Віктор Гапончук: «Суд – це лише орган, який виконує Закон»

Віктор Гапончук: «Суд – це лише орган, який виконує Закон»

Інтерв'ю з головою Волинського апеляційного суду Віктором Гапончуком виявилося особливим. Бо домовлялися про зустріч ще в двадцятих числах березня. Аж тут – пандемія, карантин і всі інші несподіванки, пов’язані з роботою в особливий період… Тому перенесли зустріч на пізніше. А коли це «пізніше» почало тривати вже не один місць, таки вирішили зустрітися. Бо ніякі пандемії не можуть зупинити самого життя, та й, хоч і з певними обмеженнями, але функціонують і суди, і редакції, як, власне, й інші сфери нашого суспільства.


Тому зустріч таки відбулася, у службовому кабінеті Віктора Васильовича. Він щойно повернувся з судового засідання, і за якийсь час запрацював диктофон…

Цікаво, що, заходячи у приміщення Волинського апеляційного суду, бачив на небі темні дощові хмари. А коли повертався, то сяяло сонце над мокрим асфальтом. Мабуть, це також символічно…

Але від лірики – до реальності.

– Вікторе Васильовичу, то як, власне кажучи, стати головою суду?

– Це законом передбачено: голова обирається терміном на 3 роки на зборах суддів відповідного суду таємним голосуванням.

– Це відомо. Я маю на увазі, як Ви розпочали свій шлях у судову гілку влади?

– Я закінчив школу №5 м. Луцька, а потім вступив на навчання на юридичному факультеті на той час Волинського державного університету імені Лесі Українки. Уже в студентські роки почав працювати:  підробляв штукатуром, охоронцем… Зрозуміло, що трудився у вільний від навчання на стаціонарному відділенні час…

– Для студентів це цілком нормальна ситуація! Я також і вчився, і відпрацьовував…

– А вже з третього курсу я зміг працювати за спеціальністю. Тому влаштувався юрисконсультом на підприємстві ВАТ «Синтетика». І хоча воно переживало не найкращі часи, досвід роботи юристом я отримав безцінний. Згодом служив строкову службу в армії, працював у різних приватних фірмах юрисконсультом. А в 2005 р. вирішив піти працювати в суд. Тоді процедури з відбору суддів були простішими, ніж тепер, тому все вирішилося буквально за якихось 4 місяці, тож 23 грудня 2005 р. я був відповідним указом Президента призначений суддею Любешівського районного суду. Ось так і почалася на початку 2006-го моя суддівська кар’єра.

– Пам’ятаєте першу справу, котру розглядали?

– Вона стосувалася обрання міри запобіжного заходу, взяття підозрюваного в корисливому злочині під варту… Детально я вже не пригадаю, хоча саме засідання, звичайно, ніколи не забуду. Бо ж воно було першим!

– І яке рішення ухвалили?

– Особа була взята під варту.

– Значить, були на це підстави… Вікторе Васильовичу, Ви про армію згадали. В яких військах служили, де саме?

– У Прикордонних військах, не теренах Волині. Частину служби пройшов безпосередньо на кордоні.

– У такий момент відчувається, що за спиною – ціла країна, рідна земля? Скажіть, будь, ласка, без звичного у таких ситуаціях пафосу…

– Звичайно! Це – відчуття особливої відповідальності! Це – кордон, і ти не тільки відчуваєш, що за тобою Україна, але й бачиш територію іншої держави.  

– У Ваші родині були юристи, судді, чи Ви – першопроходець?

– Мій батько був військовим, мама – інженер, сестра – педагог. Тож, якщо брати до уваги мою сім’ю, то з юридичною освітою я виявився першим.

– Як сприйняли результати голосування колег, коли замість багаторічного голови Петра Філюка саме Вам довірили очолити Волинський апеляційний суд? Установа дуже серйозна і поважна у нашій області, та й відповідальність на цій посаді – величезна…

– Так, я постійно відчуваю цю велику відповідальність. Насамперед, за колектив, за представництво інтересів всього суддівського корпусу Волині на різних рівнях. І це, звичайно, велика честь для мене особисто. Я вдячний колегам за таку високу довіру.

– Чи є дефіцит суддівських кадрів на Волині загалом і у Волинському апеляційному суді зокрема?

