Остання барикада

Остання барикада

Про роль «московської» ковбаси та вождів у революції…

Свою волонтерську діяльність я розпочала з дня захоплення облдержадміністрації, а саме – 19 лютого. Натхненна надією на позитивні зміни у суспільстві, вирішила зробити свій внесок у загальнонаціональну справу.

Не можна було не помітити, як швидко присутні на мітингу самоорганізувались. Якась жінка і ще кілька молодиків почали збирати розбите після штурму скло. Чоловіки тягнули контейнери для сміття та шини для барикад, вивантажували мішки з піском. На столику, що розмістили прямо перед вхідними дверима, виросла імпровізована скринька пожертв.

Найперше – всі гроші, які були у моєму гаманці, я переклала саме туди. Дівчата-волонтерки не встигали дякувати, адже охочих матеріально підтримати Самооборону Майдану виявилося доволі багато. Потім на невеличкому аркуші паперу залишила свої персональні дані як кухар Майдану.


Отож, наступного ранку, в куточку, де раніше був аптечний кіоск облдержадміністрації, я і ще кілька активних жінок почали нарізати бутерброди «для народу». Вийнявши із сумочки ніж та фартушок, я з подивом відмітила, що все решта з’являлося, ніби за помахом чарівної палички. Хліб, батони, масло, ковбасу, печиво, сир, чай, каву, консервацію та багато іншого приносили та підвозили на авто підприємці та всі небайдужі лучани. Продуктів дуже швидко стало стільки, що довелося виносити їх у хол. Мішки з картоплею, капустою та іншими овочами, численні банки із салом, смальцем, тушонки та варення, туалетний папір та теплий одяг зайняли ледь не чверть першого поверху. Я з гордістю відмітила про себе, що приказка «Моя хата скраю» не актуальна нині у визначенні менталітету сучасного українця. Прагнення змінити на краще майбутнє нашої країни згуртувало всі верстви населення. Депутати-опозиціонери, військові у відставці, молодь та пенсіонери заполонили приміщення облдержадміністрації. Хтось прийняв рішення охороняти адмінбудівлю, хтось – допомагати у формуванні вантажу для київського Євромайдану. Багато чоловіків різного віку записувались у загони Самооборони і чекали на від’їзд до столиці.


Найстрашнішим і найважчим був день, коли загинув брат Наталі – дівчини, яка взяла на себе провідну роль в організації волонтерської кухні. 20 лютого щомиті надходили жахливі новини: на вулиці Грушевського у Києві розстрілюють людей! Сльози душили, нерви здавали. Треба було звернутися до медпункту, щоб узяти заспокійливе. Минаючи чоловіків у камуфляжному одязі, які вишукувались у шеренгу і слухали останні настанови командира перед тим, як зайти в автобус, помітила надзвичайну рішучість в їхніх очах. Навіть зовсім  юні, здавалося, вмить стали дорослими. І саме тоді зрозуміла, що наш народ доведе справу до кінця. Повернення до режиму корупції, брехні та безкарності вже не буде. Вони не допустять! Ми не дозволимо!

Зникла втома, зник страх. Натомість з’явилося бажання робити все, що можеш для побудови нової країни.

Теж саме відчували більшість волинян, судячи по тому, скільки охочих виявилось їхати на Майдан. Волонтери збирали їх в дорогу, ніби рідних. Машини, наповнені продуктами, ліками, теплими речами, одна за одною виїжджали до столиці.


На другому поверсі в окремих кабінетах працювали два штаби: Самооборони та депутатів – колишніх опозиціонерів. Час від часу до нашого буфету підходили представники обох штабів: випити чаю або кави, перекусити і перекинутися кількома фразами. І тут «опальний» заступник начальника відділу освіти Луцької міськради Лілія Кревська, яка вирішила взяти на себе повноваження керівника нашої волонтерської кухні, здивувала нас своїм підходом до справи:

– Дівчатка, оте, що краще  – московську ковбаску і цю шинку – залиште для наших вождів.

«Нашими вождями», на її думку, були Володимир Бондар, Андрій Козюра, Ігор Гузь та інші відомі лучанам депутати. Саме їм Кревська красиво вкладала на тарілочку кращі продукти і заносила до їхнього кабінету. Виходить, вожді знову виявилися не готовими жити так, як прості… Я спробувала пояснити пані Кревській, що це не правильно. І тут колишня чиновниця, незважаючи на те, що мене підтримала решта волонтерок, видала фразу:

– Ви, дівчатка, ще не знаєте, якими коштами і якими справами тут відають ці вожді. Так що з’їсти щось смачніше – їхній найменший гріх…

Я відповіла, що про все ми здогадуємося, саме тому народ піднявся. Але громадська діячка вдала, що мене не чує. Вона швидко приступила до роботи: визначила, кому треба їхати до магазину по продукти, перевірила списки тих, хто залишається на нічне чергування.

Мій запал працювати на волонтерській кухні почав згасати. Але Ніна, одна з волонтерів, переконала мене, що покинути все в такий момент – це відступ. Ми тим паче потрібні зараз, щоб добиватися справедливості й порядку.

До речі, справедливість кожен розумів тут по-своєму. Наприклад, одна з літніх жіночок вирішила, що для економії її власного бюджету досить непогано приходити в облдержадміністрацію на сніданок, обід і вечерю. Бо ж годують усіх безкоштовно! Вона, мабуть, не звернула увагу на те, що люди зносять свої власні продукти для хлопців із Самооборони… Отож, вдосталь наївшись, бабуся простягнула нам порожнього пакета і попрохала: «Покладіть-но мені сюди бутербродів для моєї онуки, бо в неї не виходить сюди зараз приїхати»… Довелось їй і ще кільком любителям «халяви» пояснити: буфет працює на добровільній засаді виключно для тих, хто виборює наші людські права і свободу.

Другий тиждень волонтерства в облдержадміністрації минув спокійніше. Випадкових людей поменшало. Поменшало і спонсорів. Проте наш буфет продовжував працювати. Поки нова влада не сказала: «Досить вашої допомоги, більше не треба!». Вивезли навіть барикади…

…Відвідавши нещодавно кабінет Самооборони, я зрозуміла, що тут триває величезна робота. Організовано патрулювання в місті, проводять навчання із самозахисту, створено Комітет громадської люстрації. Скільки терпіння виявляють самооборонівці до людей! Адже двері їхнього кабінету фактично не зачиняються. Волиняни безперервним потоком ідуть сюди з фактами корупції, почути слушну пораду і просто за підтримкою. В останні напружені для країни дні загін Луцької самооборони перебуває біля кордонів, надаючи підтримку нашим військовим. Значить, не все було даремним. І бутерброди з «московською» ковбасою – не головне.

Ірина ШАБАЛА.

Фото Романа УСТИМЧУКА. 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (232) - 44.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (160) - 30.5%