Петро Саганюк: Працюємо на благо громади!

Петро Саганюк: Працюємо на благо громади!

Відверта розмова з Володимир-Волинським міським головою Петром Саганюком напередодні відзначення чергової річниці заснування Княжого граду. Про сьогодення, минуле та майбутнє, яке вже на початку осені готує багато несподіванок.


– Петре Даниловичу, інфекція SARS-Cov-2, котра спричиняє смертоносне захворювання Covid-19, суттєво позначилася на звичному ритмі життя цілих громад. От і виникла дилема: чи взагалі відмовлятися від відзначення святкових чи пам’ятних подій, чи проводити все в іншому форматі. Як Ви вирішували цю дилему напередодні чергових іменин міста?

– Життя так побудоване, що день народження має все живе. І наше місто – це живий організм, тому також має свій день народження. Так склалася ситуація в цілому світі, що коронавірусна пандемія вже майже пів року людство не може її подолати… За таких умов проводити якісь масові заходи – великий гріх. Бо можемо замість свята спричинити поширення хвороби, а цього допустити не можна в жодному випадку. Місто й так дуже важко виходить із карантинних обмежень. Наприклад, до 15 липня не працювали дитсадки, до того були зачинені кафе та ресторани, освітні та культурні установи… Найгірше, що внаслідок цього всього весь бізнес чимало втратив (я вже не кажу про недоотримання бюджетних надходжень у казну міста!), тому за таких умов організовувати «банкет під час чуми» – недопустимо.

Безперечно, певні корективи зроблено. Ми вже письмово вибачилися перед закордонними та українськими містами-партнерами, повідомивши, що цього річ велелюдного відзначення Дня міста не буде.

Та й другу біду – війну на Сході – досі переможно не завершено. Це також суттєва обставина, на яку ми зважаємо. Як на мене, доки війну не завершено, я б узагалі ніяких масових гулянь не проводив. Ми ж не Росія, де веселяться навіть тоді, коли треба плакати.

Але низка заходів таки організували в онлайн-режимі. Тому свято, звичайно, відбудеться, але скромніше.

– Депутати міськради як сприйняли ці корективи?

– Нормально. Жодних пропозицій щодо організації масових гулянь від них не надходило. І це правильно. Вірю, що й мешканці нашого міста з розумінням сприймають реалії. А будуть кращі  часи – будемо святкувати! Зараз, повторюю, краще не ризикувати. Та й, зважаючи, що наша мехбригади от-от знову вирушить на фронт, де гарантія, що місту не доведеться в якийсь момент не зустрічати чергового полеглого Героя?..

– Традиційно до чергових іменин Княжого граду в місті багато що робилося і впродовж року, але напередодні свята відбувалася якась основна подія. Знаємо, що у Володимирі-Волинському з липня минулого року зроблено справді дуже багато, але зараз, в умовах карантинно-пандемічних обмежень, на що б Ви звернули увагу?

– Було заплановано дуже багато, і під кожну ідею були відповідні ресурси. Але життя внесло корективи. Тому наразі обмежилися тільки проведенням невідкладних робіт, хоча, як бачите, від багатьох традицій не відмовилися: місто квітуче, чисте та комфортне. Власне, про повсякденне життя та здобутки нашого рідного Княжого граду ми повідомляємо регулярно. І нам є про що сказати!

Але наразі хочу звернути увагу на інше. Нарешті, військове відомство здало в експлуатацію колишній довгобуд по вул. Академіка Глушкова – 44-квартирний житловий будинок. Але, на жаль, він досі не заселений. Чому? Бо генерали додумалися запровадити ноу-хау: квартирам надали статус штатно-посадових. Це означає, що жити в ній військовослужбовець та його родина мають право доти, доки він продовжує служити на певній посаді саме тут. Але, хто отримував нове житло, той знає: завжди новоселам треба багато що доробляти. А це – додаткові кошти, які доводиться виймати з родинного бюджету. Відтак, розуміючи це, військовослужбовці не стоять у черзі на нові квартири, бо не можуть ні від кого отримати відповідь, хто їм компенсує затрати на ремонт. Вважаю, що службову інструкцію генерали повинні переглянути в бік максимального сприяння військовослужбовцям.

– Тим паче, що свої київські квартири вже давно приватизували!

