Дзвін келихів хорошої родини

Дзвін келихів хорошої родини

Більше півтора десятка літ щирими шанувальниками «Волинської газети» є сімейство Устимчуків із с. Завітне, що в Ківерцівському районі. І – недарма!

Хто прямує, той удома не ночує

Ніна Анатоліївна обіймає посаду директора місцевої школи, Анатолій Григорович – фермер вузького профілю. Запитаєте, що за дивне визначення? Пояснимо: господарює на власних паях. Вирощує і зернові, і технічні культури. Два роки тому ми зустрічалися з цим милим подружжям. Тоді журналістів «Волинської газети» запросили на вечір-зустріч із випускниками Завітненської школи попередніх років. За одним присядом завезли місцевій директорці і подарунок від газети – мішок солодкої продукції гнідавських цукровиків, де керівником Ростислав Новосад. 
Обійстя Устимчуків завжди добре доглянуте. Навіть неозброєним оком видно, що господарі люблять комфорт та порядок не тільки в оселі, а й побіля неї та в господарських прибудовах. Усе просто і, водночас, зручно. Кожен предмет побутового призначення – у чітко визначеному місці. 
Вже коли розмовляли з господинею, Ніна Анатоліївна навіть не намагалася втаїти сімейну радість: минулорічної осені видали заміж доньку. Тож нині чекають на поповнення. Так вже мало статися, що день виявився щедрим на радісні новини. В Анатолієвої мами появився на світ 26-ий правнук. Саме у привезених нами бокалах незабаром заіскриться шампанське за здоров’я та щасливу долю новонародженого. Так що подарунок, як мовиться, до столу на часі. Така втішна новина хай буде довготривалою! Бо подружжя сподівається, що незабаром і син знайде свою половинку. Тож буде ще одна оказія наповнити бокали шипучим напоєм.  
Під час чергового розіграшу редакційної лотереї серед цьогорічних передплатників квитанція Ніни Устимчук з легкої руки Заслуженого працівника мистецтв України, директора українського академічного обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Анатолія Гливи знову виявилася у числі щасливчиків. На неї випав набір фужерів. Минулого тижня післяобідньої пори подарунок доставлено до місця призначення. 
Добре, що Віктор Райов, який був за кермом автомобіля, яким ми верталися з с. Журавичі, здогадався зателефонувати до Ніни Анатоліївни і поцікавитися станом прямої дороги. Виявилося, що вона у край в занедбаному стані. Вантажівки, за словами, очільниці школи, тягають там… тракторами. Скільки вже років б’ється місцева громада і «Волинська газета», щоб чиновники включили кілька кілометрів шляху від Завітного до траси Луцьк-Маневичі біля с. Гайове, і все марно. Мабуть, пороблено всім і задавнено…
Недарма народна приказка гласить: «Хто прямує, той дома не ночує». Довелося робити зайвий гак через с. Човницю, яке стало знаменитим завдяки його уродженцю, українському математику,  академіку АН України, доктору фізико-академічних наук, професорові Київського політехнічного інституту Михайлу Кравчуку, учнем якого був конструктор зорельотів Сергій Корольов.

І чужого навчатися, і свого не цуратися

Якби ми навчилися більше шанувати власну історію, а не чужу, і водночас відомих українців зі світовими іменами, то сьогодні не довелося б констатувати, що село-колиска видатного вченого приходить в занепад. І не воно одне. Не краще враження справляє й Завітне, де колись була ошатна німецька колонія. При в’їзді на нас сиротино зирять порожніми віконними рамами кілька хат-пусток. Зарослі коло них, які замалим не скидаються на джунглі, красномовно засвідчують: колишні хазяї полишили їх давним-давно. Це пізніше у розмові підтвердила і директорка місцевої школи Ніна Устимчук. 
Нашу передплатницю застаємо дома. Навчання вже позаду. На правах щедрих та привітних господарів Ніна Анатоліївна та Анатолій Григорович щиро запрошують до господи. Після вручення призу від «Волинської газети» балакаємо з нашою шанувальницею. Розмова виходить далеко за рамки «шкільної програми».

– Ніно Анатоліївно, ми у вас вже два роки не були… Що за цей час змінилося у вас у школі, в сім’ї?
– Щасливі, що сім’я поповнилася. Більше року донька  уже замужем. Весілля справляли 30 вересня 2018 р. Молодята проживають у м. Луцьку. Лариса наразі в декретній відпустці, чекаємо онука. Зять, Микола Федорчук, за професією будівельник. Трудолюбивий і хороший. Родом із сусіднього с. Озеро. Споруджує висотні будинки... 
Щодо школи, то тепер ми підпорядковуємося Тростянецькій ОТГ. Влада Ківерцівського р-ну  до нас відношення не має. Під час виборів голови та депутатів нового формування мені також виявлено довіру. Тепер я у числі 22 обранців громади. Це вперше (сміється). До того ніколи не була депутатом... Скажу, що навантаження збільшилося. Директору школи і так всіляких клопотів вистачає. А тут ще й громадські обов’язки. Та нічого не поробиш. Раз люди довіряють – треба служити.

