Наука бути міським головою

Наука  бути міським головою


 З Володимир-Волинським міським головою Петром Саганюком зустріч відбулася у звичайний робочий день, коли повсякденних клопотів у всіх вистачає. Утім, 8 березня Петро Данилович відзначає 70-річчя, і ця обставина також впливала на тональність відвертої розмови. Але, як з’ясувалося, багаторічний очільник міської громади повсякчас і повністю зосереджений на роботі. Про особисте – лише мимохідь і тільки в контексті, коли це може стосуватися основної теми бесіди.

Отже, зима закінчується. І в прямому, і в переносному значеннях. Що в недалекому минулому і чого очікувати далі? Про це й спілкуємося з Петром Саганюком.

– Чи не найголовніша основа успішної роботи місцевої влади – достатнє фінансове підґрунтя. Як почувається Княжий град?
– Наше місто – одне з двох на Волині, які впродовж трьох років мають профіцитні бюджети. Це означає, що міська казна отримує більше надходжень, ніж раніше планувалося. Наприклад, лише в січні ц. р. в бюджет Володимира-Волинського надійшло на 16% більше, в грошовому еквіваленті – приблизно 2 млн грн. Ці позитивні тенденції сприяють позитивному розвитку міської громади, і на найближчій сесії депутати розподілять орієнтовно 20 млн грн коштів із вільних залишків на першочергові потреби. Традиційно, у княжому граді левова частка асигнувань виділяється на медицину. Крім зарплати і цільових субвенцій, що не беру до уваги, ми понад 9 млн грн скеровуємо для придбання сучасного медобладнання. Зазначу, що торік відкрито та оснащено гемодіалізне відділення в міській клінічній лікарні, надавали і будемо надалі допомагати цьому закладові, адже це – здоров’я людей! Тим більше, що лікарня має статус міського медичного об’єднання, котре надає послуги понад 40 тис. мешканців Володимира-Волинського та ще 30 тис. людей із району. 
А ще – щонайменше 5 млн грн скеровується на галузь освіти, більше 30 млн грн – на сферу житлово-комунального господарства (ремонт доріг, придбання техніки тощо). Культура – теж сфера постійної опіки міської влади, де зверну увагу на ремонт Історичного музею, художня, музична школи… 

– А чому Володимир-Волинська лікарня не потрапила до переліку опорних медзакладів?
– Мабуть, це можна пояснити лише суб’єктивною позицією начальника обласного управління охорони здоров’я Ігоря Ващенюка… Якщо наша лікарня за всіма показниками – п’ята на Волині, то якого милого вона не потрапила в перелік семи опорних? Чому не враховано цього об’єктивного показника? По-друге, чому проігноровано географічне розташування нашого медзакладу біля самісінького кордону з Польщею, куди і звідки щодня прямують тисячі людей, які повинні знати, що у м. Володимирі-Волинському їм можуть надати всі види допомоги? 
І – найголовніше: у княжому граді дислокується потужне і велике військове з’єднання! Я не маю права називати точну кількість військовослужбовців, але їх не одна тисяча… Тут живуть і їхні сім’ї, а також учасники АТО/ООС… Всі вони потребують медичного обслуговування, а медсанчастини в 14 ОМБр імені князя Романа Великого для надання допомоги усім їм взагалі немає! Чому ця обставина не врахована Ігорем Ващенюком, якого, мабуть, треба відправити на фронт, туди, де мій онук-танкіст служить, щоб він краще усвідомив реалії?! Кажуть, що військовослужбовці з Володимира-Волинського можуть скористатися послугами Луцького військового шпиталю. По-перше, це далеко. По-друге, цей госпіталь недавно горів. По-третє, як туди взагалі можуть потрапити ветерани і родини військовослужбовців? Тому я особисто і більшість депутатського корпусу переконані, що лікарня в нашому місті мусить мати статус опорної. Саме для цього недавно в Міністерство охорони здоров’я України їздила наша делегація разом із народним депутатом України від Володимир-Волинського округу №19 Ігорем Гузем. Сподіваємося, що ці «залізні аргументи» буде враховано.

