Перейматися інтересами громади

Перейматися інтересами громади

Головне – не план, а конкретна робота! В цьому переконаний Горохівський міський голова Віктор Годик, який задає алгоритм конструктивної роботи всьому місцевому самоврядуванню міста та вміло співпрацює з районною владою.


У світлі коронавірусної епідемії чітко проявилися підходи керівників відомств різних рівнів на щоденні проблеми людського буття. Наші урядовці часто відмежовуються  від них низкою заборон, які аж ніяк не полегшують становища більшості громадян.

Подібної позиції дотримується і міський голова Горохова Віктор Годик. На думку Віктора Леонідовича, ізолюватися від людей просто неможливо. В іншому випадку ми опинимося на різних полюсах.

Карантин нині дещо послаблює свої вимоги. Дозволено, наприклад, відчиняти двері ринкам. Тільки за умови, що буде витримано певні параметри безпеки. А чи є достатньо сил і засобів, щоб цим займатися?

Саме з цим, на переконання очільника міста, далеко не все гаразд. Керівники базарів таким питанням ніколи не переймалися. Свій головний обов’язок бачили у тому, аби вчасно та в повному обсязі зібрати гроші з орендарів.

– Якщо я не можу щось робити, я за нього не беруся, –  щиро зізнається очільник горохчівської громади. –  Не треба думати, що хтось щось у мене візьме чи купить. Раніше ти наведи порядок у себе, і все буде в нормі. Культура у будь-якій сфері завжди має бути на першому плані. Люблю, щоб порядок був у всьому. Цього вимагаю і від підлеглих, також прошу керівників та підприємців підтримувати елементарний лад. Адже так легше жити і працювати.  

– Вікторе Леонідовичу, а давайте від узагальнень перейдемо до конкретики. Цікаво, які завдання доведеться вирішувати самоврядному органові Горохова у році високосному?

– Я завжди говорю, що планувати щось далеко наперед не звик. Уже такий стереотип виробився... Коли знаєш, що щось маєш зробити, то ти бери і роби, не плануй. Бо ж не завжди виходить так, як плануєш. Завадить якщо не об’єктивна причина, то суб’єктивна. Якщо бачиш, що треба робити, не плануй, а ставай, роби. Зрозуміло, що маємо програму соціально-економічного розвитку, інші поточні програми. Мали надію, що бюджет дасть можливість зробити дещо більше від задуманого. Але сьогодні щось говорити, як воно буде, трохи важко. Нині динаміка надходжень до бюджету досить-таки від’ємна. Враховуючи двомісячний карантин, плата до міської казни зменшується. Тож думаємо, аби хоч у повному обсязі профінансувати захищені статті. Люди надіються й сподіваються на краще. У міру можливостей будемо приділяти увагу і робити те, що планували.

– Час невблаганно наближає нас до виборів...

– Про це я ніколи не говорив і не буду говорити. Я більше переживаю за те, що робив і маю робити, а не за вибори. Кажу це відверто. Не переймаюся абсолютно тим, що і як буде.

– Але ж балотуватися Ви будете?

– Сказати однозначно, що буду, не можу. Лукавити не хочу, бо не знаю, як воно складатиметься. Я ще над тим питанням не задумувався і остаточного рішення не прийняв. Нині більше зосереджений на тому, як кажуть, щоб у нас все, Богу дякувати, благополучно закінчилося з корона вірусною атакою. Душею і серцем за це переживаю, аби в подальшому не було спалаху, і всі люди були здорові. Переймаюся, щоб ситуація була стабільна, не траплялося захворювань, щоб до нас не завітав ніяк пік спалаху. За те переживаєш більше, ніж виборами.

Епідемія вносить корективи

– А яка ситуація з коронавірусом у місті?

– Можна сказати, непогана. Мали трьох хворих, але, Богу дякувати, всі одужали. Це лікарі та медсестри інфекційного відділення районної лікарні. Дехто лікувався в стаціонарі в місцевому медзакладі, дехто на самоізоляції. Перенесли хворобу у легкій формі. Можливо, це завдяки тому, що (я не люблю щось афішувати, бо роблю свою справу) ми одними з перших ввели обмежувальні заходи, прийняли відповідне рішення. Неодноразово дезінфіковували багатоквартирні будинки, комунальні та державні підприємства, території біля об’єктів торгівлі, а також вулиці міста. Я не казав, що це моє чи не моє. Просто робили те, що диктувала обстановка. Змушені були підкоректувати фінанси.  Виділили кошти і забезпечили індивідуальними засобами захисту всіх працівників комунальних підприємств. Дезінфікуючими засобами та масками забезпечили місцеві храми. Постійно проводили інформаційну роботу з людьми. Перед Паскою для багатодітних сімей ми провели благодійну акцію – завезли продуктові набори. Це робимо кожного року. Я не скажу, що сиділи, склавши руки. Я так не звик і не можу. Не люблю й афішувати того, що робимо. Це наш обов’язок.

