригадує господар, була така:

– Привезла дочка із Польщі отакенне яблуко! З мою голову точно! Подивилися ми на нього: якесь гемеошне. І ніхто їсти не захотів. «Раз так – я пирога з нього спечу», – вирішила дочка. Але п’ять зерняток із яблука викидати не стала, у землю посадила. А через трохи ті зернятка взяли і проросли!

Словом, із легкої руки невдовзі можуть з’явитися у хутірському садку нові диво-дерева. І якщо це станеться, читачі «Волинської газети» неодмінно про таке дізнаються. Так само, як і про вулики, що їх Фіци хочуть встановити на своєму хуторі.

– Та то все Орися! – з гордістю промовляє батько. – Я хіба вулики поможу змайструвати. Бо якщо буде столярне приміщення (а воно скоро буде), то чом’ дочці не підсобити?!

– Та у вас планів більше, як у Наполеона! – сміюся і дивуюся водночас.


– Хіба ж то плани, – скромно каже Олександр Фіц. – Просто коли дощ, у хаті сидіти не будеш, правильно? От я і йду щось майструвати. Бачили у дворі млина декоративного? В негоду робив. Спершу думав – для краси. А потім туди квочку з курчатами заселив. Колесо для лелек також сам причепив. Бо електрики всі гнізда поскидали, і птахам ніде було жити. Зараз, як потеплішає, хочу обгородитися гарно.

– Тільки аби в майстерні працювати, треба трансформатора нормального, – додає господиня. – Бо скільки ми просили, спеціалістів викликали – результату нуль! Перш ніж пральну машинку запустити, із сусідкою зідзвонюємося. Бо якщо двоє разом техніку ввімкнемо, зразу світло вибиває.


– Через такі перепади напруги доїльний апарат, що держава подарувала, у нас «згорів». Мусили знову старого діставати, – нарікає Олександр Леонідович. А дружина Оксана додає:

– Пропісочте їх добре. Хай дотримуються обіцяного. І за ціну на молоко згадайте. Бо й так «мєлоч» платили, а тепер ось іще на кожному літрі 40 копійок будуть економити.

Обіцяю посварити «нехороших дядьків», але бачу: співрозмовники, навіть гніваючись, добро випромінюють. Бо коли в гармонії з природою, то й життя цінуєш за зовсім інші речі. І збудувавши дім, подружжя тепер не дочекається, коли вже гойдалки дитячі знадобляться. Бо, кажуть, внуки – найбільша їхня мрія.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%