Безмежна жорстокосердність

Безмежна жорстокосердність


У біографії моїх батьків – Олександра Філатовича та Любові Григорівни – може вміститися ціла епоха, над якою шуміли і вітровії, і буревії різних суспільних формацій. Кожна з них ставила якусь мітку, аби довше жити в людських спогадах. 

Обоє вихідці з Губина, що в Локачинському районі. Назва районів, щоправда, змінювалася неодноразово. Та це не так суттєво, оскільки життя і побут селян лишався незмінним. Чи то при панській Польщі, чи при перших совєтах, які були кращими за других, бо довго не затрималися, спину доводилося гнути біля землі. Це продовжилося і після війни, і при незалежній Україні. Важка виснажлива праця нікому ще не добавила віку.
Кожного разу, коли приїжджаю у своє рідне село, серце огортає легкий щем. Пам’ять ніяк не хоче сприймати гіркої і суворої дійсності: окрім батьківської хати, ніхто тебе тут уже не чекає. А ще ж не так давно мама, мов сива голубка, спину якої перекособочила  непосильна праця, стояла біля воріт, вижидаючи сина з дружиною та онуками. Усі одразу потрапляли в ласкаві бабусині обійми, яка вкривала палкими поцілунками і очі якої починали наповнюватися сльозами  щастям. Тато нашвидкуруч завершував свої господарські справи і відразу виринав поруч.
Тепер їх світлі образи лишилися лише на весільному фото, що зроблене тієї далекої пори, яка поєднала їх долі у 1948 році. Через якийсь час з’явилися почергово і ми з меншим братом Миколою, котрий п’ять років тому відійшов в інші засвіти (хай буде йому Царство Небесне!). 
Роки німецької окупації також наклали відбиток на долю батьків. Обоє були вивезені у фатерлянд. Татові вже виповнилося 20, а мамі не було ще й шістнадцяти. Потрапила спочатку на військовий завод, який випускав боєприпаси. Молоді невільниці вибивалися з сил, тягаючи важкі залізні ящики зі смертоносним начинням. Мама згодом добрим словом згадувала старого німця-майстра, який суворо наказав їй ні в якому разі цієї ноші не брати: «Найн, найн, юнг – ні, ні, ти ще молода». Подібної поблажки у совєтів не було! Згодом маму ще з кількома дівчатами забрала німкеня прибирати в готельно-ресторанному комплексі. «Тоді вже голоду не знали, хазяйка ставилася до нас добре, ніколи не сварила і не наказувала, бо на заводі то голодувала, навіть брукви не давали у волю, про хліб і говорити нічого», – мама часто верталася у думках у військове лихоліття, що припало на її юність.
Тато від першого і до останнього дня німецької неволі пропрацював на заводі. За ненавмисне допущений брак у роботі мало не поплатився життям. Стояв уже під дулом пістолета біля заводської стіни, але врятувала Божа сила і молитва. Якраз на цей час наїхала якась перевірка. Інцидент зам’яли і забули. 



Додому верталися у травні 45. Щоправда, у рідне село тато потрапив не відразу. Їх ешелон, не зупиняючись, стрімко летів з учорашніми невільниками у східному напрямку. Загальмував лише на якомусь степовому полустанку. Тут їм і повідомили, що їх завдання зайнятися відновленням зруйнованих фашистами шахт. 
– Воно все було б нічого, якби сюди через деякий час не завезли  тюремних хлопців, яких навіть вибраковували штрафбати. Почалося щось неймовірне, – згадував тато. – Поголовна поножовщина. Не було такої ночі, аби з бараків не винесли кілька трупів. Міліцію ця ситуація дуже не тривожила. Ніхто нічого не питав і нікого не шукав. Бандитизм у найширшому значенні цього слова проявився наяву. Аби вберегтися, разом зі своїм односельчанином, з яким і в Німеччині не розлучалися, вирішили від такого пекла втікати подалі і якнайшвидше. Через тиждень різними правдами-неправдами  прибилися до села.
Тільки тоді дізнався гірку правду про батьків – моїх діда Філата та бабу Єфросинію. У перші дні приходу других совєтів їх у числі інших волинян «визволителі» повезли до «білих медведів». І не стільки через хату на два входи покриту оцинкованою бляхою. Основна причина крилася в іншому: вивезенців звинуватили у тому, що їх менший син був в УПА. Цього було достатньо, аби зірвати людей з насидженого місця і повезти світ за очі. Ніякого суду, звичайно, не було.  Син з батьками більше не зустрівся. Де покоїться їх прах, невідомо й досі.



Згодом в архіві вдалося розшукати довідку про вилучене у родини Філата Приходька. Забрано для усуспільнення одну корову, пару коней, два центнери пшениці, мішок борошна та мішок жита й 30 кілограмів ячменю. Свиней та курей, видно, «не усуспільнювали», як, до речі, і господарські будівлі: хлів, конюшню, стодолу.
Тато ж десятки років писав листи в різні інстанції, у тому числі й до перших керманичів головної і спрямовуючої сили радянського суспільства, аби повернули хату. Результат лишався нульовим. Спочатку у хаті в одній половині розмістилася школа, в другій жила вчителька, яка приїхала з Сумщини. Згодом тут був фельдшерсько-акушерський пункт, а вже при незалежній Україні хату продали якомусь жителю Турійського району. За гроші, які отримав тато, можна було у той період купити шафу та два дивани.
Ось така коротка розповідь про митарства, через які пройшла лише одна родина. Подібних історій тисячі. Усі вони свідчення того, що пересічна людина ніколи не була цінністю для держави, якій би суспільний устрій в ній не панував. Нині ж Україна спрямувала свої погляди на Євросоюз, інші країни світу, що давно сповідують демократичні цінності. Тож і підходи та оцінки мають бути іншими. Тільки в такому разі нас пошанують і зауважають.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото з домашнього архіву автора: серед друзів-остарбайтерів (тато другий зліва у другому ряду); мама Любов Григорівна; тато Олександр Філатович.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (7) - 12.1%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (32) - 55.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (14) - 24.1%
Мене це не стосується. (3) - 5.2%