Феномен «Волиньторфу»

Феномен «Волиньторфу»

Те, що «Волиньторф» – державне підприємство особливого ґатунку, доводять як мінімум періодичні баталії за перше крісло заводу. Упродовж останніх років ця структура час від часу опиняється у центрі скандалу. Схоже, як тільки керівний пост заводу здав Віталій Барванов, попрацювавши на директорському місці 20 літ і залишивши його заради посади голови Маневицької райдержадміністрації, «Волиньторф» почало лихоманити. Відтоді біля керма стояли різні люди: нововолинець Леонід Ятчук (який, зрештою, опинився на лаві підсудних), маневичанин Іван Киричик, столичний менеджер Олександр Шульга, знову Киричик, лучанин Сергій Голоюх… А недавно, скориставшись революційними настроями, колектив таки повернув Івана Мироновича у директорський кабінет.

Нового старого директора ми застали на робочому місці. Того дня він щойно повернувся з Луцька, де відбулася нарада з роботодавцями за участі голови облдержадміністрації. У коридорах «Волиньторфу» – спокійно й смачно пахне кавою. В приймальні – кілька людей. Тож аби втиснутися у тісний графік директора, довелося трішки посидіти «під дверима». Зрештою, Іван Миронович сам запрошує на розмову. Без краватки і піджака. Здається стомленим. З порога засвідчує, що завжди готовий до спілкування з журналістами. Інтер’єр такого бажаного для багатьох кабінету – без завої розкоші. На стіні за керівним кріслом – ікона архангела Михаїла у рушнику. Як він згодом пояснить: подарунок земляків до храмового свята у рідному йому с. Карасин Маневицького р-ну. Ліворуч на стіні – карта Волинської обл. з логотипом «Волиньторфу». На столі, окрім документів та канцелярського приладдя, – журнал «Корреспондент»… Першим чином звертаю увагу й на годинник співрозмовника. Чи не з колекції екс-міністра Ставицького, що недавно шокувала українців? І цієї теми ми також не оминули в інтерв’ю…


– Іване Мироновичу, де працювали під час «тайм-ауту»?

– У структурах такого ж напрямку на Рівненщині. Приватні компанії зараз набрали дуже багато ліцензій. Пробують розробляти торф. Хто для використання як добриво, хто – як паливо…  Волинський торф практично використовується лише як паливо. Рівненщина, Житомирщина має верховий торф, що годиться для добрива. Якщо з бізнесової точки зору дивитися, то він набагато цікавіший.  Якщо розглядати економічну діяльність  державного підприємства , я швидше назвав би його соціальною, ніж бізнесовою. В   невеликому поліському селі сьогодні майже 300 людей має роботу з середньою зарплатою більше 4 тис. грн. Тут нормальний соціальний пакет. Вид палива – місцевий і теж соціальний.  Зараз знову загострилося питання ціни газу. Однак навіть та ціна, що нині встановлена для бюджетних установ, юридичних осіб (4 тис 700 грн за тисячу метрів кубічних газу), в перерахунку на калорійність дорівнює двом тонам торфобрикету (960 грн).

– В якому стані залишили підприємство і в якому застали?

– Не хочу для порівняння ганити попередників. Державне підприємство перевіряється так, що обов’язково все стане явним. Залишив його в лютому 2012-го з 2 мільйонами 600 тисяч гривень депозиту на рахунку і 1,7 мільйона на поточних рахунках підприємства. Застав, на жаль, тільки 57 тисяч. Не зовсім ситуація хороша. Може, кому здасться, що у нас тут мільйони, депозити… Виробництво – сезонне. Заробітки – восени і взимку після Нового року. Влітку ж – витрати. Потреба у видобутку торфу сягає 150-180 тисяч. Літр дизпалива – це тонна видобутого торфу. Тож у витрати входять 180 тисяч літрів дизпалива. Плюс зарплата, податки, електроенергія… В той час, коли доходу нема.

– Чи відповідає дійсності інформація про те, що 5,5 мільйонів коштів із поточного рахунку «Волиньторфу» в лютому ц. р. перевели на рахунок благодійного фонду «Волинська родина»?

– Ні. За ці кошти придбали цінні папери з відтермінуванням платежу. Відкрито кримінальне провадження, тривають перевірки.


– Долучалися до Майдану чи стояли осторонь?

– Я був із сином та друзями на Майдані два дні. Не розумію фраз на кшталт: «Я був на Майдані, дайте мені посаду», які сьогодні можна почути. Був чи не був – не є показником. У нашому селі багато людей, які з різних причин не могли поїхати до столиці в ті дні, але здавали кошти, продукти. Мабуть, вони не менші патріоти.

– Як оцінюєте місцеві події? От маневицький Ленін уже «канув у Лету»… До речі, не знаєте, де подівся?

