Український Єрусалим

Український Єрусалим


Володимир-Волинський – місто з понад тисячолітньою історією. Цей український Єрусалим – споконвічна твердиня України і наш великий посол до вільного світу. Його любили старокиївські князі, ним дорожили Велике Литовське князівство та Польща. Та місто завжди залишалося діамантом української державності. 


Та мало хто знає, що це ще й духовна прастолиця України, розвиток якої на певному історичному етапі впинився з якоїсь невідомої причини, а скорше за все – з чиєїсь примхливої волі. А, можливо, сам Творець відвів йому таку роль – бути духовною окрасою Волині, Полісся, України, Європи, щоб повеличатися красою і мудрістю вже у новітні, прийдешні дні.

Про це журналісти «Волинської газети» говорили з міським головою древнього Володимира Петром Саганюком


– Як Вам працюється в умовах пандемії? Наскільки вони екстремальні?

– Працюється, як усім. Складно у цій ситуації. Тим більше, що біда вселенського масштабу. Але нарешті вона об’єднала всіх у цій державі. Всі зрозуміли, що треба працювати.

– І вкладати гроші у власні лікарні, а не за кордоном.

– Це реальність. І друге, це ж потрібно було такої біди, щоб усі об’єдналися! А якби ось так одразу після отримання Україною Незалежності, взятися гуртом за розбудову держави? До чогось можна було домовитися… А то один будує в одну сторону, другий – в іншу, третій… У результаті нічого нема.

– Володимир-Волинський – зі щитом і списом, адже тут дислокується військове з’єднання Збройних сил України. Однак,  їдучи дорогою до Володимира, зустріли армійську колону. Деякі вантажівки настільки застаріли, що зупинилися вже на виїзді з міста. Подумалося: вони ж не вартують дорожче депутатських мерседесів, БМВ, лексусів... Могли б депутати замість того, щоб змагатися, хто придбає для себе найдорожчий позашляховик, закупити по одній-дві сучасних вантажівки, мікроавтобуси для армійців натомість? Не кажемо про Державний бюджет для армії…

– Так, ми зі щитом... У прямому і переносному значенні. Нам трохи легше, бо є військове з’єднання, хоч це накладає на нас і певні обов’язки, але ж усім армійцям платиться зарплата, є надходження у міський бюджет. Хоча минулого місяця ми недоотримали від них 4 млн 300 тис. грн. У цьому є й об’єктивні причини. А якби все було нормально, навіть при теперішній біді, його можна було виконати… Бува, роздумую, у нас на біржі стоїть 1058 чоловік, служити в армію йти не хочуть, хоча заробітна плата там зараз пристойна. Можливо, й через ось таку застарілу техніку та байдужість найвищого керівництва держави? Та навіть при цьому усьому наше військове з’єднання, зенітно-ракетний полк – ще й суттєвий фінансовий щит міста.

– Фінансова спроможність сучасного міста дуже суттєва. Нелегко за неї боротися в теперішніх умовах...

– У нас є ряд бюджетних організацій області, які платять зарплату. Місцеві бюджетні організації, які вчасно отримують зарплату. Місцеві технікуми, педколедж, два ПТУ, школи для осіб із вадами слуху, з вадами зору… Це тисяча людей, вони отримують зарплату. У нас, мабуть, трохи краща ситуація, аніж в наших сусідів у м. Нововолинську, бо в них менше організацій, місцевий бюджет таких надходжень не має. Так що ми якось боремося з цією бідою. У нас достатньо коштів, щоб допомогти нашому медичному об’єднанню, ми все зробили від нас залежне. Маємо 12 апаратів ШВЛ, що навіть лікарні більших міст  не можуть собі дозволити. Докупили інше необхідне обладнання. Та мало «шевеели» мати, потрібно мати ще й кисневу станцію! Буквально сьогодні проплатили 2 млн 370 тис. 400 грн, щоб купити генератор кисню. Без кисневої станції при закінченні кисню у балонах могли б виникати критичні ситуації, тепер цих проблем не буде. Ми трохи розчаровані колишнім керівником облуправління охорони здоров’я  Ігорем  Ващенюком. Ось наша лікарня входить у п’ятірку кращих по області, а опорні лікарні чомусь тільки в Луцьку, Ратно, Камені-Каширському… Так не повинно бути… Ми в цьому році вже близько 10 млн грн вклали у лікарню. Хай хтось скаже з районних чи міських керівників, що вони зробили для лікарів? А ми буквально три дні тому купили для своїх лікарів три квартири – двокімнатну і дві однокімнатні. Щоб у нас трималися гарні спеціалісти, потрібно їм створити належні побутові умови. А хто й коли хоч раз повертався до цього питання?