– У цьому контексті виникає питання щодо взаємодії обласних органів влади з Володимир-Волинською міськрадою… Чому не враховуються реальні обставини, ігнорується позиція місцевого самоврядування?
– Мабуть, через те, що обласне начальство рідко їздить в міста та райони Волині, а тому майже не орієнтується в реаліях сьогодення. Той самий Ігор Ващенюк, перш ніж складати список опорних лікарень, якби побував у нашій мехбригаді, якби відвідав, як я, 22 родини полеглих Героїв, якби поспілкувався з інвалідами бойових дій, він би, може, інакше діяв. Як так може бути?! Навіть не зателефонував ніхто! Склали листа з переліком, відправили тишком-нишком у МОЗ і – хоч трава не рости?! Знаєте, сидіти в Луцьку як лондонському денді – це одне. Працювати з органами місцевого самоврядування на благо області – зовсім інше! Та й заступники голови облдержадміністрації повинні ефективніше працювати на місцях, бо, знаєте, стрічки перерізувати на відкритті тих чи інших об’єктів чи квіти покладати з нагоди знаменних дат, це одне. А жити реальними потребами Волині – зовсім інше! 

– А що депутати облради від Володимира-Волинського? Вони потонули в політичних баталіях планетарного масштабу чи намагаються допомогти рідному місту?
– Треба сказати, що вони, здебільшого, зрозуміли, що треба на рівні області відстоювати інтереси громади Княжого міста. Чудово, що Ігор Гузь знову народний депутат, він і раніше, і зараз дбає про наше місто як про своє рідне. Але, звичайно, це не означає, що вже всі можливості вичерпано. Треба і надалі, ще активніше, дбати про добробут мешканців нашої громади на всіх рівнях.

– Стара влада провела адмінтерреформу, в результаті якої жодна сільрада у спільну з Володимиром-Волинським ОТГ не увійшла. Нова влада перекроює карту об’єднаних територіалньих громад і дехто, наляканий змінами, навіть дороги перекриває, аби тільки не об’єднуватися з Княжим градом. Петре Даниловичу, яка Ваша позиція: Ви за укрупнення з прилеглими ОТГ чи навіщо вони здалися?
– Нагадаю дещо з історії, бо на Волині вже не вперше то подрібнюють органи місцевої влади, то укрупнюють… У 1961 р. на території Володимир-Волиснкього р-ну було аж 3 органи місцевого самоврядування – Устилузький і Оваднівський р-ни, а також – м. Володимир-Волинський, то наразі – 4 структури. Я розумію, що треба цікавитися думкою місцевого населення, відробляти закордонні гранти, але основна мета створення ОТГ була одна-єдина: створити спроможні громади! Що вийшло? Частина з них фінансово не спроможні, тому отримують напряму з Держбюджету постійні ін’єкції. На що йдуть гроші платнкиів податків? Частково – на забезпечення функціонування громад. Але в основному – на виплату зарплати роздутим штатам. У Володимирі-Волинському на 40 тис. населення є 120 працівників органу місцевого самоврядування та структурних підрозділів. А в однієї з сусідських ОТГ на 5 тис. людей – 26 чиновників! Для чого їх стільки? Кажуть, що під час адмінтерреформи враховували закордонний досвід… нічого подібного! У сусідній Польщі, де я не раз переймав досвід, не методами махновщини (хочу, не хочу), а на рівні Уряду ухвалювалося рішення про конфігурацію гмін, повітів і воєводств. А тут? Які завгодно методи застосовувалися, аби місцеві лідери не лише зберегли свою владу, але й посилили її… Але я переконаний, що створювати ОТГ треба за головним принципом: кожна має бути максимум самоокупною. Крім цього, є й інші фактори, котрі необхідно враховувати.