– Ото ж бо! Наше військо повинне повсякчас відчувати соціальну захищеність. Хоча б як у наших західних сусідів, де офіцер справді відчуває представником найпрестижнішої верстви суспільства. Там нікого не звільнять із армії доти, доки не нададуть у власність житло або не виплатять грошову компенсацію його ринкової вартості! Власне, і колись радянська система, як би ми її не критикували. В ставленні до військовослужбовців у «квартирному питанні» була набагато кращою.  Мало того, що військове відомство власними силами будувало дуже багато житла, так ще ж існувало непорушне правило: під час здачі в експлуатації житлового будинку мінімум 10% квартир виділялося для потреб військових. Хіба це погана практика? А сьогодні на що розраховувати захисникам України? От мій онук – начальник штабу танкового батальйону 14 Окремої механізованої бригади. Йому 23 роки, а він уже досвідчений бойовий офіцер, старший лейтенант, закінчив Академію сухопутних військ. Ну, добре, що у Володимирі-Волинському є родичі і він має, де жити. А якби не було рідні, де шукав би квартиру і, головне, за який кошт її знімав би? Коли б отримав власне помешкання? Тому, переконаний, що до армії держава повинна ставитися краще.

У контексті взаємодії з дислокованими на території міста військовими підрозділами додам: у Володимирі-Волинському ми надаємо все можливе сприяння й військовослужбовцям зенітно-ракетного полку.

– Бачу біля Вашого столу не так багато пам’ятних знаків, і серед них найголовніший – від 14 Окремої механізованої бригади… Чим цінний цей подарунок і що взагалі думаєте про це героїчне військове з’єднання, котре першим з усіх українських підрозділів ще весною 2014 р. вступило в бій із російськими окупантами та їхніми місцевими прихвоснями на Донбасі?

– Я недавно виступав і публічно дякував нашим воїнам-визволителям, нашим хлопцям і дівчатам із мехбригади, котрі і раніше виконували надзвичайно важливі завдання на Сході, і зараз готуються до чергової ротації на фронт. Саме зараз вони завершують черговий етап бойового злагодження на одному з полігонів. Узагалі, я вважав і вважаю, що 51 Володимир-Волинську окрему механізовану бригаду було розформовано несправедливо. Так, 14 ОМБр продовжила її славні традиції, але гіркий осад щодо перейменування як покарання за невдачі українського війська на першому етапі бойових дій залишається… Розумієте, саме тут свого часу служили представники найвищого нинішнього генералітету! І Віктор Муженко, і Ігор Колесник, і Віталій Радецький, і Микола Петрук, і Володимир Кравченко, і Герой України Сергій Шаптала, і багато інших. І вони можуть підтвердити: наша бригада – бойова! Але її відправили в зону АТО/ООС першою, і була вона, як і всі українська армія того часу, повністю не підготовленою до фронтових реалій та підступності бандформувань. Першою й потрапила в справжню м’ясорубку на Донбасі, першою й найбільше постраждала… Ми ж усі прекрасно пам’ятаємо, як всім миром готували цю бригаду до початку місії на Сході! Є шапка – нема в що взутися, є взуття – немає паска, є пасок – немає каски… Це був справжній жах! Взагалі, весною 2014 р. треба було провести серйозну ревізію стану боєздатності і нашої ОМБр, і всіх військових частин ЗСУ, а потім суворо запитати всіх генералів, де все поділося?

– Як ті ж бетонні плити зі злітно-посадкової смуги аеродрому в с. Жовтневому (колишньому с. Могильному), про розкрадання яких «Волинська газета» генералам на дачі повідомляла років 10 тому!

–  І після цього всього, уявляєте, цей «військовий аеродром» продовжує перебувати на балансі Міноборони! А там від летовища – одна назва… А танковий полк, який колись дислокувався в Володимирі-Волинському і командиром якого був колись уже згадуваний Віктор Муженко?! Там уже нічого не залишилося, одні чорти водяться в хащах і руїнах! Куди тільки міськрада не зверталася, щоб занедбану земельну ділянку передали в наше віддання, аби там можна було збудувати житло для військових та родин учасників АТО/ООС! Навіть Вікторові Муженку, як він Генштаб очолював, клопотання з цілою папкою фотографій надсилали. Усе безрезультатно… Натомість військові тільки просять, щоб ми від земельного податку за цю територію їх звільнили… Ну, звільнимо, наприклад, і що, проблеми зникнуть? Так на тому пустирі ж неадекватна молодь полюбляє збиратися: як їх уберегти від шкідливих звичок? І чи міська влада і поліція повинні тільки цим займатися? А колишній «Військторг»? Та сама картина… І це ж не просто безгосподарність, це втрата величезної кількості державних коштів. І, знаєте, таких історій по всій Україні – тисячі… І ось на цьому тлі на рівні тодішнього Верховного головнокомандувача, Президента України Петра Порошенка не додумалися ні до чого кращого, як замість 51 ОМБр створити 14-ту. А що по суті після цього змінилося?  Тому мені дуже шкода, що генерали, які служили в бригаді, не відстояли її честь і гідність. І потрапила вона під гарячу руку… Так не можна! Її солдати та офіцери проливали і продовжують проливати кров на фронті, захищаючи від російських окупантів рідну державу. Згадати того ж полеглого в бою підполковника Спасьонова: як синові пояснити, чому підрозділ, в якому до останньої краплини крові воював його батько, був розформований і перейменований? Утім, незважаючи ні на що, 14 ОМБр продовжує залишатися однією з кращих в Збройних Силах України!