– У скільки все це обійшлося міському бюджету?

– Спочатку на боротьбу з коронавірусом ми виділили 25 тис. грн із міського бюджету, 65 тис. отримали від району. Нині маємо резерв дезінфікуючих засобів і засобів захисту на випадок непередбачуваної ситуації. З отриманих від району грошей витратили 48 тис., на решту хочемо докупити ще деякі засоби: чоботи, маски, окуляри. Після дощу знову будемо дезінфіковувати вулиці, в будинках робимо це постійно.

– Вікторе Леонідовичу, Ви можете хоч приблизно сказати, яких збитків завдав коронавірус міському бюджету?

– Це зараз для мене болюча тема. У першому кварталі ми мали перевиконання – плюс 1 млн 200 тис. грн. За рахунок цього виконали бюджет і за квітень. Я сьогодні не готовий назвати суми, які були недоотримані. Це єдиний податок на нерухомість і податок за землю, оскільки вони на деякий час відтерміновані. Ці цифри треба звірити з податковою службою, бо точної суми не знаю, а вводити будь-кого в оману не хочу. Приблизно можу сказати: тисяч 400-500 не добрали. Але мене більше тішить те, що ми не втратили жодної людини. Гроші – це матеріальна субстанція. Головне, що в нас сьогодні, Богу дякувати, всі живі й здорові. І це для мене – найважливіше. Вже не один рік працюю і неодноразово говорив, що найбільша цінність для мене – це наші люди, незважаючи на те, як вони ставляться до мене особисто. А гроші сьогодні є, завтра нема, післязавтра будуть. Можливо, ще травень та червень будуть важкими щодо надходжень. Якщо буде все нормально, все запрацює, то далі все буде добре. Воно якось доженеться, і те, що те, що задумали, буде зроблено. Найголовніше – зберегти людське життя. Ось що.

Упущення тягнуться з давнини

– Як підприємці побутового сектора економіки сприйняли тимчасові обмежувальні заходи під час карантинного періоду?

– Передати їхні думки та емоції я не зможу. Можу тільки на сьогоднішній день, як голова міської громади, їм подякувати за їхнє терпіння та розуміння. Ввійти в їхню ситуацію неймовірно важко. Ми, чиновники, маємо зарплати з Держбюджету. А як бути простим людям? Щоб заробляти, їм треба працювати! Повірте, що душею і серцем я з ними, бо добре їх розумію. На жаль, кардинально змінити ситуацію не вправі, оскільки не маю таких повноважень. Але ще раз кажу щире їм спасибі за розуміння, певну тактовність, які вони зберігали. Це вже рівень освіченості, рівень вміння і рівень розуміння. Люди свідомі того, що ситуація спричинила незнана досі страшна інфекція, яка, як сарана, розлізлася цілим світом. Це можна віднести на рахунок їхнього доброго ставлення до нашої держави. І, звичайно, хочуть якнайшвидше приступити до роботи, аби нормально жити та утримувати свої родини. Карантин кожен сприймав по-своєму. Але в переважній більшості містяни виявилися толерантними і зберігали спокій. Якогось збурення у місті не спостерігалося, хоча цього не можна гарантувати на майбутнє, якщо процес заборон розтягнеться на довший період...

– Що можете сказати стосовно відкриття місцевих ринків? До речі, у недавньому номері нашої «Волинської газети» надруковано розмову з виконувачем обов’язки голови, секретарем міськради Григорієм Пустовіто, в якій він проінформував і про відновлення роботи п’яти ринків в обласному центрі.

– Ми розуміємо, що далі так, як було, не може бути. Люди живуть, і їм треба працювати. Радує, що в нас нема росту захворюваності і поступово маємо повертатися до нормального ритму життя. Адже потреба людини не тільки в їжі. Бо ми зробили тільки один акцент: людині потрібна лише їжа, їжа і нічого іншого. Тобто, повинні працювати продуктові магазини, банки та аптеки. Ми ж повинні жити своїм повноцінним життям. А тут навіть у гості один до одного не можна сходити... Будемо сподіватися, що незабаром такі парадокси назавжди зникнуть з нашого буття. Нині більшість почала усвідомлювати, що найцінніше те, що ми маємо. Усе пізнається в порівнянні. Коли втратив маму, тоді починаєш усвідомлювати глибину такої втрати і картаєш себе, чому раніше не так часто провідував, не завжди прислухався до її порад. Те, що маєш – цінуй і дякуй Богові, бо воно проходить, усе швидкоплинне. Змінюються і цінності. Тож треба перебудовувати мислення. Сьогодні нема якоїсь надзвичайної біди. Лихо, коли хворий, тоді ніяк блага не тішать. Коли тобі нічого не бракує, коли ти здоровий, то ти щасливий. Світ, думаю, не буде таким, як він був. Напевно, зміниться і психологічно, і ментально.