– Ми пригадуємо, хто! Це було рік тому. На одній із сесій міської ради Ви розповіли, що лікарні мають дефіцит певних спеціалістів саме через брак житла. Тож депутати Вас підтримали, якщо Ви вже закупили для них квартири. Такого прецеденту, мабуть, нема в усій Україні.

– До біди потрібно готуватися повсякчас. Добре – саме прийде, а біда заявиться неждано, і її треба зустріти підготовленим. Рівень захворюваності у процентному відношенні у нас – невеличкий, 20 осіб, на жаль, вчора стався летальний випадок, помер ще один пацієнт… Звідки він ту біду приволік? Його в п’ятницю поклали в лікарню,зробили тест на ПЛР, а через чотири дні він помер, лікарі підтвердили, що мав коронавірус. Але перед тим він спілкувався з мамою... Як такого вогнища захворювань у нас нема, бо ми одразу присікаємо цю пошесть у зародку. Одна жіночка з району десь із теплих країв, приїхала, але ми одразу локалізували цей ланцюжок. А потім у нас ще від «Нововолинського кошика» чоловік підхопив вірус, заразив дружину, брата, швагра... Ця біда сама не приходить, ми самі собі створюємо проблеми. Хоча цей випадок не в місті, а в районі, та турбує.

– Петре Даниловичу, однак, помітили, що ваше місто оговтується від суворих карантинних заходів. Запрацював ярмарок, якісь крамнички, на вулицях з’явилися перехожі, багато автівок...

– Хотілося б, щоб воно запрацювало на повну. Щоб ожили цукровий завод, молочний та консервний комбінати. Але не так воно складається. У державі раніше була планова економіка, а тепер безпланова. Молочний комбінат тепер нереально запустити. Добова потужність комбінату молочних продуктів – 500 тонн молока. Вибачте, кого доїти? Раніше до комбінату було прив’язано 100 тис. корів із 6 районів, тепер стільки вся область не має. Так саме цукровий завод. Сьогодні перепрофілювалися на ріпак, сою, соняшник. Ніхто буряків не сіє. Є три заводи – Горохів, Гнідава й Іваничі, при тому, що останній другий рік стоїть, і в Гнідавського вже проблеми, бо нема що переробляти…

– Ріпак вже стає символом нового розпорядника наших земель. Уздовж всієї траси бачимо його жовтий цвіт, це великі площі… Але ж вони виснажують наші родючі чорноземи…

– Спеціалісти мали б про ці речі говорити. Адже ріпак, соя, соняшник – це технічні культури. Рано чи пізно вони виснажать наші землі, і ми до цього прийдемо, а потім будемо думати, що робити. Колись уже осушували болота, тепер є проблема з водою, ще залишилося тільки «видоїти» землю і на цьому буде кінець.

– А земля «доїться-виснажується» цим ріпаком дуже страшно…

– І про це добрий господар знає, а негосподар воліє на цьому зірвати якнайбільший куш, а що буде з цією землею, краєм, його людьми, йому не болить, та й не думає він про них.

– Ми побували у багатьох міських установах. У вас, Петре Даниловичу, надзвичайно професійна і комунікабельна команда! Вразила їхня компетентність та відкритість. Завдяки цій командній роботі Володимир-Волинський досить активний і в державотворенні України, а в найвищих ешелонах влади ніяк не можуть вирішити кадрові питання. Вже «виписують» їх ледь не з-за кордону. Звернулися б до Володимира! Були тут князі, зокрема, й першохреститель Володимир, який заснував це місто, інші видатні діячі держави. Від кого, у тому числі й із історичних діячів минулого (знаємо, що Ви багато читаєте), Ви вчитеся?