– Скільки учнів тепер навчається у вашій школі?
– Наразі у перших-дев’ятих класах  маємо лише 47 учнів. Дітей навчають 15 педагогів. Прикро, звичайно, але від правди ніде дітися.  Батьки переводять дітей в інші школи. Причину називають дуже смішну: через ромів. У нас їх навчається 9 учнів. У сусідніх школах їх нема. Вони, звичайно, є своєрідними дітьми. Знають директорку особисто, і за мною бігають постійно та чекають, що я їм скажу (сміється). Називають мене так давно, ще до нового правопису.

– Дитячий садочок також є у селі?
– Звичайно. Це окрема освітня установа. Він нам не підпорядкований, хоча згідно із задумами нашої нової міністерки, то в перспективі має утворитися комплекс «дитячий садочок-початкова школа».

– Маєте свою їдальню для харчування учнів?
– Так, харчуємо наших вихованців. Хоча їжа, вважаю, бажає бути кращою.

– Два роки тому ми говорили про програми енергозбереження, в школі почали міняти вікна.
– На жаль, до кінця ця програма ще не завершена. Ще треба замінити 9 вікон: 3 в коридорі, 2 в харчоблоці і 4 в майстерні...

Минувшина і день сьогоднішній



– Вам і чоловік в усьому допомагає?
– Ну, звичайно (щиро посміхається), без нього і не туди, і не сюди. Нині після добре відомої резонансної пожежі, що спричинилася в освітньому закладі Одеси, працівники ДСНС почали їздити і до нас. Розпорядилися скрізь на виходах познімати легкозаймисті матеріали. Якби ви зараз зайшли в школу, то взялися б за голову... Ми вже зняли панелі, а тепер візьмемося за стелю. Вона в нас пластикова, а панелі були дерев’яні... Будемо робити все з пожежобезпечних матеріалів.

– Ваша школа може пишатися своєю історією!
– У вересні минулого року ми разом з місцевим храмом відзначили 90-у річницю. Обом саме стільки виповнилося. Колись тут знаходилося поселення німців-колоністів. Документи, які ми отримали з німецького архіву, засвідчили, що і школа, і храм Вознесення постали одночасно. Тільки церква з цегли, то вона зберіглася краще, ніж дерев’яна школа. Якщо ще 10 років проіснуємо та витримаємо всі реформи, то вже на сторіччя (мовить крізь сміх) на школі красуватиметься меморіальна дошка. Поки що вона є на храмі з нагоди 90-річчя. Не так давно обладнали музейну кімнату, в якій вже маємо трохи експонатів.

– Ніно Анатоліївно, можете назвати цікаві історії з життя школи за її такий тривалий період чи, можливо, пригадати імена випускників, що стали знаменитостями?
– Цікаво, скажімо, що свого часу там, де тепер музейна кімната, був роддом. Звідси пішло і моє життя. Десь неподалік закопана пуповина... В тогочасній амбулаторії був професійний акушер, до якого приїздили навіть із сусідніх сіл. Наші випускники працюють у різних галузях, але найбільше, мабуть, в освіті та медицині. Безперечно, є цікаві особистості, але треба дивитися відповідні матеріали. Не хочу щось переплутати та тим самим когось образити мимоволі.

– Ви як депутат можете потурбуватися і про стан поближніх шляхів.
– Це питання ми ще з однією депутаткою нашого ОТГ – Ольгою Каченею –порушуємо.  Один раз  одну дорогу підсипали. І не тільки. Її розчистили, бо почала заростати. Це вже заслуга Ольги Володимирівни. Вона й людей організовувала, які одночасно ще й дрова собі заготовляли. Я там не була, але люди кажуть, що фірма «Вілія» тією дорогою вивозить на поля добрива, то так її розбили, що машини тягнуть аж тракторами.  Шкода, що в цьому нам не підсобляють депутати ні районної ланки, ні обласної.

– Отже треба вимагати від керівництва «Вілії», щоб дорогу відремонтували своїм коштом.
– Це було б правильно. Хоча назване підприємство ніби-то дає гроші на розвиток інфраструктури. Відповідна сума, наприклад, буде використана на ремонт харчоблоку в садочку. Таке рішення прийнято на сесії об’єднаної територіальної громади. Це ж також німецький будинок... 

– Ми звернули увагу на написи «Продам» на колишніх великих приміщеннях, які швидше всього колись належали чи то до комунальної, чи до колгоспної власності.
– Сама контора колишнього колгоспу, наскільки я знаю, розпайована. Ще відомо, що продаються приміщення майстерні та колишній магазин сільського споживчого товариства.

– Які питання у полі Вашої компетенції як громадського депутата?
– Очолюю комісію з освіти, це мені близьке і зрозуміле. 

– Ніна Анатоліївна, Ваш чоловік також місцевий?
– Ні, Анатолій Григорович з Маневицького р-ну, з с. Чорниж. 10 лютого відзначили 31 один рік спільного сімейного життя. Через три дні чоловікова мама Марія Кузмівна зустріла 90-річчя. Їздили вітати. Моя мама проживає поряд зі мною: 2 квітня Вірі Костянтинівній виповниться 80 років.    
За розмовою та чашкою кави час сплив досить швидко. Якщо відверто, то з цим щирим та гостинним подружжям не хотілося розставатися. Дві зустрічі, здається, не тільки зблизили, а й поріднили духовно. Добра Вам, добрі люди!

Сергій ЦЮРИЦЬ.
Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА:  переможниця акції з подарунком від «Волинської газети»; приміщення місцевої школи.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 13.2%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (38) - 50%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (17) - 22.4%
Мене це не стосується. (8) - 10.5%