Крім усього сказаного вище, повинен наголосити: керівництво держави нарешті повернулося обличчям до потреб української армії. Але, все одно, великого ладу в цьому процесі немає. З 90-их років – ми ж незабули про минуле тисячоліття – відбулися разючі зміни в комплектуванні та забезпеченні війська, причому, не в кращу сторону. Колись тут була ж не бригада, а ціла дивізія! Скільки там було матеріально-технічних ресурсів, нової техніки, озброєння, амуніції! Там на складах навіть уніформа повоєнного зразка зберігалася! І де воно це все поділося?!

– Зараз на Волині розгортається бригада територіальної оборони, і один із батальйонів повинен функціонувати у вашому місті. Чесно кажучи, ідея це чудова, успіх Литви і Польщі це підтверджує зайвий раз, але тероборонівці не мають достатнього рівня підтримки та забезпечення… Як у вас?

– Це чудова ідея, яку треба всіляко розвивати. Міська рада намагається позитивно реагувати на кожне їхнє звернення. Безперечно, батальйони тероборони треба зміцнювати. Потрібні ресурси для заохочення особового складу резервістів, на проведення навчань на військових полігонів, на транспорт, зв'язок і так далі. Навіть на виплату середньомісячної зарплати під час проходження вишколу – також! Але не так має бути, щоб усі клопоти перекласти з рівня Міноборони на плечі місцевих органів самоврядування. Вони й так буквально перевантажені різними зверненнями! Нині фактично всі армійські і правоохоронні структури, в яких є окрема державне бюджетне фінансування, звертаються за допомогою: їм потрібно все – від – кулькової ручки до заправки для принтера. Ніби у звітах усе є, а насправді – нічого нема… От і дивимося по телевізору, читаємо в газетах або відстежуємо в соцмережах, як мобілізовані на херсонському полігоні Широкий Лан по колінах у багнюці ходять і ночують у якихось допотопних наметах, через які зорі видно…

– Зовсім недавно в м. Луцьку сталася надзвичайна подія: силовики з усієї України визволяли від «терориста» заручників із пасажирського автобуса. Я не хочу оцінювати те, що відбулося, але запитаю у Вас як в очільника великого міста: у Володимирі-Волинському готові адекватно діяти в випадку виникнення подібних «чепе»?

– Постукаймо по дереву, щоб такого в нас не було… А з власного досвіду та оцінюючи стан правоохоронних органів у Володимирі-Волинському, скажу, що наші силовики відповідають усім вимогам і зможуть професійно діяти в будь-яких ситуаціях… Будемо вірити, що ретельне розслідування встановить усе, що треба з'ясувати по цьому резонансному луцькому випадку. Але вже зараз розуміло, що це – наслідок недопрацювання певних державних служб, які просто все проґавили ще до виникнення проблеми. Як так: двічі судимий громадянин просто випав із поля зору всіх підряд – силовиків, місцевої влади, врешті, сусідів?! І маємо те, що маємо, а так бути не повинно!

– А де зброю взяв?..

– У тім і біда: бо раз цей «терорист» мав цілий арсенал, то де гарантія, що ще хтось її не має і не намірюється повторити подібне? Думаю, треба після цієї історії робити серйозні висновки. Бо тут двояке відчуття… Що то за людина, як вона опинилася в м. Луцьку, чому діяла так, а не інакше?.. Знаєте, центральна влада та правоохоронна система за коронавірус усе бачать, дядька без маски вміє штрафувати, а тут – нічого не бачать, навіть гранат і автоматів в рецидивіста!

– Петре Даниловичу, ні коронавірус, ні терористи, ні інші напасті не здатні скасувати чи не найголовнішої події: 25 жовтня відбудуться чергові вибори до місцевих рад. Передвиборчий градус напруги в вашому місті вже піднявся, ще не кипить?

– Як кажуть, війна війною, а обід за розкладом. Закон є, і його буде виконано, бо термін повноважень нинішніх органів місцевого самоврядування невпинно спливає. Власне, передвиборчий ритм уже відчутний і на рівні держави! Всі розказують, якою величезною, приміром, має бути зарплата вчителів і лікарів… Але як отримували люди по 6 тис. грн, так і отримують. Бо ніхто не пояснює, де ж узяти гроші на збільшення зарплат у країні, яка відчуває дуже серйозні труднощі в економіці через пандемію коронавірусу.