– Наприклад?
– У місті є, приміром, територіальне медичне об’єднання, послуги якого охоплюють усі наближені ОТГ. У цьому році княжий град на нього виділив на його потреби, як уже казав, фактично 9 млн грн додаткових асигнувань, з вільних залишків доплюсуємо ще майже 4 млн грн. Тобто, ми створюємо потужний медичний центр. А яка роль у цьому процесі ОТГ? Ви або давайте співфінансування на роботу лікарні, або платіть за кожного мешканця громади, якому тут надали послуги. Школи… У місті навчається 320 сільських дітей (тільки з Заріччя – майже 200!), і я радий, що учні отримують якісну освіту. Загалом це майже цілий окремий навчальний заклад. То чому платники податків із Володимира-Волинського повинні витрачати гроші на утримання закладів, на харчування і т. д. зі свого бюджету, а ОТГ повинні дбати про своїх дітей, які ходять у міські школи? Я так само радий, що в міські художню, музичну чи спортшколи ходять сільські діти. Україні потрібні юні таланти і чемпіони! Але й утримувати ці заклади треба спільно, правда ж? Та сама тема і щодо дитсадків…

– То Ви за створення спільної ОТГ із навколишніми громадами чи проти?
– Я наразі один-єдиний на Волині керівник, який у 1988-1993 рр. одночасно очолював і міську владу, і районну. Тому досвід маю практичний, а не віртуальний, як дехто… Тоді ще була планова економіка, хтось вимагав виконання тих чи інших показників, а зараз… Стихія зараз. Доводилося по 11 годин на добу працювати як для потреб міста, так і району, який був третім в області за продуктивністю сільгоспвиробництва, мав потужну переробну базу. Та хоча б раз на місяць в одне з 25 потужних агроформувань поїхати, і то час треба було знайти!  Словом, роботи було багато. Але я не з чужих слів і не з теоретичних настанов знаю, як це на практиці опікуватися як специфічними інтересами мешканців міста, так і не менш специфічними – сільського населення, працювати на спільне благо. Тому, з цього досвіду – я повертаюся до 1961 р., коли на Волині було 37 районів – дозволю собі озвучити ідею, котра є цілком слушною для застосування. У колишніх райцентрах і досі збереглися інфраструктурні об’єкти, де розміщувалися органи влади. Є традиції роботи в таких структурах, досвід. Чому цього не врахували, а все віддали на відкуп стихії, коли де хто хотів, там і створював ОТГ? Відтак, я за те, щоб до Володимира-Волинського приєднувалися навколишні громади: якщо не всі, то хоча б ті, які розташовані безпосередньо біля нашого міста. Що заважає? Автобусне сполучення налагодили, діти сюди їздять у школи, чимало людей тут працює… Маю на увазі Зимнівську, Устилузьку, Зарічанську, Оваднівську ОТГ. У цьому випадку ми можемо отримати єдину в області цілісну, структуровану та самодостатню громаду, де 40 тис. складатимуть мешканці міста, а 28 тис людей – із числа вище згаданих ОТГ. Крім усіх інших переваг, ми зможемо скоротити вдвічі-втричі чиновників із новоутворень, які в масі своїй уже давно переплюнули штатні розписи райдержадміністрації і райради разом узятих! Плюс – зможемо навести лад зі спільним майном. Наприклад, є районний будинок культури. Щоб його відремонтувати, потрібно до 17 млн грн! А районна бібліотека? Хто виділить 9 млн грн на капітальну реконструкцію? І чому цими питаннями ніхто не займається? А якщо б це було у цілісній Володимир-Волинській ОТГ, то ми разом могли б якнайкраще розпорядитися цим майном.

– А яка взагалі нині роль районної влади? Чим займаються в райдержадміністрації і в райраді?
– Важко сказати… Бюджетні кошти перебрали на себе об’єднані громади. А влада без грошей і без повноважень – ялова! Сім місяців немає голови райдержадміністрації, стільки ж часу – голови райради… Так і існують, для чого, ніхто не знає, а як щось треба, то всі звертаються у Володимир-Волинську міськраду.