– По-перше, зверніть увагу, Володимир-Волинський – намолене місто. І київські князі, які вибирали місце для древнього Володимира, мабуть, бачили у цьому якийсь особливий символ. Я тільки не можу зрозуміти, чому місто не отримало розвитку в новітні часи? Воно старіше від Львова, було перехрестям шляхів... Але, однак, якась родзинка у ньому є, не дарма ж поряд з’явився Зимненський монастир.

У кого вчився? Щонайперше, у батьків, господаровитих людей рідного краю. Гарних людей було багато. Хтось скаже: це ж радянські господарники. Але й серед них були нормальні керівники, які вміли добирати кадри. Палажченко Леонід Іванович, Корж Микола Панасович – це були потужні керівники. І райони очолювали сильні особистості. Не тільки секретарі, були й керівники господарств. Той же Главацький – Герой Соцпраці у Хобултові, Панасюк – у Боблах на Турійщині. А які потужні голови колгоспів були у Горохівському, Іваничівському  й інших районах! Щоб хто не говорив, Волинь загалом мала 45 Героїв праці. Хоча й сьогодні у нас є багато гарних хлопців. У Луцькому районі – Віктор Шумський, і в Турійському районі є гарні господарі. І Валерій Діброва, і Сергій Ковальчук – самородки…

Але щось у нас не так. Маємо вже майже 30років нашу державу, хотілося б, щоб вона вже твердо стояла на ногах. Ми хочемо у Європу?! Та потрібно Європу робити тут. Якщо не зробимо її у себе, з Європою нічого не буде. То перше відношення – любити свою землю, свій народ, свою історію, і самого себе. От учора був такий не дуже приємний випадок: помер чоловік від цієї біди, і мама ж не така стара, їй років 60, підписала повідомлення про самоізоляцію, що буде дома, все нормально, а сьогодні ходить вже по соцзабезах, по пенсійному фонду, ЦНАПу за оформленням допомоги. Так не можна! Якщо біда є, то треба розкинути усім. Навпаки, акумулюйте, щоб вона не розійшлася. Так само й держава. Якщо один будує, а другий руйнує, а третій заробляє, – ніколи не буде толку. Це все потрібно разом робити.

– Про Вас відгукуються як про авторитетного досвідченого господарника, але Ви ще й відомий політичний та громадський діяч. Багато років поспіль Ви хочете дати рідному місту нове дихання, перспективу, шукаєте шляхів у прийдешні часи, усвідомлюючи відповідальність за його загальнонаціональну державницьку місію, єдність поколінь, духовну основу. Це ваш усвідомлений вибір?

– Безперечно. Та є ряд моментів, які не залежать від керівника мого рівня і навіть від обласного керівника. Тим паче, озвучена вами теза про історичну місію міста. Це ще залежить від керівника держави. Але ж це також залежить і від особистостей. От хоч би й таке. Володимир-Волинський – місто обласного підпорядкування, а власного адмінприміщення не має. Хтось же був із керівників району, секретарів, які б могли його побудувати?! А реально взявся за будівництво тільки один з останніх секретарів – Ростислав Чапюк. Сьогодні апарат міської ради знаходиться у восьми адмінприміщеннях… А цю нашу теперішню будівлю, як хочете знати, побудували випадково. Вона мала бути в одному з поліських районів. Не буду називати прізвищ, але свого часу поїхали перші секретарі і поплутали проєкти так, що те приміщення, яке мало бути тут, потрапило в один із поліських районів, а їхнє – сюди.


– Сприймається, як анекдот...

– Анекдот. Але так склалося, і така якась система була... Я знаю конкретні прізвища, хто тут був, хто там, але потрібно було так доробитися, що місто й район залишилися без триповерхової адміністративної будівлі, яка «поїхала» на Полісся!