Крім популістів загальноукраїнського рівня вистачає і своїх, доморощених, які знову намагаються на брехні потрапити в рай. Та в цей «рай» їдемо з початків Незалежності! І кожні нові вибори все нові й нові обіцяльники всіх озолотити, оздоровити і омолодити…

– Та були вже ми мільйонерами, правда, купонними!..

– Еге ж! А по суті – такими самими бідними, як і тепер…

Знаєте, я часто задумуюся, чому прості люди так легко вірять пустопорожнім обіцянкам. Чому не хочуть просто спокійно подивитися, що ж то за кандидат чи на посаду голови, чи в депутати? Який у неї життєвий шлях, яка репутація, де вона працювала, чи сплачувала податки, зрештою, чи все благополучно в родині і чи взагалі вона здорова? А так – вигулькують різні «господарники» і «лідери» з «активістами».

Один, наприклад, орендує озеро. Подивіться, яке жахіття там коїться! Але якщо він із озером толку не може дати, то який із нього буде депутат чи голова? Другий розказує, як треба захищати Україну зі зброєю в руках, а сам отримав «жовтий квиток» і навіть строкову не проходив через «непридатність»...

Третій уявив себе великим фермером, який неодмінно очолити міську громаду: тут помідори зібрався вирощувати, чи що?

Ще один був виключений за неуспішність і погану поведінку навіть з середнього навчального закладу, з тих пір ніде не вчиться і не працює, зате – великий громадський активіст уже далеко не «піонерського» віку! А за які гроші живе цей патологічний безробітний? Може, його вже пора до лику святих причислити, бо ж існує за Божим духом?!

І ось таких «святих» наобирають люди, а потім бідкаються, де вони всі набралися на нашу голову… А краще спочатку подивитися, що конкретно кожен претендент на довіру громади зробив у своєму житті не лише собі на користь, а і для інших людей.

– Може, вони навчаться? Не святі ж горщики ліплять! Та й Ви колись вперше починали…

– Я прийшов на господарську роботу в далекому 1986 р., прийнявши як директор колектив держлісгоспу, де працювало 994 людини. Там борги були кількамільйонні! А за 10 місяців це підприємство почало працювати беззбитково. І всі пам’ятають, що було в нашому місті наприкінці 90-их. Про плавальний басейн і не мріяли, стояли довгобудами десятки інших споруд, дітки з вадами слуху навчалися в колишніх царських конюшнях… А дороги які були, а інфраструктура? Тому з допомогою адекватного депутатського корпусу та сприяння інших органів влади, особливо – світлої пам'яті голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, вдалося за час роботи на посаді міського голови зробити чимало.

Ясна річ, і я не безгрішний, і працівники структурних підрозділів виконкому, інших комунальних служб та організацій. Десь «проколи» трапляються. Але це тому, що ми працюємо, бо якби нічого не робили, то й ніяких помилок не припускалися б!

– Ви справедливо зауважили, що інтереси Княжого граду треба успішно відстоювати не лише в рідному місті, але й на рівні області. З нині діючих депутатів облради кому подякуєте?

– Не хочу нікого образити (бо й так багато ображених), але як міський голова відчуваю сприяння для нашого міста лише від одного-єдиного депутата облради – від Валентина Кошельника. А всі інші за 5 років так і не навчилися ставити інтереси Княжого граду в пріоритет своєї діяльності. Так не можна. Бо як щось треба відстоювати – то Петро Саганюк. Воювати за госпітальний округ чи опорну лікарню – Петро Данилович. Щоб адмінцентр нового укрупненого району був у нас – знову-таки, Петро Саганюк. Дякувати Богові, останню позицію таки вдалося відвоювати: Княжий град залишається центром уже укрупненого району. Це добре, бо це – перспектива, та й багато людей просто не втратить роботу і матиме чим годувати свої родини… Наголошую: для древнього Княжого граду цей статус – принциповий!

Відтак, про майбутніх захисників інтересів мешканців Володимира-Волинського на рівні області також будемо думати, як і про депутатів міськради та претендента по посаду міського голови.  Я особисто також буду підтримувати якусь нормальну політичну силу, представники якої однозначно будуть серед обраних. Настане відповідний момент, і всі про все дізнаються. Але наразі ще зарано про це говорити... На все воля Божа!

Інтерв’ю вів

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора: Петро Саганюк; головний вхід в Володимир-Волинську міськраду; на вулицях Княжого граду.



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 12.3%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (40) - 49.4%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (18) - 22.2%
Мене це не стосується. (10) - 12.3%