– Петре Даниловичу, в цьому контексті: недавно по телевізорові побачив сюжет із селища колишнього цегельного заводу. Показали кілька вулиць, де болота по коліна, і сказали, що за документами ремонт відбувся, а насправді його немає… Що скажете?
– По-перше, дорогу з твердим покриттям там за бюджетні кошти зробили. Причому, асфальту вклали навіть більше, ніж планували! А по телевізору показали зовсім іншу дорогу, яку ніхто й не ремонтував! Знаєте, це також камінь в город ваш, журналістів: хтось попросив, хтось приїхав, щось назнімав, що треба – показав, що не треба – вирізав, і – в ефір… Для чого перший заступник міського голови з годину все пояснював, якщо в сюжеті його взагалі не показали? І в чому взагалі суть справи? Управління житлово-комунального господарства заплатило за роботи так: дорогу було розділено на кілька ділянок із порогом фінансування, що не потребував проведення тендеру. Повірте, на цьому об’єкті жодної копійки не привласнив! Бо я завжди команду управлінців учив працювати, а не красти! А щодо окремих «представників громадськості»… Я – обома руками за розвиток громадянського суспільства, за найтіснішу співпрацю активістів і органів місцевого самоврядування. Але мають бути розумні межі. Ніхто ж «активістам» чи волонтерам не доручає робити хірургічні операції, правда? 

– Мало яка розмова з Вами не торкалася долі військового довгобуду – 44-квартирного житлового будинку по вул. Академіка Глушкова. Що з ним?
– Я багато років стукав в усі двері, щоб Міноборони таки здало в експлуатацію цей об’єкт. І, знову ж, дякуючи народному депутатові Ігореві Гузю, це вдалося зробити! Я буквально щойно зустрічався з комбригом полковником Сергієм Войченком, він доповів, що житло розподілене за штатно-посадовим принципом. Тобто, на час служби військовослужбовці використовуватимуть ці квартири, а потім їх отримають інші.

– А що з територією колишнього танкового полку, яка недавно горіла?
– Я не розумію логіки керівництва Міністерства оборони України, яке за багато років довело цей об’єкт до повної руйнації, але 25 гектарів землі у відання міськради не повертає. Платити земельний податок за ділянку або не можуть, або не хочуть. Словом, патова ситуація. Як і з військовими містечками: житло передається міськраді, а земля залишається у віданні Міноборони… Невже генерали в Києві не розуміють, що на земельній ділянці, яка не належить місту, ми навіть ремонт труби провести не можемо? А люди скаржаться, приходять до нас і кажуть: ви влада, ви й робіть! Це стосується й ділянки колишнього «Військкторгу»: і сам не гам, і міськраді не віддам.



– Петре Даниловичу, що бачите пріоритетом у роботі до завершення цього року?
– Продовжуємо програму термоізоляції бюджетних установ, ремонти дитсадків, шкіл. Уже придбали новий сміттєвоз для наших комунальників, тому краще дбатимемо про чистоту та благоустрій у княжому граді. На поточний і капітальний ремонт вулиць і доріг скеровуємо понад 15 млн грн власних коштів і ще фактично стільки ж отримаємо з централізованих ресурсів. У цьому сенсі особливу увагу звертаємо на вул. Незалежності: вона через географічну особливість має ділянку, де постійно збирається вода, тому будемо робити все комплексно. Будемо й надалі покращувати вуличне освітлення, мріємо подбати про амбулаторію в селищі цукрового заводу. На жаль, доводиться це робити самотужки, бо свого часу на розвиток подібних об’єктів виділялися кошти Світового банку. І що ви думаєте? Вже колишній заступник голови облдержадміністрації Сергій Кошарук устиг скерувати кошти у м. Ковель аж на 2 амбулаторії, а у Володимир-Волинський не дав ні копійки. Це, до речі, ще один приклад суб’єктивних рішень обласного начальства. Я розумію, що Сергій Кошарук був ковельським міським головою і досі є депутатом Ковельської міськради. Але ж не можна, перебуваючи в обласній виконавчій владі, дбати лише про своє «рідне місто», ігноруючи інтересами інших, правда?