– Якраз був свідком тих подій. Повертався з роботи, дізнався, що «Правий сектор» їде в Маневичі Леніна скидати, попрямував і собі. Селищний голова там також був. Я підійшов до цих молодих людей. Кажу: «Хлопці, ви що – будете забирати пам’ятник?». Без варіантів – забрали, повантажили. За паспортом там – 450 кг бронзи. Ціна бронзи сьогодні – мінімум 40 гривень за кілограм.

– 18 тисяч…

– Так, кругленька сума. Я казав: хоча би квітники в Маневичах за ці гроші облаштували, була би користь. Чи майданчик дитячий…

– Хто вам запропонував повернутися на посаду?

Було звернення колективу, клопотання перед міністерством концерну «Укрторф».

– То ви не долучалися до організації акцій на підприємстві?

– Ні. Тим паче, що працював у сусідній області: Рівне, Київ, відрядження… У телефонному режимі спілкувався з працівниками, цікавився ситуацією, звичайно. Я майже 19 років тут пропрацював. Тому мені цікаво, що з підприємством відбувається. Маю багато тут знайомих і друзів. Хотілося б, аби підприємство крутилося і для села, і для району. У мене є й особиста зацікавленість: я живу в селищі, точніше – в квартирі, яку опалює «Волиньторф». Тому хочу, щоб труба диміла.

– Зміна керівництва заводу в 2012-му – проект міністра вугільної промисловості та енергетики Ставицького чи місцева влада була в цьому теж зацікавлена?

– Місцева влада – ні. Незалежно від кольорів влада завжди зацікавлена, аби бюджет поповнювався. «Волиньторф» – один із найбільших платників. Хто переживає за розвиток цього регіону, не хоче таких ситуацій. Подібна історія відбулася не тільки на Волині. Можливо, в тому, щоби похоронити торфову галузь, були чиїсь бізнесові інтереси. Я спілкуюся з багатьма людьми з різних регіонів, ситуація кругом – критична. На сьогодні почне видобуток торфу Волинь та Рівненщина… Решта підприємств – під дуже великим питанням. Хоча їх небагато лишилося.

– Однак це в «державному полі» ситуація гіршає, а цікавість до торфу, здається, пожвавилася…

– Звичайно. Але, виробляючи нині 100 тисяч тонн торфобрикету, ми не можемо весь обсяг реалізувати на території України. Маємо широкі гасла про перехід на альтернативні види палива, а конкретних рухів нема. Шукаємо ринки збуту, до 30% виробленої продукції експортуємо. Як казав товариш Сухов: «За державу «обідно». Європейцеві таке паливо підходить, він везе його за тисячі кілометрів, а в нас, на жаль… Думаю, ситуація, яка склалася у відносинах із Росією, заставить замислитися.

– Правда, що у вас була реальна загроза опинитися за ґратами?

– Було щось таке. Прислали перевірку. Вона приїхала із заготовленим актом, написали «брєд». Навіть передали цей акт в облдержадміністрацію, щоб полякати. Ми відправили в міністерство заперечення, попросили провести розгляд цього акта. Але зачепитися не було за що. Інакше був би наказ про відсторонення і направлення документів у прокуратуру… Це – «холостий вистріл». Зрозуміло, що то не ті хлопці, з якими на моєму місці можна воювати. Але ця команда приходила у «Черкаситорф», «Чернігівторф» … За рік ці структури практично похоронили. Моя подяка колективу за те, що люди самоорганізувалися. Повірте, їм неважливо: буде Киричик працевлаштований чи ні. Я знайду, де заробити. Людей турбує те, що відбувається на інших підприємствах.

– А хто режисер усіх тих процесів в Україні?

– Якщо є, то це боєць невидимого фронту (сміється, – авт.).

– Дякуєте колективу. А слова про те, що Клімчук чи Єремеєв врятував «Волиньторф» – неправдиві?

– Це зробив колектив.

– Чи правда, що взамін вам пропонували очолити концерн «Укрторф»?

– Таких пропозицій не було. Хоча про таке я чув…

– У Маневичах недавно блокували АЗС із вимогою, аби народний депутат «віддав гроші». На цю тему ви з Ігорем Єремеєвим розмовляли?

– Зрозуміло, що біля керма були ставленики Єремеєва. Особисто я з ним не спілкувався. Наскільки відомо, представники «Континіуму» приїжджали, але без нього. Я вважаю, що він мав би зустрітися з працівниками. Це ж його виборці. Голоюха (екс-директор Сергій Голоюх був призначений 2013-го, раніше працював на Луцькому спиртогорілчаному комбінаті і вважається людиною з команди Єремеєва, – авт.), до речі, колектив сприйняв непогано. Але, зрештою, одна й друга команди швидко скооперувалися. Ми завжди старалися економити. В період відсутності збуту колектив ішов із розумінням на те, що доводилося працювати неповний робочий день. Коли хтось у власних цілях перебирав ліміт на телефонний зв’язок, ми різницю вираховували із зарплати. Хоча це не ті гроші, які глобально щось вирішують, але це якось дисциплінує нас. Нині дивлюся: заступник тільки на телефонні розмови за минулий місяць витратив 2200 гривень. Тоді як у деяких працівників дільниць узагалі забрали корпоративні телефони. Заступник перебуває в Києві, а підприємство, яке орендує його автомобіль, заправляє авто на 10 тисяч у місяць… Це – неправильно.