– Петре Даниловичу, Ви сказали, що Володимир – намолене місто, має давню духовну ауру, релігійні традиції. Ви особисто спілкуєтесь із просвітленими людьми? Наскільки важлива їхня прозорливість для розвитку такого історичного державницького міста?

– І спілкуюся, і в міру можливості також відвідую храми. Бачите, православ’я має декілька течій. Живу ближче до собору, то й буваю у ньому частіше, але відвідую одну і другу православну громаду. Їх очолюють Митрополит Володимир та єпископ Матвій. Є греко-католики, громада римо-католиків, інші духовні осередки. Але так склалося, що конфліктів на релігійному ґрунті у нас нема. Всі питання вирішуються мирно. Усі містяни за покликом душі можуть піти до того храму, куди Бог покличе. За це ми подбали разом із духовними пастирями. В Успенському соборі біля Дитинця був музей. Я та тодішній настоятель Ярослав Васильович від собору передали його релігійній громаді. Ми всі храми передали людям для духовного відродження нашого міста і держави. У костелі, що на центральній площі міста, був меблевий магазин, а внизу – кав’ярня. Сьогодні римо-католики тут правлять службу. У нас побудований храм на Володимирській. Відроджений військовий храм поблизу армійської частини. Там також раніше був клуб, проводились дискотеки. Сьогодні прекрасний храм. Зовні він ніби й не такий великий, а всередині вміщає більше прихожан, ніж Успенський і собор Різдва Христового. Бо так він побудований – для військових, а там до тисячі чоловік водночас може стати до молитви. Є ряд інших храмів, їх більше десяти у місті; всі, хто хоче піти до них, мають можливість вибору. Ось і Миколаївська церква відроджена, а раніше також був магазин. Добре хоч магазин, що не зруйнували, бо легше відновити, аніж збудувати.

– Ви очолюєте місто, яке стоїть на порозі Євросоюзу. Вам доводиться спілкуватися з бургомістрами, мерами європейських міст. Як вони сприймають це древнє місто?

– Ми найбільше спілкуємося з поляками. Маємо гарні стосунки з містом Цвіккау, де мешкає 100 тисяч жителів. Воно знаходиться у Східній Німеччині. Очолює його жінка. Вони приємно вражені, адже думали, що у нас ситуація значно гірша, бо одні пишуть так, другі – інакше. А нам би хотілося б жити і розвиватися, як вони. Але це залежить від особистостей, тих людей, котрі там живуть. У них також є проблеми, але вони їх якось вирішують. А в нас один – в ліс, другий – по рибу, третій... Ось хоч би й такий роздум. Пройшли вибори в них і в нас, різні були програми, політичне керівництво, але на другий день після оголошення результатів там забувають про розбіжності і будують державу і місто. А в нас і після виборів продовжується боротьба, один одного човпуть:  і той поганий, а той ще гірший... Ти скажи, що ти сам зробив?! Про себе критикан нічого не говорить: ні попереду, ні позаду, як у морі в корабля, нема ні сліду, а він – герой.

Ми ж знаємо ці речі... Чого й маємо такий «результат». Люди повинні бачити тих лідерів, які знають справу і можуть щось зробити. Тоді буде порядок. Один у полі не воїн. Це я кажу про команду, про що ви згадували. Є прорахунки, я їх бачу, але загалом маємо фахівців, що знають свою справу. Ось сьогодні зранку збирав керівників бюджетних і комунальних підприємств... Усі отримають зарплатню! І серед цих працівників є люди, що мають заборгованість за спожите тепло по 9-10 тис. грн. Є підприємець, не буду називати прізвища, який торгує золотими виробами... У нього заборгованість – 10 тис. грн. Люди добрі, майте совість! Другий підприємець має кафешку: 7 тис. грн заборгованості. Так не може бути! Сьогодні я сказав, якщо вони і далі так будуть відноситись, я їх прізвища назву громаді. Не можна їздити мерседесом чи джипом, а комунальні платежі – боргувати. Це щодо тепла, а є ще ж і вода. Місто бере її зі свердловин... Це надзвичайно якісна, може, найкраща в Україні, золота вода... Ми придбали апарат за 150 тис. грн, який відстежує, хто платить за неї, а хто – ні. Бо ж виходить так: у хаті – лічильник, душ прийняв, помився, а в дворі «гусак» стоїть, і ніхто й не думає обліковувати реальні витрати води. Ні, за все потрібно платити! Не можна так, що з міста береш все, а сам місту нічого не даєш.