– Повинен, зрештою, подобрішати...

– Доброта, як кажуть, по-різному цінується. Один зробить щось маленьке, але важливе, інший прагне до великого, від якого користі, як кіт наплакав. Недарма Ісус Христос наголошував своїм учням: за ділами вашими пізнають вас. То ж кожна доброта має бути на благо  людям.

Та хочу дещо вернутися до теми ринків. Питання поновлення їх роботи неодноразово обговорювали на засіданнях комісії з участю представників Держспоживслужби. Керівник нашого ринку заявив, що він не може виконати тих умов, які нині прописані в урядових рекомендаціях. Моя думка була така (я ж сам з села!): ринки повинні функціонувати. Бо де ж людині, яка важко працює і має лишки продукції,  їх збути? Нині період розтелу корів, час збільшення молочної продукції у селянських господарствах. Для власних потреб її стільки не треба, а продати – нема де. У той же час хтось із міських жителів хотів би купити натурпродукт, але, знову-таки, позбавлений такої можливості. Зараз деякі селяни не мають за що купити навіть солярки, щоб доглядати за посівами. Але далеко не всі це розуміють... Мене така ситуація не полишає байдужим, переймаюся долею людей, мов своєю власною. Дуже хочу, щоб все було нормально. Кожен малий чи великий чиновник повинен розуміти, що людям треба жити. Ми на те і є, щоб вишукувати якісь можливості і старатися допомагати, робити якісь кроки назустріч людям. Ніяк не можу зрозуміти, чому у нас при надлишку продуктів на селі продаються імпортні товари, такі самі або навіть і гірші? Хто б мені що не казав, але збагнути цього не можу! Нашим селянам хоч бери і викидай овочі на смітники. Так не має бути. Звичайно, зараз такий період, що зусилля усіх сконцентровані на епідемії. Ми ж говоримо про базар чи ринок. Це одне і те саме. Вони були століттями. І там повсякчас, навіть під час епідемій чи воєн, продавалися різноманітні харчі та інший крам. Люди мусили якось виживати. Ми ж сьогодні повідкривали супермаркети. Ціна на товар була одна, а потім почала різко зростати, оскільки нема альтернативи. Тому, коли в продовольчому магазині якась крупа, скажімо, вартує 60-70 грн, то на ринку вона на 10-20 грн буде дешевшою. Ну, хай на 5 грн, але дешевше. У той же час люди працювали і заробляли якусь копійку. До речі, також постійно наражаючись на небезпеку. Ринки відвідували і хворі на туберкульоз, мали інші інфекції. Але, Богу дякувати, все було нормально. Безперечно, певна пересторога чи якась тривога повинна бути. Усі намагаються берегтися. Говорю не з позицій міського голови, а з досвіду жителя села. Я це все пройшов і все знаю. Дехто каже, що вони так чи інакше продають, бо мають своїх клієнтів. Можливо, й так. Але давайте зустрінемося з тими, які щось виробляють і хочуть продати. Що вони нам скажуть? Ми почуємо зовсім інше. І це буде зрозуміло. Для того влада має створити відповідні умови. Приймаючи рішення, треба враховувати матеріальний стан кожної людини.

– Ви підводите до того, що без ринків індивідуальним власникам чи виробникам не обійтися?

–  Це так. Тільки сьогодні ринки не готові до роботи в нових умовах. Їх керівники досі переймалися одним – вчасно зібрати данину з орендарів. Ніякою інфраструктурою ніхто особливо не займався. Ніяких зусиль не треба було докладати, бо все пливло за течією. Ми тепер повинні розуміти, що за тиждень-два вони тих умов не створять. Існували ж певні санітарні вимоги до м’ясних чи молочних павільйонів. Тільки не всі їх дотримувалися. За це треба було карати. Адже це здоров’я. У цьому ми вже переконалися. Зараз виставляють претензії до керівника нашого ринку. На мою думку, їх треба адресувати власнику ринку. Він повноправний господар. Якщо ти отримуєш гроші, а не вкладаєш їх у розвиток, то це ж нонсенс. Світ за таким принципом не існує. При всій повазі до тої мережі, вони так звикли. У якому стані отримали майно, не хочу допевнятися, яким чином, в такому стані воно і знаходиться. Цікавило тільки одне – гроші. Тож підстави для закриття були давно. Отоді підприємці, які торгують на ринку, самі побалакали б з власником. Нині він навіть не знає, що то таке захисний екран і з «чим його їдять». Тож коли не робили цього десятиріччями, то нині сподівання марні. Потрібно, на моє переконання, мати альтернативу ринковим структурам. Якби хтось створив хороші умови, підприємці з базару пішли б туди. Тільки здорова конкуренція стимулює подальший розвиток та вдосконалення. Вдячний і керівництву району, і керівництву поліції за їхнє розуміння. Саме тому епідеміологічна ситуація у нас більш-менш нормальна. Це найбільше радує і вселяє впевненість, що з карантину вийдемо безболісно.