– А як прокоментуєте інформацію, поширену в інтернет-просторі, що ви платили по 200 гривень тим, хто відстоював вас на акціях?

– Я теж це читав. Навзаєм можу продемонструвати годинник, який «у сотні разів перевищує» мою заробітну плату (показує наручний годинник, – авт.). Мабуть, хлопці думали, що я заробляю 1 гривню.

– Працівникам галузі було з кого брати приклад. Маю на увазі Едуарда Ставицького, колекцію годинників якого бачив, напевне, уже весь світ.


Такі годинники - були в Едуарда Ставицького.

– Мабуть, мене з кимось сплутали… Дуже радий, що повважали мене за такого, хто може в день заплатити по 200 гривень 400 людям, які перекривали трасу. Я не те, що не платив, навіть не думав про це. Коли ці акції проходили, я не просто був «на лікарняному», як це трапляється у керівників, котрих знімають із посади, а справді мав серцевий напад. Та й не настільки рентабельне це підприємство, щоби можна було дозволяти розкоші. Від реалізації торфобрикету населенню та бюджетним установам – 5-7% рентабельності, тоді як жоден бізнес нині не працює менш як на 25%. Окрім того, у нас є чимало проблем. Одна з них – додаткові площі для видобутку. Попередніми роками нас фінансували з бюджету на капітальне будівництво, технічне переоснащення, але минулого року цього не було. Тепер, думаю, аналогічно. Тому кожна копійка – на вагу золота. Якщо дасть Бог і ми цього року щось добудемо (за умови сонячного літа), то наступного – видобувати нема де. Критична ситуація. При тому, що 70% бюджетних установ «зав’язані» на нашому брикеті.


А такий - на руці Івана Киричика.


– У облраді тривають дискусії: давати чи не давати дозвіл приватним структурам на геологічне вивчення родовищ торфу в кількох районах. Бізнесмени переконували: це тільки розвідка… На що б ви, як фахівець і волинянин, порадили би звертати увагу громадам, коли з’являються такі пропозиції? Чи справді від геологічного вивчення до видобутку така велика відстань?

– Законодавчо – невелика. Можна проводити експериментальний видобуток торфу якраз для геологічного вивчення. Є такий «пунктик» у законі, ним дехто користується. Це може бути початок видобутку, щоби паралельно легалізувати те все діло.

– А екологія?

– Ми відпрацювали понад тисячу гектарів, де сьогодні прекрасно росте ліс. Я там особисто гриби збираю. Просто треба все робити вчасно. Якщо після видобутку зроблено технічну рекультивацію, біологічну, то проблем нема. Коли говорити про соціально-економічний бік питання, то з огляду на села, що занепадають, використовувати можливість видобутку треба.


– Вам важливо, хто прийде на посади у виконавчу владу району?

– Я знаходив спільну мову з тими, хто працював донедавна. Надіюся, що знайду її і з новою командою. Важливо – бачити не кольори, а людей, які щось роблять.

– До речі, ви за кольором – хто?

– Був у Народній Партії. З її ідеями я не знайомий, але стояло колись питання приватизації «Волиньторфу», яке виносилося на розгляд Верховної Ради України. Щоиб звернутися за допомогою до Катерини Ващук уже як однопартієць, я й вступив до цієї політичної сили. В той час Катерина Тимофіївна нам дуже допомогла. Наразі було б добре, аби парламент розглянув можливість налагодження прозорої схеми відведення земель. Над цим питанням я працював з Адамом Мартинюком (КПУ, – авт.). У принципі готовий вступити в будь-яку партію, якщо вона візьметься вирішити питання.

– Як депутат Маневицької районної ради що думаєте з приводу доцільності газифікації району та використання Оконських джерел у бізнесових цілях?

– Щодо газифікації переконаний: незалежно від того, яка буде влада, газом користуватимемося менше. В європейських країнах газ для населення – це виняток. Я навіть не розглядав би питання газифікації району. Він на 80% покритий лісами, залишилося – забезпечити правильне використання лісових ресурсів. Щодо Оконських джерел… Пам’ятка, яку знають всі, – сьогодні майже в приватній власності. Я вважаю, це – неправильно. Щоб розводити форель чи іншу рибу, можна скористатися іншими водоймами.


– Упевнені, що за час перебування в директорському кріслі, не зловживали спокусою використати державну копійку не за призначенням?

– Я б носив тоді годинника, що в сотні разів і перевищує мою зарплату, жив би в гарному маєтку і їздив би в хорошому авто.

– А якою автівкою їздите?

– …(пауза, – авт.) «Шевролє».

Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора та «Української правди».

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.7%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (171) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.6%