– У державі вже декілька років триває процес судової реформи… І в результаті цієї діяльності сталося так, що значна кількість колег, які мали можливість піти у відставку, цим правом скористалися. Вони вирішили не брати участь у всіх цих процедурах… Певною мірою я їх розумію: це судді старшого віку, з величезним професійним та життєвим досвідом, і є неправильним той факт,  щоб хтось оцінював, чи правильно їх свого часу було кожного призначено на посаду судді, чи якісно вони виконували свою роботу. Ці люди щоденною багаторічною працею на практиці доводили, що вони гідні високого звання судді! Словом, вони вирішили піти у відставку, і результати цих реформ - в області суттєво зменшилася кількість наших колег. У тому числі і у Волинському апеляційному суді. Якщо у 2015 році  у судовій палаті з розгляду кримінальних  справ апеляційного суду здійснювали судочинство 17 суддів,    а всього у суді працювали  38 суддів, то нині маємо тільки 13 служителів Феміди, з яких лише 4 – у кримінальній палаті… Середньомісячне навантаження судді кримінальної палати у 2020 році – 181 справ та матеріалів, у т.ч.:  21 кримінальних справ, 24 справи про адміністративні правопорушення.  Суддівських кадрів катастрофічно не вистачає у всіх місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції України. До прикладу: штатна чисельність міських, районних та міськрайонних судів Волині, які здійснюють розгляд кримінальних та цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення  - 102 судді, фактично здійснюють судочинство 57 суддів. Середньомісячне навантаження одного судді місцевого суду Волині – 120 судових справ та матеріалів, які потрібно детально вивчити та прийняти обґрунтоване законне і справедливе судове рішення! Це взагалі якийсь передкризовий стан!

– Крім усього іншого, є ж трудове законодавство, яке також захищає права суддів. І люди ж не можуть працювати позаурочно тривалий час! Як ви справляєтеся з цією неординарною ситуацією, коли доводиться працювати фактично за чотирьох?

– Навантаження на суддів стало значно більшим, ніж було. По суті кожен із нас працює не лише в робочий час, але й значно більше. Дякувати працівникам апарату суду, які дуже допомагають у роботі. А так злагоджена командна робота дає позитивний результат: Волинський апеляційний суд повністю виконує свою роботу на належному рівні. І, сподіваємось, на  кадрове поповнення.

– А як це в часі довго може тривати? Як на мене, бажаючих працювати в волинських судах – хоч греблю гати!

– Все залежить від умов конкурсних процедур. Я вже Вам говорив, що свого часу я пройшов її за 4 місяці. А тепер помічники суддів, та інші кандидати на посаду судді, які претендують на посаду судді, роками проходять ці процедури. Є навіть такі, хто долає цей шлях майже 10 років! От, приміром, хтось розпочав цей процес у 2012 р. чи навіть раніше. І фактично вже все пройшов, але раптом відбуваються зміни на найвищих рівнях державної влади, у нових політиків виникають нові бачення на процес формування судової гілки влади, і всі процедури починаються заново. І той, хто фактично вже подолав усі випробування, знову витрачає роки на нові процедури… Утім, я радий, що 7 наших помічників суддів уже нарешті пройшли цей непростий шлях, і на момент нашої розмови вже 4 із них уже призначені президентськими указами суддями тих чи інших судів.

– Це добре, бо вони всю «кухню» суддівської роботи знають зсередини і досконало.

– І тому я впевнений, що кожен із них буде здійснювати правосуддя на високому рівні!

– Оскільки забезпечення повсякденної роботи усіх волинських судів здійснює Державна судова адміністрація, то чи вистачає коштів, аби діяльності служителів Феміди не заважали різноманітні недофінансування нагальних потреб? Бо люди думають, що ви тут як вареники у маслі живете, і все довкола блищить позолотою…

– Питання фінансового забезпечення – дуже складне питання, особливо в 2020 р. Я, приміром, лише перший рік виконую повноваження голови суду, як було раніше, звичайно, знаю, але тепер маю абсолютно точну інформацію, бо цим питанням доводиться займатися постійно… З початку року нам у фінансовому плані дуже складно. Якщо говорити про винагороду за суддівську працю, то не перший рік на всіх рівнях обіцяють і навіть законодавчо закріплюють збільшення її розміру, якоюсь мірою це виконується, але зазвичай це все гальмується. Немає ніякої стабільності.

