На руїнах совісті

На руїнах совісті

Декілька днів у тиждень на ринку в старій Олиці на Ківерцівщині вирують базарні пристрасті. Торгують наліво й направо. З машини, з торгових рядів, із землі, зрештою, чи так – зі жмені… Того дурять, на тому наживаються… Краму – на всяк смак чи несмак. Нема одного. Елементарного. Отак повернеш голову вбік – і чітко бачиш, чого саме…

За іронією долі напроти базару – руїна. Руїнами, щоправда, в Олиці нікого не здивуєш. Але щоби таким був старий цвинтар?.. Війна! Війна! Б’ють у дзвони останніми днями. А тут – і без війни… Наче пронеслася ворожа армія могилами предків.

Спершу – старі муровані, ще радзвиллівські ворота з парканом. Давня кладка поросла травою, але споруда все ще натякає на колишню велич минувшини. А щойно станеш перед воротами – і бачиш ницість сьогодення. В глибині цвинтаря – ребра каплиці, що слугувала, очевидно, склепом комусь із вельмож. На стінах – залишки фарби, ліплених карнизів. Віконниці поросли мохом. Видно, якщо і були тут коли останки, то їх давно розграбували. Всередині котловани вже й лозами поросли. Руїна, словом. В оточенні інших руїн таке собі кладовище сорому, де під наспіх розритими склепами, поваленими пам’ятниками, каплицею «розписаною» написами типу «Я люблю тебе, Саша» та свастиками, поховали гідність, людяність, елементарну здатність шанувати пам’ять предків, що мала б нас, українців сьогодення, відрізняти від аборигенів племені…


Руїни каплиці на честь коханої польського короля.


Крізь старе польське кладовище стежкою щодня курсують школярі (трохи далі – місцева школа). «Хлопці, а що тут у вас?» – спитали на ходу кількох підлітків. «Хм…» – знизав плечима один із трьох, мовляв: не знаю, вам треба – то й дивіться. А вони ж дивляться на ці руїни людської совісті щодня! Чого вчаться?! Малювати фашистські символи на каплицях? Руйнувати недоруйноване? До речі, серед повалених пам’ятників, датованих 18, 19-м століттями, є й такі, що, очевидно, не так уже й давно «привернули увагу» вандалів.


Зруйнована могила Казімєжа Мянчинські.

На наші німі запитання про те, як могли до такого стану довести унікальний цвинтар, Олицький селищний голова Олена Кашевська реагувала без особливого «нєгодованія»: «Ви не бачили того, що було… Ми й так його впорядкували. Ще недавно це все заростало: і ворота, і всередині. Діти зі школи прибирали, сміття було дуже багато. Зараз теж час від часу влаштовуємо суботники, вигрібаємо сухе листя, чистимо від бруду. Намагаємося тримати його у порядку, як можемо. На більше – треба фінансування».


Базар навпроти цвинтаря.


Час від часу кажуть, що на кладовище приїздять поляки. Навіть лампадки дехто лишає… Подейкують, каплиця, яка увінчує цвинтар, слугувала усипальницею для пані, котра була власницею сусіднього с. Чемерин та відома як коханка останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського.

«А що кажуть під враженням від побаченого родичі тих, хто тут похований?» – запитую в Олени … «Та вони ж у селищну раду не заходять», – розводить руками жінка.


Охайний вхід до офісу волинської влади.


Старий цвинтар, каже Олена Кашевська, з часів Радзивілла. І мур, і ворота завдяки йому були зведені. Кладовище розташувалося поруч із тодішньою лікарнею та моргом. Тобто існував свого роду комплекс. А що у давнину до споруд ставилися по-господарськи, засвідчує хоча б те, що ще до 90-х у радзивілловій лікарні була селищна поліклініка. Яку потім закрили. А старовинну будівлю… розтягли.

Хтозна, може, й надгробки з цвинтаря у когось із місцевих під порогом лежать?.. Бо ж не «вітрами історії» їх знесло звідтіля?

Шукаючи «враження» мандрівників від побаченого в Олиці, натрапила на слова корінного оличанина, колишнього голови Ківерцівської райдержадміністрації Леонтія Кричкевича у газеті «День» за 2013 р. Під час презентації книги Петра Боярчука (уже, на жаль, покійного) «Радзивілли і Стара Олика» Леонтій Дмитрович відзначив ще й таку сторінку життєпису селища: «Ми маємо в містечку дуже древнє польське кладовище. Які там були прекрасні пам’ятники! Стільки понищено... Але вважаю, що й польська сторона повинна була би долучитися бодай до збереження праху своїх співгромадян. Я як керівник району привозив на цей цвинтар двох польських консулів із Луцька. Обоє кивали головами, що треба щось робити, можливо, залучати кошти й Євросоюзу, але на тому все закінчувалося. У Маневичах, де я працював, місцевий ксьондз відремонтував більш зруйнований, ніж олицький, костел і навів порядок на всіх польських похованнях. А Олиці все чогось бракує...»




Замість пам’ ятників – руїни.


Не знаю, чи доцільно кивати на поляків у цьому випадку… Очевидно, спершу треба було б таки знайти відповідь на питання: чого ж нам бракує? Бо коли намагаєшся вчитатися у скорботні слова, порослі мохом на гранітному пам’ятнику, перевернутому вандалом, то відчуваєш у цей момент неабиякий сором за те, що ти – українець. Та й чи маємо ми, українці, доки існують на наших теренах такі ганебні випадки нехлюйського ставлення до могил предків і пам’яток, хоча б грам морального права натякати на те, що досі заростає бур’янами та лозами чимало українських цвинтарів на теренах тієї держави, мовою якої написані епітафії на рештках надгробків старого кладовища в Олиці? Хоча польську громаду треба згадати «незлим тихим словом»: говорити про патріотизм – це одне, а щось конкретне, та ще й власними силами заради цього робити – то зовсім інше!..


Браму на кладовище варвари ще не розібрали.

У холі селищної ради кожного, хто заходить усередину, зустрічає портрет Героя Небесної Сотні Івана Тарасюка, оперезаний чорною стрічкою. Поруч – квіти, блимає вогником пам’яті лампадка. Олика у скорботі. З портрету – очі Героя дивляться кожному в душу. Очі, які питають: «За що я віддав життя?». Не за країну вандалів. Це точно.

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото Романа УСТИМЧУКА.

Король Станіслав Понятовські. 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 13%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (38) - 49.4%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (17) - 22.1%
Мене це не стосується. (9) - 11.7%