Переписати сценарій!

Переписати сценарій!

70 років тому Волинь розквітла смугасто-зіркастими прапорами. Поряд із червоними стягами вони доповнювали сподівання людей на швидке закінчення війни, яку Україна не розпочинала, але під час якої постраждала чи не найбільше в Європі.

Це сталося в липні 1944 р., коли англо-американські союзники нарешті висадили десант на узбережжі Франції, тим самим відкривши «другий фронт». Тоді ще ніхто не знав, що закінчення Другої світової війни на нашому континенті станеться 8 травня (в радянські історіографії – 9 травня 1945 р., оскільки підписання Акта про безумовну капітуляцію відбулося, коли за берлінським часом ще продовжувалося 8 травня, а за московським уже розпочалася наступна доба). Проте виснажена бойовими діями країна знала: без сторонньої допомоги перемогти нацистських загарбників буде дуже важко…

Зрозуміло, що тоді були й інші знамена. Але із синьо-жовтими прапорами ОУН та червоно-чорними знаменами УПА на організовані владою мітинги та демонстрації з нагоди відкриття «Другого фронту» тоді ніхто не ходив. Мало того, український Рух опору сподівався, що після спільної перемоги союзників над третім рейхом неминуче виникне збройне протистояння між країнами західних демократій та їхнім випадковим союзником у вигляді сталінського Кремля, й у результаті цього конфлікту в України міг би виникнути шанс на створення власної держави…

Навіщо зараз говоримо на цю тему? Все дуже просто: наближається 9 травня, дата, яку в усіх календарях позначено червоним. Але чим далі від закінчення Великої Вітчизняної війни, тим гостріше постає питання: як відзначати День Перемоги?

Пригадується минулий рік. Влада ні до чого кращого не додумалася, як продовжувати реалізацію сценарію відзначення 9 травня, написаного в 70-ті роки, коли Леонід Брежнєв за відсутності інших приводів для велелюдних гулянь вирішив День перемоги зробити офіційним державним святом.

Тому торік у Луцьку, як завжди, організували ходу святкової колони до меморіалу «Вічна слава», де відбувся мітинг. Піонерів замінили ліцеїсти, комсомольців – перебиранці з членів військово-історичних клубів. Замість секретарів обкому у президії стояли православні архієреї… А так – усе за сценарієм. Промови начальства про необхідність берегти мир та бути гідними героїв, які перемогли «коричневу чуму». Мелодії радянських часів із російськомовними текстами… Салют холостими патронами військового караулу. І навіть каша в польових кухнях та «наркомівські сто грамів» біля входу на стадіон…

Але навіть тоді відчувалася величезна прірва невідповідності між правдою історії та вимогами сучасного моменту.

По-перше, істинних фронтовиків уже майже не залишилося. А коли від їхнього імені говорять «діти війни», то, погодьтеся, скоро настане черга до мікрофонів із числа «онуків війни».

По-друге, проросійські екстремісти торік додумалися під охороною міліції присунути на меморіал свої партійні знамена, дорогою зриваючи зі стовпів синьо-жовту символіку та перетворюючи свято на свій ідеологічний шабаш.

По-третє, всі спроби пояснити якийсь логічний зв’язок між сталінським СССР, що втягнувся в Другу світову війну ще у вересні 1939-го та завершив її боями з японською армією на Далекому Сході, та Українською державою, борці за яку і після 9 травня 1945 р. продовжували криваву та жертовну боротьбу вже не з нацистськими загарбниками, а з більшовицькими окупантами?

Врешті-решт, про що взагалі говорити, коли навіть після всіх реконструкцій меморіального комплексу тут досі зберігається барельєф із зображенням Іосіфа Сталіна?

Тому давно пора (а не тільки зважаючи на результати Революції гідності!) переписати сценарій відзначення Дня перемоги. Нам потрібно нарешті продемонструвати політичну волю та громадянську позицію й не перетворювати події історичного минулого на предмет власного піару. Головне полягає в тому, що перемогу у Великій Вітчизняній війні над гітлерівським режимом здобув не окремо СССР, а всі країни Антигітлерівської коаліції! Саме тому під час урочистостей на меморіалі слід поряд із іншими прапорами тримати стяги США та Великої Британії, котрі взяли на себе найбільший тягар минулої війни. Окрім цього, ми повинні не забувати, що з нацизмом боролися й представники інших країн Європи, котрі не склали зброю навіть в умовах окупації.

То чому б не запросити до Луцька на 9 травня хоча б представників міст-побратимів із Грузії, Литви, Польщі, Словаччини, Угорщини, Білорусі, Росії та тієї ж Німеччини, народ якої став першою та найголовнішою жертвою людиноненависницького режиму Адольфа Гітлера та його посіпак? Зараз продемонструвати наше цивілізоване осмислення причин та наслідків Великої Вітчизняної війни тим більше важливо, що офіційна правонаступниця СССР – путінська Росія – проводить на нашій землі по суті своїй таку ж загарбницьку політику, яку здійснював методом «бліцкригу» гітлерівський режим.

Та чи вистачить сили духу для нової влади не повторювати помилок влади старої та нарешті змінити сценарій відзначення 9 травня? Чи знову все піде за заяложеним сценарієм?

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 31%