Щодо матеріального забезпечення життєдіяльності самого суду, то і тут є свої труднощі. У цьому році окремі суди України стикнулась з  проблемою відсутності коштів на поштові відправлення повісток.  Завдяки ефективному плануванню проблем з доставки судової кореспонденції у Волинського апеляційного суду не було. Оцінювати стан фінансового забезпечення суду  необхідно за напрямками видатків. Так, щороку оплата комунальних послуг фінансується стовідсотково. Станом на 1 січня поточного року фінансування заробітної плати суддів та працівників апарату суду було забезпечено лише 52 відсотки від потреби, придбання товарів та послуг (комп’ютерна техніка, канцтовари, папір тощо)  – 40 відсотків від потреби, оплата інших послуг (оплата за доступ до нормативної правової бази, послуг перекладача,  підтримання в працездатному стані комп’ютерної та офісної техніки тощо) – 52 відсотки від потреби. Протягом півріччя завдяки ефективній роботі керівництва та апарату ДСА України ситуація з фінансуванням  дещо покращилось.  

– Узагалі, це парадоксальна ситуація. Бо ж вам не мають права допомогти ні бюджет області, ні міста Луцька, ні якийсь благодійний фонд, бо це – порушення законодавства. А в Держбюджеті, як Ви кажете, забули закласти фінансування судів…

– Фінансування судів відбувається через Державну судову адміністрацію. Там роблять усе від них залежне, щоб виправити ситуацію, але на цей момент вона невтішна. От урядовці і парламентарі чомусь забули про зарплату для працівників судів, і якісь гроші доводиться вишукувати за рахунок економії на чомусь іншому. А економити вже по суті немає на чому.

– Єдине, що можу – це поспівчувати… І запевнити, що нашу розмову прочитають як мінімум народні депутати від Волині. Та рухаємося далі. Свого часу я був народним засідателем в апеляційному суді і можу підтвердити, що професійні судді прислухаються до рекомендацій навіть щодо визначення міри покарання підсудного. Як Ви ставитеся до інституту народних засідателів і як його треба розвивати?

– Є певна категорія справ, у розгляді яких законодавством передбачена участь суду присяжних. Зокрема, коли відповідно до кримінального законодавства за вчинення злочину передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.  У цивільному судочинстві розгляд справ окремих категорій справ здійснюється судом першої інстанції у складі одного судді і двох присяжних, зокрема: про обмеження чи відновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку та примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу. Вважаю, що це правильно, коли представники громадськості висловлюють свою позицію, а суддя, як професійна особа в цьому процесі, допоможе, щоб усе відбувалося у рамках закону. В інших державах, до речі, є така інституція як суд присяжних. І він теж доволі успішно функціонує. Але там це багатолітня практика. А в нас знову виникають певні моменти. Насамперед, більше залучення суду присяжних  впирається у брак фінансування. Крім цього, споруди українських судів фактично не пристосовані до участі великої чисельності суду присяжних… Тому, діяти треба виважено і на перспективу.

Не так давно Ви побували на процедурі звільнення Петра Шпиги з посади начальника ГУ Нацполіції Волині та представлення Юрія Крошка. Що на Ваш погляд, слід покращити у взаєминах правоохоронних структур та суддівської гілки влади? Бо ж справа навіть не в тому, кого призначають на посади у прокуратурі, поліції, СБУ чи інших правоохоронних органах, а чи взаємодіють вони в правовому полі зі служителями Феміди? Словом, як якісно вони готують матеріали розслідування, чи дотримуються елементарних норм, як то участь прокурорів у засіданні обов’язково в форменному одязі?

– Всі вони – наші колеги. В усіх нас спільна мета: забезпечити правопорядок у державі та захист прав громадян. Тому до їхньої праці ставимося з повагою. Розуміємо, що в нинішніх умовах і їм непросто, адже реформи торкнулися не лише суду, але й правоохоронних органів. І вони також стали потрясінням для багатьох професіоналів. Як наслідок – суттєва зміна кадрів і їх дефіцит, є питання з навчанням молодого поповнення. Це, і не тільки це, також впливає на якість роботи… Тому я оцінюю стан справ так: треба все розуміти комплексно, якщо у структурі  працюють професіонали своєї справи і гідні люди, які сумлінно виконують покладені на них державою функції, то якісні показники будуть зростати.

–  Ви також читаєте і чуєте у медіа пояснення від окремих силовиків, що, мовляв, ми злочинця викрили, затримали, а судді взяли та й випустили його! І не кажуть, що матеріали підготували так недбало, що суддя просто не міг вчинити інакше…

– Так, неодноразово доводиться зустрічатися з наявністю в матеріалах справ процесуальних порушень під час досудового розслідування. Враховуючи, що діє презумпція невинуватості, і коли сторона обвинувачення не може довести провину того чи іншого громадянина, або представляє докази, зібрані у недопустимий спосіб, то суд керується лише законом. Але це в загальному. Кожна конкретна справа має свої особливості. Огульно тут оцінювати не можна.

