Балериною не стала, зате…

Балериною не стала, зате…


Наша переможниця зі Старої Вижівки не тільки з виборцями всього району працює. Не лише від «Волинської газети» електрочайника отримує. Наталія Свись цілком змогла би зіграти у фільмі «Кавказька полонянка». Бо ж вона – активістка, танцюристка, ще й красуня. Просто народилася не в Москві, а в с. Дубечне Старовижівського р-ну. І навчалася в Луцькому біотехнічному інституті, а не десь у Пітері. Хоча саме там, коло Неви, дійсно змогла би втілити найзаповітнішу свою мрію – стати балериною!

– О! Як я цим марила! Ви навіть не уявляєте. В нашій двокімнатній квартирчині висіли плакати із зірковими балеринами. А я, 4-річна сільська дівчинка, рівнялася на них, робила «па», навіть без пуантів підстрибувала на пальчиках і мріяла, як колись вийду на велику сцену! – навіть зараз не приховує емоцій пані Наталія.


Однак батьки, які трудилися на Дубечненському керамічному заводі, не змогли втілити доньчиної мрії. Бо що говорити про високе мистецтво, коли навіть хореографію в місцевій школі викладали вряди-годи. А коли цегляний завод закрився, а його майно розтягнули, Наталка – замість балетом займатися – домашнє господарство вела. Адже сестра тоді у Бресті здобувала фах швачки, а батьки на російських сезонах заробляли.

– Іще школяркою я вміла і у квартирі лад тримати, і домашньою живністю займатися. Тримали ми курей, кабанчика. От тільки корови до цього часу доїти не вмію. Бо живучи на асфальтованому проспекті, якось не гоже було худобу заводити, – жартує Наталія Свись.

Зате свою енергію вже тоді дівчина навчилася в не менш цікаве, ніж балет, русло спрямовувати:

– Чи то шкільний ранок, чи корпоративна вечірка – я завжди мала лишатися в центрі подій: як-то кажуть – масовик-затійник. Тож кого тільки не грала на сцені: Снігуроньку, Циганочку, недавно й у Катю Осадчу перевтілювалася, щоби колег розвеселити.

А ще має пані Наталія талант модистки. Змалечку вона шила одяг для ляльок, і мама, взявши 10-сантиметрового пупсика, тільки дивувалася: як донька могла вручну пошити ляльці штани й сорочку розмір у розмір. Мабуть, тому ніколи й не сварила ні за порізані штори, ні за зіпсовану скатертину.

– Учителька трудового навчання не раз казала «Ти, Наталю, ескіз намалюй, а ми з дівчатами за твоїм рисунком шити будемо». Це такою похвалою для мене було, що відтоді й почала собі одяг майструвати. Із класу дев’ятого на дискотеки приходила у вбранні, власноруч пошитому.

А на випускний дівчина таку собі сукню намріяла, що за тканиною зумисно в Білорусь їздила, швачку по цілому району шукала, ескізи наряду по десять разів перемальовувала. Зате коли на сцену піднялася – в золотисто-атласному платті, з оголеними плечима й рукавицями вище ліктя – всі аж ахнули! Ну справжня королева балу!


Втім не лише у вбранні, а мабуть, і в погляді Наталії є щось королівське. Бо коли ще в юності глянула на бравого старовижівського парубка, то він не тільки не проїхав повз жагучу брюнетку. Раз підвізши незнайомку до її села, вже жодного дня не міг прожити без дівочих карих очей.

– Рівно рік – із 25 червня 2004-го до 25 червня 2005-го ми позустрічалися, далі повінчалися. І в мирі та злагоді ось уже дев’ятий рік воркуємо. А з нашого кохання донечка Каріна народилася. Тож тепер ми з нею разом шиємо, Барбі малюємо, татові їсти готуємо. Навіть захотіли на його 30-ліття сукнями вразити. Задля того купили ефектної червоної тканини, придумали фасони, от тільки в часі не вклалися. Тому «вихід у світ» плануємо здійснити на Великдень. А якщо тата вмовимо, то і йому вдягнемо галстука такого ж червоного кольору, як наші сукні.

Донька Каріна, якій вісім виповнилося, вже має свою (щоправда, дитячу) швейну машинку. І коли наловчиться рівненько строчити, то презентує мамі шикарне синє плаття.

– Але спершу, – каже, – хай мені мама братика чи сестричку подарує.

– Або і братика, і сестричку разом! – сміється від доньчиних слів пані Наталія. – Бо якщо врахувати, що моя мама із двійняток, то Боженько і мені може такий сюрприз подарувати.

Тим паче, Фортуна стежку до Свисів устигла протоптати. Не дарма Наталія стала переможцем нашої передплатної лотереї.

– Щоби подвоїти шанси на успіх, я навіть хитру тактику застосувала: газету на рік виписала, а квитанції оформила дві піврічні. Всім своїм колегам нагадати не забула, аби «корєшочки» до Луцька на Лесі Українки, 9 надіслали. Тож одна наша жіночка з другого поверху сепаратор від вас отримала, а третій поверх новим електрочайником тішитися буде! – жартує Наталія Свись.

Однак веселий норов зовсім не заважає жінці і з посадовими обов’язками справлятися – вести Державний реєстр виборців Старовижівського р-ну. За кращі в Україні рейтингові показники працівницю із райцентру відзначали керівники навіть столичного рівня! І подяки та грамоти на робочому столі стають додатковим стимулом для ще ліпшої роботи.


– Чесно кажучи, до останнього я не вірила у свою фартовість. Навіть коли пару років тому разом із мамою накупляли лотерей на 300 гривень, то виграшем зуміли повернути тільки 70. Хоча до останнього сподівалася, що мрія «квартира в Києві» таки здійсниться. Після того випадку я перестала випробовувати удачу. Думала: у шлюбі щаслива, на доньку багата, чого ще хотіти? Але завдяки «Волинській газеті» переконалася: час від часу доля готує нам хай маленькі, зате приємні сюрпризи. Головне – лишатися оптимістом.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%