– Наскільки наша сьогоднішня влада – Президент, уряд, депутати – можуть дослухатися і почути голос такого тисячолітнього історичного міста, особисто Вас, як його голову?

– Учора Асоціація міст проводила засідання, а я член її правління, було це в режимі он-лайн. Я згідний, що є сильні потужності мерів міст. Не хочу говорити за інших, але губернатори, мабуть, також повинні вибиратися, а не призначатися. Знаю і поважаю нинішнього голову облдержадміністрації Юрія Погуляйка, бо це людина Президента, але на цій посаді повинен бути той, хто житиме інтересами людей цього краю. Дивіться, у нас сьогодні проблема Світязя. Що там, за рік якось вона вирішилася? Причина якась є. Або десята шахта… Та далеко ходить не потрібно, їдеш на Львів, знак блищить, а в’їжджаєш зі сторони Львова – обдерте, оббите з написом «Волинська область». Знаєте, потрібно любити і поважати себе і свій край. А буде виборна посада голови обласної держадміністрації (чи облвиконкому, чи префекта, чи ще якась інша), буде змагання... Повинен бути один господар...  Ось був Борис Клімчук, кричали: «Ганьба-ганьба...». А ж кращого не було... Як не як, будень, неділя, він весь час на зв’язку, обстановку знав, працював, у найвищі кабінеті двері відкривав...

– Кажуть, Галицько-Волинське князівство... Наскільки цей історичний бренд використовуєте у взаємовідносинах з Галичем і Львовом?

– Не Галицько-Волинське, а Волинсько-Галицьке... Бо князь Володимир тут починав...

Ми б хотіли, щоб в той золотий маршрут включити місто... Показати всі наші духовні святині. Є в Устилузі, що показати... Давно потрібно створювати меморіал, бо ж там лежить прах тисяч польських офіцерів. Списки убієнних до цього часу закриті, бо їх не можна добути з російський (чи наших?) архівів. Чому через 75 років після закінчення війни їх не можна відкрити? Є тільки дані на 1,5 тисячі. З полігону частину перезахоронили, а всього там лежить у землі до 60 тисяч... Це – національна пам’ятка державного значення. Це в нас нема у реєстрі... Треба вивчити ці поховання, вшанувати пам’ять загиблих і показати людям цю страшну трагедію. Історію не потрібно переписувати, а говорити те, що було... Наприклад, до початку війни 22 червня 1941 р. укріпрайон між Устилугом і Володимиром-Волинським будував радянський генерал Карбишев: і це треба знати. Або ж Зимно: тут гарний готель, є де погодувати людей. У Володимирі є що показати, у Луцьку, Берестечку... Та й Нововолинськ – молоде місто... Насправді, Волинь – унікальна, але потребує розвитку!

– Як Вам бачиться княжий град у майбутньому України? Чи дослухатимуться до його історичного голосу?

– Тепер є різні програми, зокрема, й «Сім чудес України». Думаю, до історичних міст потрібно трохи повернутися і на рівні держави. Міністерство культури мало би активізувати свою роботу у цьому напрямку, створити якісь особливі програми для збереження історичної спадщини.  Ми виношуємо думку про відновлення палацу княгині Анни, вже почали це робити, але не вистачає коштів. Вали городища збереглися, мабуть, в одному Володимирі. Вони унікальні, їх потрібно привести до ладу, зробити документацію, а цим займається тільки спеціалізований інститут. Це знову ж різні тендери, час, кошти... На Чернігівщині міста є... На Київщині є історичні міста. Якщо все це об’єднати, буде що показати. Скільки там тієї України! В Росії чомусь можуть зробити «Золоте кільце», можна й у нас такі туристичні маршрути зробити. Тим паче, що зараз ніхто на море не буде їхати, а в мандрівку по історичних місцях України – поїдуть.

