→Регіони →Регіон

І шпигун не проскочить!

На допомогу волинським прикордонникам прибули хмельницькі козаки.

Нашестя іноземної агентури принесло нам смертельний ризик. Громадянська війна і розкол України – те, про що мріє «дружній сусід». Тож аби зміцнити українсько-російську межу та закріпити українсько-білоруську, за справу взялася не лише Державна прикордонна служба. На підтримку «зеленим кашкетам» стали й громадські формування, серед яких – міжнародна організація «Козацтво запорозьке».

Наскільки вдало несуть спільну варту бійці Луцького прикордонного загону і їхні помічники в цивільному, бачимо на прикладі ВПС «Дольськ», що в Любешівському р-ні.

Начальник Луцького загону Олександр Білюк розповідає: підкріплення козаками сьогодні особливо потрібне. Адже значну частину прикордонників із Волині та Рівненщини кинули на східні й південні рубежі. Тож завдяки добровольцям вдається ущільнити варту українсько-білоруського кордону.

– І особливо в районі озера Білого, яке часто опиняється в полі зору незаконних мігрантів та контрабандистів, – додає заступник начальника штабу загону, відповідальний за зелений кордон Сергій Мельник. – Наші наряди затримували в цій місцевості цілі фури, де нелегального вантажу було на сотні тисяч доларів, контрабандисти пробували переправляти трактори навіть поверхнею озера (щоправда, замерзлого). Наразі ж особлива увага – перевірці осіб, які можуть бути причетні до сепаратистів.

Що загроза дійсно існує, підтверджують останні випадки на кордоні: затримання чоловіка, який прямував до України нібито на весілля, хоча як «дарунок для молодят» віз газові балончики, наручники, десятки мобільних телефонів і нових сім-карток. Ще в одному випадку затримати вдалося незнайомця, в котрого виявили фотознімки прикордонної місцевості із зазначенням стратегічних для України об’єктів. І подібних випадків чимало.

– Розуміючи всю серйозність ситуації, ми вирішили стати грудьми за свою Вітчизну. Тому зібрали однодумців, у спецтранспорт завели коней та прибули на ту ділянку рубежу, яку нам вказала Державна прикордонна служба, – провадить Василь Сидор: для козаків він – отаман, а для своїх земляків – міський голова м. Славута Хмельницької обл.

У козацькому курені, який несе варту на сусідній із Білоруссю межі, – не тільки міський голова із Хмельниччини, але і його заступники, начальники комунальних організацій та відділів виконкому. Тобто, кажуть співрозмовники, державну службу чоловіки вирішили перенести з кабінету на більш державницьки важливу територію.

– Раніше члени «Козацтва запорозького» у вільний від роботи час розповідали молоді, хто такі козаки і яку роль виконують. Сьогодні настав час не словом, а ділом це продемонструвати. Тому ми й тут, – зауважує полковник славутського куреню Василь Остапчук, який раніше очолював у рідному місті відділок міліції, а нині – заступник міського голови.

Козаки зізнаються: просилися на південно-східний рубіж. Проте досвіду, який вони отримали під час кінного патрулювання у Славуті, виявилося замало. Тож поки що доведеться вчитися на більш спокійній ділянці Луцького прикордонного загону.

– Для відділу «Дольськ» допомога козаків дійсно важлива. Адже використання коней дає оперативність і мобільність у болотисто-лісистій місцевості, – зізнається начальник ВПС Сергій Бондаренко. – Кінні патрулювання допомагають заощаджувати пальне, яке сьогодні особливо потрібне на Сході та Півдні. А інформація про прибуття козацького куреню дає психологічний ефект: значно поменшало спроб нелегального перетину кордону чи переправлення товару.

Однак місцевим жителям таке сусідство не заважає. Навпаки, вони пропонують свою допомогу: підприємці – бензином чи соляркою, селяни – провізією.

– Від їжі ми відмовляємося, адже цілком забезпечені продуктами харчування. Натомість пальне беремо з радістю. Бо воно потрібне не лише для десяти автомобілів ВПС, а й для сторожового моторного човна, який регулярно «прочісує» прибережну смугу та саме озеро Біле, площа якого – близько трьох кілометрів, – каже Сергій Бондаренко.

– Славутський курінь теж приїхав зі своєю провізією. Тому якщо місцеві жителі пропонують допомогу, ми радше приймаємо спальні мішки, намети й подібне. Бо пройшовши походами близько двох тисяч кілометрів, і надалі плануємо лишатися на коні, – додає отаман Сидор.

До кінця квітня хмельницькі козаки пробудуть на Любешівщині. Куди їх далі дислокують – Держприкордонслужба повідомить згодом. А на ділянці рубежу ВПС «Дольськ» досвіду набиратимуться нові добровольці.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.