Не посада красить людину

–  У силу обов’язків Вам постійно доводиться спілкуватися з людьми, бувати в різних ситуаціях, вирішувати непередбачувані питання, винесені на порядок денний самим життям. Тут, як кажуть, не позаздриш.  

– З людьми доводиться спілкуватися постійно. Завжди готовий вислухати будь-кого. Навіть почути претензії будь-якого характеру. Саме через те люди йдуть до мене і зі своїми болями, і з порадами. Такі контакти дають змогу краще знати міські проблеми. Ось такий приклад. Побіля автостанції на невеличкому трикутнику люди постійно щось продавали. Стояли і під дощем, і в спеку, і в морози. З цього приводу ніколи ні кому не робив зауваження, що підзаробляють у незаконний спосіб. Не всі можуть бути мерами чи артистами... Іноді доводиться заробляти на життя й іншим способом. Так було, так було, торгували, торгували. У мої плани не входило їх вигнати звідси, а створити для них належні умови. З бюджетом міської ради цього не подужаємо. Вирішили йти іншим шляхом. Сьогодні людині нема різниці, кому платити за місце. Так? Основне, щоб в неї були нормальні умови: тепло та не капало на голову. Запропонував депутатам відвести певну ділянку і виставити її на аукціон. Прийшов інвестор, звів там павільйончики, і люди, які торгували під відкритим небом, пішли туди. Там є всі необхідні комунікації. Коли почався карантин, власник цього своєрідного базарчика на моє прохання звільнив орендарів кіосків від орендної плати. Тоді як райспоживспілка та облспоживспілки, все-таки, 50 відсотків з людей здерли... Ось вам два характерні підходи у ставленні до людей. Я не вникаю у чиїсь фінансові питання. Можливо, там плата більша, але суть же нині не в грошах. Головним має бути здоров’я людей. Для мене особисто це найбільша цінність.

Люди для того тебе і обирають, щоб ти дбав про їхній добробут. Іноді для того, щоб щось робити, треба не боятися брати на себе відповідальність. А ще треба шанувати працю кожного. Для мене нема різниці, хто де працює: двірником, трактористом чи банкіром. Треба замітати, буду замітати, можу на тракторі орати... Кожна робота має свою цінність. Якщо я не попробував копати лопатою, то зрозумію людини, яка це робить. І так в усьому. Коли йду містом, а дівчата садять квіти, обов’язково зупиняюся, вгощаю їх цукерками, спілкуюся. Повсякчас наголошую, що їхню роботу ціную більше, ніж свою. Вони, можливо, корисніші для міста, ніж я, бо вашу роботу видно відразу. Дехто підтрунює , що я їх балую. Для мене це зичний стиль поведінки керівника. Знати своїх людей, говорити з ними, разом скрашувати життя кожного жителя Горохова.

–  Мета у Вас благородна – бути потрібним людям, рідному місту!

–  Кожна людина сама обирає свій шлях. Я вже дванадцять років на цій посаді, і не тримаюся за місце. Воно мене не приклеює. Звичайно, що є ще певні плани та задуми на майбутнє, але ніколи не говорю, щоб без мене місто завалиться, хтось інший не зможе дати лад і так далі. Так що прийдешні вибори сприймаю спокійно. Ніякої тривоги чи хвилювання. Я свідома людина і добре розумію, що нічого вічного, окрім Бога, нема, посад у тому числі. Сьогодні дехто вважає, що варто піти на вибори, і за тебе проголосують. Довіру людей треба заслужити. Через те я завжди високо ціню кожен голос. Ношу це постійно в собі. Поки що ніяких планів не будую. Не люблю я цього. Буває щось задумаєш, а воно не справджується. Життя саме все розставляє на місця. Треба завжди оцінювати своє вміння та розраховувати сили. Не кожен же може подолати марафонську дистанцію. Свою мету бачу у тому, аби служити людям, громаді. Вищої посади для мене нема.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: голова Горохівськоїміської ради Віктор Годик.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (3) - 9.1%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (21) - 63.6%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (5) - 15.2%
Мене це не стосується. (2) - 6.1%