– І на цьому гроші можна заробляти...

– Так, буде якась копійка. Всі вважають, що треба тільки працювати, щоб заробити... А найперше потрібно щось зробити, дати, а тоді й щось із цього взяти...

– Якби така команда, як у Вас, була у масштабах держави, все було б по-іншому.

– На таку посаду потрібно йти, аби була команда. Є, наприклад, Держлісагенція: мені це ближче, починав працю з лісу. Голова – юрист, заступники – юристи… А де спеціалісти, фахівці лісового господарства? Вирізали Карпати, маємо проблему з екологією. Повинен бути фахівець! Подивіться на всі інші міністерства. Хто їх очолює? Чому є одні, а нема інших? Де Міністерство сільського господарства? У США міністерство сільського господарства – друге після Пентагону... А наша ж Україна – це аграрна держава. Хіба може так бути? У Міністерство економіки загнали машинобудування, а Міністерства вугільної промисловості взагалі нема. Сьогодні атомну енергетику нищать... Ось ще один блок зупинили… Навіть Міністерство культури, до якого «прив’язали» ЗМІ, повинен очолювати фахівець!

– Ми були вражені меморандумом, свідками підписання якого стали. Ви підтягуєте до себе голів усіх територіальних громад району, гуртуєте їх, об’єднуєте в єдиному русі довкола міста, навчаєте... Тим творите цікавий прецедент у державі...

– Головне, щоб меморандуми вміти втілювати в життя. Наприклад, у військових є чимало проблем. Не хочу їх образити, бо хлопці гарні, усі молодці (ось і внук мій – в армії, зараз начальник штабу танкового батальйону нашої бригади), але не можна так холодно ставитися до військових. Сьогодні нема де жити офіцерам... Я не плачу за минулим. Воно пішло. Але в ті часи здається будинок, 10%  квартир дай військовим... Сьогодні будинок побудувався, мені перепало 400 тис., не мені, а в бюджет міста. А якби зі 100 квартир – 10, місту, то можна було б дати армійським офіцерам чи родинам полеглих на війні. А вгорі пообіцяли по 2 гектари, по 10 сотих учасникам АТО, і все. Не можна обіцяти ресурс, який обмежений. Земля – це обмежений ресурс. Можна пообіцяти гроші, бо їх можна надрукувати. Пообіцяйте, що ми вам дамо відшкодування 50% вартості на житло: 25%  – з місцевого бюджету і 25 – з вашого... Мовчать… На сьогодні у мене тисяча чоловік стоїть на отримання земельних ділянок, 500 отримали, а 1000 стоїть. Де їх брати? А так, приходить учасник АТО і каже: де моїх 2 гектари? Що відповісти? Що в містах немає земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення сільського господарства, ба місто – не сільська місцевість… Та й там земля розпайована…

– А зараз вступить у дію ринок землі і ще більше ускладнить життя нашого народу.

– Ускладнить. Землю скуплять ті, хто має гроші. Потрібно думати, щоб добре було не тільки для одного тебе, а й для людей. 

– Ви зустрічалися з мерами міст. Наскільки сильні хлопці, чи є з ким порадитися, чи поділяють вони ваші думки?

– По-перше, зараз усі вони підтримують ці думки. Є така приказка: «Силою не будеш милою». Зараз очільник Львова Андрій Садовий приймає суворі рішення... Але силою також не всіх заставиш. Потрібен постійний діалог та адекватні рішення.

– Праця з людьми надзвичайно важка, не кожному посильний такий тягар. Його може нести лиш людина, що любить свій народ, рідний край, державу. Такий Ви – керівник, політик, вчитель. Бажаємо Вам, усій вашій команді сил, здоров’я та любові до України і дякуємо за щиру і відверту розмову.

Володимир ПРИХОДЬКО,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото Віктора РАЙОВА: міський голова Володимира-Волинського Петро Саганюк.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (3) - 9.1%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (21) - 63.6%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (5) - 15.2%
Мене це не стосується. (2) - 6.1%