– Погоджуюся. Дійсно: функція чиновників – не червоні стрічечки перерізати, а мислити комплексно і дбати про всю Волинь, регулярно буваючи в містах і районах.
– Стрічечки червоненькі, кажете… Так, здебільшого, це відбувається після того, як ми тут, на місцях, щось збудували! Не буду хвалитися, бо це факт: наша команда за роки роботи у княжому граді збудувала чимало! І плавальний басейн, і спорткомплекс, і школу для дітей із вадами слуху, і новий корпус для школи №1, а після капітального ремонту і переоснащення пологове відділення – одне з найкращих в області. Більше половини міських вулиць – заасфальтовані, реалізували міжнародний проект «Чиста вода»: майже все місто забезпечене якісною питною водою, залишилося подбати лише про вул. Зимненську. Звичайно, я мрію про відродження роботи цукрового і консервного заводів, комбінату молокопродуктів, але прекрасно розумію, що це від нас не залежить і це – нереально. Як запрацює комбінат, який може переробляти на добу 500 тонн молока, якщо по всій області надої в сумі – менші? Немає вже кого доїти на Волині… Взагалі, і щодо пріоритетів сучасного сільгоспвиробництва в мене скептицизм: вирощують, здебільшого, соняшник, ріпак, сою, кукурудзу – в основному, технічні культури, які виснажують землю. А що буде далі, нікого не цікавить…

– Як Ваша родина сприймає той факт, що так довго працюєте міським головою? Може, хтось із дітей чи онуків піде в політику, балотуватиметься в депутати чи навіть на посаду очільника княжого граду? 
– Я чесно скажу: мої рідні та близькі, особливо дружина Марія, були проти, і щоб я в цій каденції працював. Але так склалася ситуація, що мусив… Допрацюю відведений термін повноважень і дам дорогу молодим. Та серед моїх рідних немає жодної особи, яка б хотіла працювати міським головою! І депутатами – так само не хочуть! Ні сини, ні дочки, ні онуки! Я особисто їм цього теж не бажаю… Бо якщо хтось думає, що на цій посаді медом намазано, то він глибоко помиляється. От на особистому прийомі недавно був один громадянин. Попросив 300 грн допомоги 90-річній матері. Я не заперечив і розказав, куди і як написати заяву, щоб він отримав ці гроші. Так відвідувач дуже здивувався: мовляв, як так, що в шухляді немає грошей, які можна дати просто так?! Немає і бути не може… Але міфи про райське життя на посаді міського голови дуже живучі, і мало хто хоче вірити, що насправді це дуже важка, кропітка і невдячна робота. В принципі, охочі можуть дізнатися графік роботи: підйом о 5 год. ранку, лягати – коли вночі доведеться. Вихідних у суботу та неділю немає… Навіть телефон ніколи не вимикаю, бо в випадку якоїсь надзвичайної ситуації треба негайно реагувати…

– А як тоді шукати і готувати кадри? Останній рік модно говорити про «ліфт», наприклад, коли будь-хто може прийти на будь-яку посаду…
– Найлегше в Україні жити активістам і популістам, які не відповідають за кінцевий результат, а полюбляють погрітися під променями тимчасового успіху. Щоб зважитися на щонайменшу відповідальну посаду, треба усвідомлювати свої можливості, запити суспільства, потенціал команди, котра поруч, і, звичайно, всю складність і багатогранність майбутньої роботи. Не так це просто – служити людям вірою і правдою!
– Дякую за відвертість, удачі, здоров’я і довголіття!

Інтерв’ю вів Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Ольги КОНОНЧУК, Романа УСТИМЧУКА та з архіву: Петро Саганюк у службовому кабінеті Володимир-Волинського міського голови; історична споруда Володимир-Волинської міськради; разом із синами та внуками (зліва направо – Роман Саганюк із сином Тимофієм, у центрі – Петро Саганюк, справа – Андрій із Данилком).


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (603) - 86.3%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (13) - 1.9%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%