– В Україні регулярно змінюється склад Верховної Ради, кожного разу ми чуємо, що там зібралися кращі з кращих, але я думаю, що справжніх професіоналів з кожної галузі там не густо. А якщо вони і є, то фракційна та партійна дисципліна сковує їхню ініціативу… Зрозуміло, що Ви людина дуже завантажена роботою, тож часу на спілкування з тими ж парламентарями теж небагато… Скажіть: народні депутати враховують пропозиції суддів? Бо, знаєте, вони вже «реформували» медіа, фактично не враховуючи пропозицій самих журналістів.

– Є діалог із парламентарями. Але він, мабуть, недостатній. Бо ж під час судової реформи представників самої судової гілки влади до новацій фактично не залучали… Це нонсенс. Тому й такий результат. Вважаю, що під час ухвалення основоположних законів парламент має, насамперед, враховувати думку професіоналів із відповідних галузей.

– Як Ви ставитеся до суддівської недоторканості? Вона є чи вже скасована?

– Скажу відверто: за час усієї суддівської діяльності не стикався з практичним застосуванням.  Статус недоторканості існує, він повинен бути, правда, питання, хто і як його застосовує.

– Ми згадували Вашу першу справу. А щойно Ви повернулися з розгляду якої?

– Розглядали запобіжні заходи по кримінальних справах на час досудового розслідування. Провадження з Рівненщини.

– Зрозуміло, що суд – це не зал для нагородження кращих із кращих. Чи були випадки, коли колишні підсудні дякували за законне та справедливе рішення? Чи трапляються випадки, коли суддям відверто погрожують?

– Учасники судових справ, законні права яких захищено, часто висловлюють свою вдячність. Мабуть, щодня разом із іншими колегами, чуємо такі слова. Інша справа, що в ЗМІ це потрапляє рідко. Щодо погроз. Агресивну поведінку спостерігав, а прямих погроз – ні.

– Суддів намагаються просто підкупити? Просто свіжі історії з футбольними суддями Першої ліги…

– В мене подібних випадків не було. І не чув щодо інших суддів. Зрозуміло, що ситуації виникають різні, але кожен служитель Феміди завжди повинен пам’ятати, що високий статус судді повинен бути вищим за особисті інтереси.  

– Як думаєте, коли Україна вступить в Євросоюз як рівноправна держава, чи відповідає судова гілка влади України стандартам ЄС? А, може, нам і не треба туди, бо ж Велика Британія вийшла?

– Переконаний, що Україна насамперед повинна стати сама успішною і самодостатньою. А участь у тих чи інших міжнародних організаціях, це, звичайно, справа корисна. Ми ж навіть на побутовому рівні якось будуємо взаємини з сусідами, правда? Тому участь в Євросоюзі, це справа громадян держави та державних інституцій.

– Якби Ви не обрали шлях судді, то ким би мріяли стати?

– Навіть над цим не задумувався. Я став суддею і працюю суддею. І ніколи не думав змінювати професію.

– Ваше життя не може складатися з однієї тільки роботи. Як голова Волинського апеляційного суду проводить вільний час? Запитую в межах дозволеного, бо це Ваше приватне життя.

– Ціную час у родинному колі. Або  у колі друзів, із якими відносини пов’язані дуже давно – чи ще зі служби в армії, чи по навчанню.

– А полювання, футбол, риболовля, автомобілі, ще щось із чоловічих захоплень?

– Якщо є можливість, ходжу взимку на полювання.

– Нарешті, як Ваша сім'я ставиться до особливостей Вашої посади та роботи?

– З розумінням та підтримкою. В мене є дружина, а також син-школяр і донька, яка ходить у дитсадок.

– Можливо, я щось забув запитати?

– Ключові питання пролунали, і я дав на них відповіді.

–  Дякую за відвертість! Успіхів Вам і усім іншим волинським суддям!

– Я також вдячний «Волинській газеті», що з її допомогою волиняни більше знатимуть про життя та роботу служителів Феміди.

 Інтерв'ю вів

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Іванни ЯРЕМИ: голова Волинського апеляційного суду Віктор Гапончук.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 12.3%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (40) - 49.4%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (18) - 22.2%
Мене це не стосується. (10) - 12.3%